Постанова 4857 № 140/16873/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16873/20 пров. № А/857/7032/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Державного підприємства «Шацьке учбово досвідне лісове господарство» про визнання протиправною відмову у наданні достовірної, точної та повної інформації по питаннях запиту №2 від 30.11.2020; зобов`язання повторно розглянути та надати позивачу достовірну, точну та повну інформацію по питаннях запиту №2 від 30.11.2020 в порядку, визначеному чинним законодавством України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії Державного підприємства «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство» щодо відмови у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит №2 про надання (доступу) до інформації від 30 листопада 2020 року. Зобов`язано Державне підприємство «Шацьке учбово - досвідне лісове господарство» повторно розглянути запит ОСОБА_1 №2 про надання (доступ) до інформації від 30 листопада 2020 року щодо реалізації лісоматеріалів Державним підприємством «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн. 80 коп.). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» оскаржило його в апеляційному порядку та просило скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в обґрунтування оскаржуваного рішення було зазначено, що державні лісогосподарські підприємства, як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до пункту четвертого частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядниками відповідної інформації. При цьому, апелянт вважає, що суд не звернув уваги та не надав оцінки поясненням відповідача наданим у відзиві стосовно того, що хоча Державне підприємство «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» реалізовує лісопродукцію, зокрема і у І кварталі 2021 року, проте, жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Підприємства, не передбачено обов`язку Підприємства фіксувати окремим документом (документами) інформацію в тій формі в якій її просив надати позивач в запиті від 30.11.2020. Відповідно судом першої інстанції не було надано оцінки та всупереч ст. 242 КАС України не враховано при прийнятті рішення висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зокрема не було застосовано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду 25 червня 2019 року по справі №9901/925/18 згідно якої розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника додаткових зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. В даному випадку суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин, що мають значення для розгляду справи та підійшов до вирішення спору формально, не оцінивши всі обставини. Поряд з цим судом було неправильно застосовано норми матеріального права та зокрема застосовано останні всупереч практиці Верховного Суду не врахувавши відповідні висновки щодо застосування норм права, що також зумовило невідповідність висновків суду матеріалам та обставинам справи В поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що 30.11.2020 позивач звернувся до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства з запитом №2 про надання (доступу) до інформації, у якому просив: 1. надати достовірну, точну та повну інформацію про те, на яких товарних біржах та/або інших електронних площадках (із зазначенням повної назви, коду ЄДРПОУ та адреси) було реалізовано та/або здійснюється та/або планує здійснюватися реалізація державними підприємствами лісових господарств Волинської області круглих лісоматеріалів хвойних порід, зокрема: породи «сосна», на І квартал 2021 року, класу якостей «А», «В», «C», «D» з деталізацією (у розрізі): - дати, часу та місця таких торгів деревиною, їх об`ємів, - даних бірж, на яких відбувалися/відбуваються/плануються торги, - об`ємів уже проданих лісоматеріалів за лотами, - кількості учасників щодо кожного лоту таких торгів, які уже відбулися, - стартових та кінцевих цін кожного лоту на таких електронних торгах, які уже відбулися.

2. Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, які конкретно об`єми круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна») державними підприємствами лісового господарства Волинської області (в розрізі кожного класу якостей: «D», «C», «B») були продані (станом на день отримання цього Запиту) на кожній, окремо взятій, біржі (щодо кожних окремо взятих торгів), а в сукупності всіх торгів (додаткових торгів, квартальних торгів та інших торгів), які проводилися для реалізації продукції на І квартал 2021 року. Даний запит, листом від 03.12.2020 Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства був перенаправлений до ДП «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство». Листом від 07.12.2020 ДП «Шацьке учбово - дослідне лісове господарство» у відповідь на даний запит повідомило позивача про об`єктивну неможливість щодо його задоволення, оскільки в силу функціональних обов`язків, як законодавчо встановлених, так і визначених Статутом, що затверджений наказом Державного агентства лісових ресурсів України №486 від 30.12.2016, підприємство не є ні виготовлювачем, ні зберігачем окремої сформованої задокументованої запитуваної позивачем інформації. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частини 1 та 2 статті 7 Закону №2657-XII). Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Згідно пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень. Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі право звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації. Відповідно до положень статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідно до частин 1 та 2 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону України №2939-VI доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI). Частиною 5 статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. У статті 13 Закону №2939-VІ закріплено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). Частиною 4 статті 13 Закону №2939-VI визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Частинами 1 та 4 статті 20 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Судом першої інстанції зясовано, що позивач звернувся до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства із запитом про надання інформації, яка стосується реалізації деревини державними підприємствами лісового господарства Волинської області. У свою чергу, Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства, перенаправило даний запит для розгляду до підпорядкованих лісогосподарських підприємств, в тому числі, і до ДП «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство», як вбачається з листа Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства №09-05/2483 від 03.12.2020. Тобто, Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, яке відповідно до Положення №394 від 12.11.2012 координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагенства України, при отриманні даного запиту було самостійно визначено належного розпорядника інформації. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Для визнання суб`єкта господарювання розпорядником публічної інформації в розумінні пункту 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI він повинен відповідати одній з ознак: 1) займати домінуюче становище на ринку, яке, у свою чергу, визначається за Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 року № 49-р, згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції»; 2) мати спеціальні або виключні права; 3) мати статус природної монополії у розумінні Закону України «Про природні монополії». Судом першої інстанції вірно враховано, що статтею 1 Лісового кодексу України серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування. З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно вважав, що державні лісогосподарські підприємства як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядниками інформації. Частиною першою статті 22 Закону №2939-VІ передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відмовляючи позивачу у наданні відповіді на вказаний запит, ДП «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство» зазначило, що не є ні виготовлювачем, ні зберігачем окремої сформованої задокументованої запитуваної ним інформації, тобто фактично відповідач відмовив у наданні відповіді на вказаний запит на підставі пункту 1 частини першої статті 22 Закону №2939-VІ. Суд першої інстанції вірно вважав, що у даному випадку необхідна наявність одночасно двох умов: у володінні розпорядника немає інформації та в нього немає обов`язку володіти такою інформацією, а якщо інформації немає, але розпорядник зобов`язаний нею володіти, то він повинен усунути порушення закону й вжити заходів для одержання (створення) запитуваної інформації (при цьому строк розгляду запиту може бути продовжено). Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що не заслуговують на увагу твердження представника відповідача про необґрунтованість та безпідставність посилання позивача на те, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII суспільно необхідною є інформація, яка є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. При цьому самого поняття «суспільний інтерес» чинним законодавством не визначено. Частина 2 статті 29 Закону № 2657 зазначає, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Також, правильно враховано судом першої інстанції, що Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначив, що інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають; 7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам; 8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо; 10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері; 11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників; 12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою; 13) інноваціям, науковим дослідженням; 14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям; 15) виявленню фактів введення громадськості в оману. Пленум Вищого адміністративного суду України, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, рекомендував до інформації, яка становить суспільний інтерес, відносити, зокрема, інформацію про використання природних ресурсів. Таким чином, зважаючи на те, що у даному випадку ДП «Шацьке учбово- досвідне лісове господарство» є постійним користувачем лісами, які у свою чергу є національним багатством України, тому інформація про реалізацію деревини ДП «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» становить суспільний інтерес. Крім того, судом вірно враховано, що статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Європейський суд з прав людини щодо статті 10 Конвенції зазначає, що ця стаття гарантує право громадськості бути «належним чином поінформованою» (справа Times v. United Kingdom (№ 1), 26 квітня 1979 року, § 66). У рішеннях із ряду інших справ (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63; v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 31; Media Group v. Ukraine, 29 березня 2005 року, § 38 та ін.) Європейський суд з прав людини зазначив, що громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес. З огляду на викладене, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних. Також, суд першої інстанції вірно, з урахуванням вимог статті 139 КАС України, вирішив питання про розподіл судових витрат. Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державного підприємства «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року по справі № 140/16873/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін В. Я. Качмар