Постанова 4813 № 501/318/17

Номер провадження: 22-ц/813/1641/21 Номер справи місцевого суду: 501/318/17 Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д., переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про витребування безпідставно набутого майна, - В С Т А Н О В И В: 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про витребування безпідставно набутого майна. 20 листопада 2020 року від третьої особи ОСОБА_3 надійшла заява у якій вона просить суд зупинити провадження по даній справі до вирішення справи №501/3893/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на невідокремлену частину будинку з господарськими спорудами. Заява мотивована тим, що суть справи №501/318/17 полягає в тому, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти, у вигляді авансу за продаж будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 погодився продати йому будинок, але не виконав свої зобов`язання, тому позивач ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 зобов`язаний повернути йому ці кошти. ОСОБА_3 вважає, що існує вірогідність того, що у разі позитивного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення майна (грошових коштів), ОСОБА_1 звернеться до виконавчої служби, і через примусовий продаж майна ОСОБА_2 , а в даному випадку це спірний будинок, вона та її діти залишаться без єдиного місця проживання, у зв`язку з чим, за захистом своїх прав та інтересів, а також за захистом прав дітей, вона звернулась до суду з позовом про визнання права сумісної власності на невідокремлену частину будинку з господарськими спорудами, і вважає, що доки не буде розглянута справа №501/3893/20, суд не може об`єктивно розглянути всі обставини та факти, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення по справі №501/318/17 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 24 листопада 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення по справі №501/3893/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на невідокремлену частину будинку з господарськими спорудами. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 звернулись до суду із апеляційними скаргами, у яких просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті позовних вимог, посилаючись на порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 10 червня 2021 року. Третя особа ОСОБА_3 надала до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Задовольняючи клопотання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що наведені у клопотанні доводи дають підстави для висновку про необхідність зупинення провадження по справі №501/318/17 - до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №501/3893/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на невідокремлену частину будинку з господарськими спорудами, оскільки спірні правові відносини, які породжують позови, нерозривно пов`язані між собою, і від вирішення однієї справи залежить вирішення іншої. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, суду першої інстанції необхідно було перевірити, чи дійсно існує об`єктивна, тобто, та, яка існує фактично і незалежно від волевиявлення учасників справи та суду, неможливість здійснювати судовий розгляд справи до моменту вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного провадження. У своїх апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують, що суд першої інстанції не зазначив чим саме обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду даної справи, та не зазначив які саме обставини можуть бути встановлені у справі №501/3893/20, встановлення яких робить подальшим неможливим розгляд даної справи, оскільки обставини, які досліджуються у вказаних справах не пов`язані між собою, а докази, які було долучено до справи в повній мірі дозволяють суду встановити та оцінити всі обставини, які є предметом судового розгляду у цій справі. Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. Зупинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, може мати місце тоді, коли існує об`єктивна, тобто, та, яка існує фактично і незалежно від волевиявлення учасників справи та суду, неможливість здійснювати судовий розгляд справи до моменту вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного провадження. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення по ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи. Між двома справами повинен існувати близький взаємозв`язок, який зазвичай проявляється у тому, що факти, які будуть встановлені в одній справі (яка розглядається), будуть мати преюдиційне значення у іншій справі (провадження у якій зупинене). Проте, суд першої інстанції у порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши іншу цивільну справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізував предмети та підстави спорів у справах, не вказав, у чому полягає пов`язаність справ, та не зазначив обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі № 501/3893/20 об`єктивно виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи №501/318/17 наявність обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги. Аналогічний правової висновок зробив Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі №752/9802/17 (провадження №61-612св17) та у постанові 20 березня 2019 року у справі №504/2453/15 (провадження №61-17850св18). Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. У пункті 3 постанови №11 Пленуму «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних, і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що, розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші). Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з`ясування і застосування норм іноземного права. При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних інстанцій не може сама по собі свідчити про її складність. Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв`язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов`язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду. Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов`язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення правосуддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зокрема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та направлення його до органу, уповноваженого виконати судове рішення. Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов`язані зі станом здоров`я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. У даній справі предметом розгляду є витребування грошових коштів у розмірі 426 400 гривень, які були передані в рахунок сплати повної вартості за продаж будинку АДРЕСА_1 . У справі № 501/3893/20, до набрання законної сили рішення у якій ОСОБА_3 , просить зупинити провадження у справі, предметом позовних вимог є визнання права сумісної власності на невідокремлену частину будинку із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В заяві про зупинення провадження у справі не зазначено, які обставини, що мають значення для розгляду даної справи, не можуть бути судом самостійно встановлені під час судового розгляду Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). ЄСПЛ зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, №30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). Однак, при вирішення цього процесуального питання суд першої інстанції не перевірив ретельно чи не призведено зупинення провадження у справі до зменшення розумного строку розгляду справи. За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та передчасно вирішив питання про зупинення провадження у справі, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 368 - 371, 374, 376, 379, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 листопада 2020 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті позовних вимог. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та подальшому оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено: 10 червня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д.Громік