Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7942/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7942/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 09 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222550000537 від 17.09.2020 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження військової служби з 14.05.1981 по 24.11.1982; - стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2840,80 грн. за рахунок асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції, позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV. 15.09.2020 позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області із заявою щодо переведення на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» (арк. спр. 55-56). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222550000537 від 17.09.2020 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» в зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби (арк. спр. 54). Листом від 27.10.2020 № 2200-0301-8/47677 відповідач повідомив позивача, що за документами пенсійної справи стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, складає 8 років 4 місяці 4 дні (арк. спр. 60). Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено особливості стажу державної служби, зокрема у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, в даному випадку застосуванню підлягає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ. Згідно з п.3 Порядку до стажу державної служби включається також: - час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ; - час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Водночас, згідно з частиною 1 статті 2 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII зазначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що період проходження строкової військової служби з 14.05.1981 по 24.11.1982 зараховується до стажу державної служби. Крім того, відповідно до п. 2 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, з врахуванням наявності у позивача трудового стажу на державній службі станом на 01.05.2016, який зараховано відповідачем складає 8 років 6 місяців 7 днів, а також стажу, який, як встановлено судом у цій справі, слід зарахувати до спеціального стажу позивача (1 рік 6 місяців 11 днів), що загалом складає понад 10 років, та враховуючи, що станом на 01 травня 2016 року позивач працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222550000537 від 17.09.2020 (яким відмовлено у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу", в зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби), є протиправним та підлягає скасуванню. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судових витрат, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до позовної заяви позивачем долучено договір про надання правової/правничої допомоги від 17.11.2020 №20/20, прибутковий касовий ордер від 17.11.2020 на суму 3000 грн. Також до відповіді на відзив, позивачем додано акт виконаних робіт (послуг) згідно Договору №20/20 на надання правничої допомоги від 17.11.2020. (а.с.85). Згідно п. 2.1 Договору про надання правової/правничої допомоги від 17.11.2020 №20/20, за надання правової допомоги Клієнт сплатив Адвокату всю суму гонорару, що становить 3000,00 гривень. Фактично надані послуги підтверджуються актом виконаних робіт (арк. спр. 21). Актом виконаних робіт від 04.01.2021 визначено перелік наданої правової допомоги: 1) надання консультацій: 0,5 год. - 250,00 гривень; 2) отримання документів в райдержадміністрації з поданням відповідних запитів: 0,5 год. - 250,00 гривень; 3) Складання відповіді на відзив: 2 год. - 1000,00 гривень; 4) підготовка та складання позовної заяви: 3 год. - 1500,00 гривень. Всього - 3000,00 гривень. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції є витрати на професійну правничу допомогу на суму 2000,00 гривень, оскільки визнав необгрунтованими такі витрати, як складання відповіді на відзив. Також, судом враховано, що ця справа не є складною, значення справи для сторін, розгляд справи та результат її вирішення не вплинув на репутацію сторони, і не викликав публічний інтерес. При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам процесуального права та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що незважаючи на оскарження рішення, апелянт не надав жодних доказів щодо невірного визначення судом розміру судових витрат та не спростував співмірність цих витрат. Доводи апелянта про те, що договір про надання правової допомоги №20/20 від 17.11.2020 не може братися до уваги, оскільки не містить детальний опис робіт, виконаних адвокатом, колегія суддів відхиляє, так як процесуальний закон не конкретизує, як саме повинен виглядати детальний опис робіт виконаних адвокатом - у вигляді окремого документу чи у складі договору про надання правничої (правової) допомоги, а у договорі було чітко визначено, яка саме правнича (правова) допомога надавалася позивачу. Належним та допустимим доказом надання правової допомоги є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом / розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. В матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 04.01.2021, яким визначено перелік наданої правової допомоги. Також, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення про форму та зміст розрахункових документів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21.01.2016р., та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом гонорару, а також не встановлено форму такого документа. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Таким чином, наданий позивачем прибутковий касовий ордер може вважатися належним доказом понесення витрат на правову допомогу в розмірі, який вказаний позивачем. Тобто, в матеріалах справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати на сплату судового збору перерозподілу не підлягають. Разом з тим, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат, які ним понесені у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, а саме за складання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 300 грн. Колегія суддів установила, що на підтвердження вказаних витрат позивачем надано Договір про надання правової/правничої допомоги від 15.04.2021 №3/21 та ордер про надання правничої (правової) допомоги Серії ВХ №1011068. Однак, на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги наданої при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем не надано належних доказів, а тому у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на надання правничої допомоги по розгляду справи в Сьомому апеляційному адміністративному суді слід відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.