Постанова Київський апеляційний суд № 357/7397/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №357/7397/17 Головуючий у 1 інстанції: Кошель Л.М. Провадження №22-ц/824/4515/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 01 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справв Київського апеляційного суду в складі: головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Сушко Л.П. за участю секретарів Пітенко І.Ю., Стеблиненко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Іллінського Олександра Васильовича представника ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради про виділення частки із спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради про виділення частки із спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, визначення порядку користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, в якому остаточно з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила: - скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 19 лютого 2015 року № 1408-72-VI «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині надання дозволу щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; - визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ; - встановити фактичнучастку співвласника у будинковолодінні, АДРЕСА_1 , що знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , у розмірі 46/100 частки; - виділити в натурі 46/100 (46 %) частини будинку АДРЕСА_1 , припинивши право спільної часткової власності на нього, і визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок, а саме: кухню 1-1 площею 9,7 кв.м, житлову кімнату 1-2 площею 9,1 кв.м, житлову кімнату 1-3 площею 19,6 кв.м, житлову кімнату 1-4 площею 16,8 кв.м, кладову 1-5 площею 4,6 кв.м, та господарські будівлі та споруди, а саме: убиральню «Е», гараж «Ж», хвіртку №6, огорожу №7; - припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; - стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та Білоцерківської міської ради Київської області 10 000 грн моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником 18/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , про що свідчить дублікат договору дарування від 19 вересня 1967 року, який зареєстровано в реєстрі за №1069. ОСОБА_2 є власником 82/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 листопада 2006 року (47/100 частин) та договору дарування від 14 квітня 1994 року (35/100 частин). 19 лютого 2015 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення №1408-72-VI «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Таке рішення є незаконним та таким, що грубо порушує її права, оскільки відведення земельної ділянки відбулося без її участі як співвласника частини будинковолодіння, участі у приватизації земельної ділянки вона не приймала,про процес приватизації земельної ділянки не повідомлялася. Добросусідство з відповідачем неможливо, оскільки склались між співвласниками не досить дружні стосунки. У результаті добудов, ремонту, тощо у користуванні позивача знаходяться такіприміщення: житловий будинок, а саме, кухня 1-1 площею 9,7 кв.м, житлова кімната 1-2 площею 9,1 кв.м, житлова кімната 1-3 площею 19,6 кв.м, житлова кімната 1-4 площею 16,8 кв.м, кладова 1-5 площею 4,6 кв.м, та господарські будівлі та споруди, а саме: убиральня «Е», гараж «Ж», хвіртка №6, огорожа №7. Висновком експертизи від 10 січня 2020 року встановлено фактичнічастки співвласників будинковолодіння, що є предметом спору, які становлять: для ОСОБА_5 - 46/100 частки (46%); для іншого співвласника - 54/100 частки (54%). Крім того, у зв`язку із тривалим порушенням її прав з боку ОСОБА_2 , а також незаконними діями Білоцерківської міської ради, які призвели до втрати нею права користування земельною ділянкою під житловим будинком, спорудами, прилеглої території, вона зазнала значних душевних страждань, які через їх тривалість негативно вплинули і на фізичний стан. Такими діями відповідачів їй була завдана моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 10 000 грн. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради в частині позовної вимоги щодо визначення порядку користування земельною ділянкою. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Перераховано частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено їх в натурі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено їй у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 1-1 площею 9,7 кв.м, житлову кімнату 1-2 площею 9,1 кв.м, житлову кімнату 1-3 площею 19,6 кв.м, житлову кімнату 1-4 площею 16,8 кв.м, кладову 1-5 площею 4,6 кв.м, убиральню «Е», гараж «Ж», хвіртку №6, огорожу №7. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 54/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено йому у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 2-І площею 8,2 кв.м, тамбур 2-ІІ площею 3,0 кв.м, тамбур 2-ІІІ площею 3,4 кв.м, житлову кімнату 2-1 площею 9,4 кв.м, кладову 2-2 площею 3,9 кв.м, житлову кімнату 2-3 площею 14,0 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 12,6 кв.м, кухню 3-1 площею 7,1 кв.м, житлову кімнату 3-2 площею 14,7 кв.м, житлову кімнату 3-3 площею 8,6 кв.м, житлову кімнату 3-4 площею 9,7 кв.м, службову кімнату 3-5 площею 10,9 кв.м, житлову кімнату 3-6 площею 15,5 кв.м, сарай «В», гараж «Г», убиральню «Д», огорожу №№1,2, ворота №3, вимощення №5. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 501 грн судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Іллінський О.В. представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 19.02.2015 року №1408-72 VI про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити дану позовну вимогу, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що висновок суду про вичерпання своєї дії оспорюваним рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 19.02.2015 року №1408-72 не відповідає обставинам справи. Зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції повинен був застосувати ст.16 ч. 2 п. 10 ЦК України та ст. 152 ч. 3 п. "г" ЗК України. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1504 грн у зв`язку з задоволенням вимоги про визнанням за позивачем права власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими спорудами та виділення їй у власність зазначених у рішенні приміщень, господарських будівель і споруд, а не 501 грн як зазначено в оскаржуваному рішенні. Крім того, її витрати по оплаті вартості експертних висновків у розмірі 6 300 грн та 2512 грн мали бути стягнуті з відповідача. Білоцерківська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_2 використано право на безоплатну передачу йому у власність частини земельної ділянки пропорційно до його частини у праві власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , без виділення її в натурі, на місцевості, а не всієї земельної ділянки, що надавало можливість ОСОБА_1 використати своє право на безоплатну передачу їй у власність частини земельної ділянки пропорційно до її частини (18/100) у праві класності на житловий будинок. Вказує, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію, є правомірним, а обраний апелянтом спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним оскаржуваного рішення не забезпечує її реального захисту. До Київського апеляційного суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_2 надійшла заява (вх. №29400 від 15.03.2021 року), в якій відповідач просить відхилити апеляційну скаргу в повному обсязі, розгляд справи проводити у його відсутність. У судовому засіданні адвокат Іллінський О.В. представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. ПредставникБілоцерківської міської ради Київської області Яровенко А.Ю. та адвокат Телющенко П.П. представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 (18/100 часток на підставі договору дарування від 19.09.1967 року) та ОСОБА_2 (82/100 часток: на підставі договору дарування від 14.12.1994 року - 35/100 часток та свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2014 року - 47/100 часток). (а.с. 18-19, 30-32 т. 1) Відповідно до рішення виконкому Білоцерківської міської ради депутатів трудящих №226 від 19.08.1953 року за домоволодінням АДРЕСА_1 виділено в користування земельну ділянку площею 2 715 кв.м, з яких лишки 400 кв.м. (а.с. 4 т. 1) На даний час загальна площа земельної ділянки становить 1 000 кв.м. (а.с.108-115 т.1) Рішенням народного суду міста Біла Церква Київської області від 03 жовтня 1967 року було визначено порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1 між тодішніми співвласниками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , згідно якого ОСОБА_1 виділено в конкретне користування 9/50 часток домоволодіння, а саме, кухню 9,80 кв.м /1-3/, коридор 3,34 кв.м /1-1/, кладову 4 кв.м /1-2/, частину погріба в кімнаті - кладовій /1-2/, зобов`язано зробити перегородку в кладовій /1-2/ відповідно виділеної частки. (а.с.20-21 т. 1) Сторонами у судовому засіданні підтверджено, що відповідно до вказаного порядку користування ОСОБА_1 користується цими приміщеннями з 1968 року, перегородку в кладовій змуровано у 1968 році, іншими приміщеннями житлового будинку користується ОСОБА_2 . З 1967 року по теперішній час кожна із сторін здійснили низку добудов і прибудов до своєї частини будинку та звели господарські споруди, безпосередньо ОСОБА_1 побудувала гараж «Ж», убиральню «Е», хвіртку №6, огорожу №7, самовільне будівництво відсутнє. (а.с.56-58 т. 1) У лютому 2015 року ОСОБА_2 подав до Білоцерківської міської ради Київської області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність 82/100 частки від загальної площі 0,1000 га по АДРЕСА_1 . (а.с. 113 т. 1) Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1408-732-VІ від 19.02.2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , у спільну часткову власність, виходячи з його частки 82/100 від загальної площі. (а.с.115 т.1) У травні 2015 року ОСОБА_2 подав заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність. (а.с. 116 т.1) Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 971 кв.м (82/100 часток від загальної площі) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, без виділення її в натурі, на місцевості. (а.с. 118-120 т. 1) З інформаційної довідки №102175097 з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 є власником 82/100 частки земельної ділянки площею 0,0971 га. (а.с. 119-120 т. 1) Частиною першою статті 15 ЦК України та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України. Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14 -144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (№12-304гс18). Колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, оскільки отримання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою свідчить про можливі наміри заявника щодо розробки проекту землеустрою, із відповідним визначенням цільового призначення земельної ділянки в процесі розробки землевпорядної документації і за наслідком такої розробки затвердження такого проекту відповідним органом і в подальшому, можливо, отримання відповідної земельної ділянки у власність чи користування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Так, рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1408-732-VІ від 19.02.2015 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є актом індивідуальної дії, стосується лише прав та інтересів відповідача ОСОБА_2 . Рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1408-732-VІ від 19.02.2015 року є ненормативним актом суб`єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для його подальшого скасування оскаржуваним рішенням відповідача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення міської ради вичерпало свою дію і не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. Водночас заслуговують на увагу доводи апелянта щодо неправильного розподілу судових витрат. Так, відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 за подання позовної вимоги про встановлення частки ОСОБА_1 у спірному житловому будинку у розмірі 46/100 частки, виділення її в натурі, визнання за ОСОБА_1 права власності на кухню 1-1 площею 9,7 кв.м, житлову кімнату 1-2 площею 9,1 кв.м, житлову кімнату 1-3 площею 19,6 кв.м, житлову кімнату 1-4 площею 16,8 кв.м, кладову 1-5 площею 4,6 кв.м, убиральню «Е», гараж «Ж», хвіртку №6, огорожу №7, припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок сплачено судовий збір у розмірі 1504 грн. (а.с. 1 т. 1) Крім того, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. за позовну вимогу про скасування рішення Білоцерківської міської ради та 640 грн за позовну вимогу визначення порядку за користування земельною ділянкою. (а.с. 53 т. 1, 133 т. 2) Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 в частині позовної вимоги щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору в розмірі 640 грн. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 19.02.2015 року №1408-72 VI, тому судовий збір у розмірі 840,80 грн не підлягає розподілу між сторонами. Враховуючи наведене вище, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1504 грн виходячи з пропорційності розміру задоволених позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із проведенням експертиз, у розмірі 6 300 грн та 2 512 грн слід зазначити наступне. Згідно з ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. За проведення судової оціночно-будівельної та будівельної експертизи ОСОБА_1 сплачено 6300 грн, що підтверджується оригіналом квитанції №0.0.1046104032.1 від 25 травня 2018 року. (а.с. 210 т. 1) Водночас, у матеріалах справи відсутні докази сплати ОСОБА_1 2 512 грн за проведення будівельно-технічного дослідження. Відтак, враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3150 грн у відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні в частині визначення загального розміру таких витрат з 501 грн до 4 654 грн. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Іллінського Олександра Васильовича представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року в частині вирішення питання про судові витрати змінити, стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 4 654 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн судових витрат. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 червня 2021 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома Л.П Сушко