Постанова Вінницький апеляційний суд № 681/942/20

Справа № 681/942/20 Провадження № 22-ц/801/1082/2021 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 рокуСправа № 681/942/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., секретар судового засідання Ліннік Я. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Саєнко О. Б. у м. Вінниця, дата складення повного рішення відповідає даті його постановлення,- в с т а н о в и в : 16 липня 2020 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов мотивовано тим, вони з відповідачкою перебувають у шлюбі з 14.05.1989 року. Зазначає, що дітей від шлюбу вони не мають, вже понад 30 років спільно не проживають і не ведуть господарства. Вказує, що підставою для розірвання шлюбу є те, що у них відсутні спільні інтереси та взаєморозуміння; вони мають різні погляди на життя. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 а користь ОСОБА_1 у рахунок повернення понесених судових витрат по справі - судового збору в сумі 840 грн 80 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, беручи до уваги відсутність спільних дітей, а також те, що сторони не підтримують шлюбних відносин понад 30 років, враховуючи їх проживання в різних областях, прийшов до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягають задоволенню. На підставі зазначеного стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн. 40 коп. відповідно до ст. 141 ЦПК України. Не погодившись з таким рішенням в частині розподілу судових витрат ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в сумі 840 грн. 40 коп. Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано те, що позивач не ставив вимогу про стягнення судових витрат по сплаті судового збору з ОСОБА_3 . Водночас ставить вимогу про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу. Правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися з невідомих суду причин. Були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги. Частинами 1, 2 статті 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступне, що не оспорюється. Позивач по справі ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14 травня 1989 року, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 16 липня 2020 року (а. с. 6). Дітей від шлюбу немає, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 підтверджує факт окремого проживання з відповідачем ОСОБА_4 , зазначаючи що проживає зі своїми батьками. Між сторонами виник спір з приводу розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Згідно із ст. 112 СК України визначено, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, з контексту вищевказаних правових норм випливає, що кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу. Примушування до збереження шлюбу є порушенням права чоловіка, або дружини. Відповідно, шлюбні відносини формуються на вільному волевиявленню двох сторін. Суд першої інстанції вірно встановив, що подружнє життя між сторонами не склалося, їх шлюб носить формальний характер, оскільки подружні відносини припинені понад 30 років, вони проживають окремо, подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, в результаті чого прийняв рішення про задоволення позовних вимог, в результаті чого стягнув ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору. В частині розірвання шлюбу рішення не оскаржується. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо невірного розподілу судових витрат по справі, апеляційний суд зазначає наступне: Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судові витрати понесені ОСОБА_1 зі сплати судового збору у сумі 840 грн 40 коп. підтверджені квитанцією № 0.0.1769861680.1 від 16.07.2020 року, наявною в матеріалах справи (а. с. 1). Розподіл судових витрат це обов`язок суду, а тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не висував вимоги про стягнення цих витрат з ОСОБА_2 не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції діяв у відповідності до вимог ст. 14 ЦПК України Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору та не впливають на їх правильність, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення в цій частині без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи, Відтак апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору в сумі 840 грн 80 коп. без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України), як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь - якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір аліментів) становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 ст.389ЦПК України). Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук Повне судове рішення складено 10 червня 2021 року.