Постанова 4812 № 487/4658/20

09.06.21 22-ц/812/1063/21 Справа № 487/4658/20 Головуючий у 1-й інстанції Афоніна С. М. Провадження № 22ц/812/1063/21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 9 червня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Богуславською О. М, за участю: позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Афоніної С. М. в місті Миколаєві о 15 годині 43 хвилин, зі складанням його повного тексту 7 квітня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Заводського відділу державної виконавчої служби у Місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (далі Заводський ВДВС), приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Яни Валеріївни (далі приватний нотаріус Помазан Я. В.) про звільнення майна з-під арешту В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Заводського ВДВС та приватного нотаріусу Помазан Я. В., у якій просив про звільнення з-під арешту майна, набутого ним 18 червня 2019 року з електронних торгів, а саме Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилався на те, що йому на праві власності належить Ѕ частка спірної квартири, яка набута ним за результатами електронних торгів, проведених Заводським ВДВС з примусового виконання рішення суду, за яким з боржниці - відповідачки ОСОБА_3 на користь стягувачки ОСОБА_2 стягнуті суми позики, в межах вартості прийнятого боржницею спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 16 липня 2019 року позивачем отримано свідоцтво про право власності на це майно, але при його реєстрації, стало випадково відомо про наявність арешту, накладеного ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 8.11.2012 у якості забезпечення позову ОСОБА_2 , на виконання якого проведені електронні торги. 27 липня 2020 року він звернувся до апеляційного суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, але йому ухвалою суду від 7 серпня 2020 року відмовлено з підстав, що він не є стороною у справі. Посилаючись на реалізацію майна в рахунок стягнутих сум за рішення суду, позивач просив зняти арешт. На поданий позов приватним нотаріусом Помазан Я. В. надані пояснення з посиланням на те, що вона не є належним відповідачем у справі, у зв`язку з тим, що здійснила реєстраційні дії щодо арешту майна лише на підставі ухвали суду. У відзиві на позов, який надійшов від стягувачки ОСОБА_2 , остання вимоги не визнала та зазначила, що: позов поданий без дотримання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України; ОСОБА_1 не є учасником справи, по якій було забезпечено її позов, а тому не може ставити питання про зняття арешту; також у позивача відсутні документи, які можуть підтвердити набуте ним право власності з придбання віртуальної частки квартири, замість реальної. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 у відводі головуючого у даній цивільній справі. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2020 року задоволена заява ОСОБА_1 та проведена заміна відповідача Заводського ВДВС на його правонаступника, у зв`язку з організацією Південного міжрегіонального управління Мінюсту (місто Одеса). Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про залучення до участі у справі у якості співвідповідача приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Добринової Л. А.. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 9 лютого 2021 року відмовлено у поновлені строку ОСОБА_2 на подачу зустрічної позовної заяви та її повернуто ОСОБА_2 .. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про зняття арешту з Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 8.11.2012, реєстраційний номер обтяження 13256070 від 16.11.2012. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що на час розгляду цієї справи відпали підстави для забезпечення позову по іншій цивільній справі у вигляді накладеного арешту, так як рішення суду, ухвалене по ній, набрало законної сили та виконане у примусовому порядку. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, не встановлення фактичних обставин справи, та пред`явлення позову до неналежних відповідачів, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині вирішення її вимог по визнання нікчемним правовстановлюючого документу та недійсним здійснення реєстрації в державному реєстрі, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та акту про їх проведення - відмовлено, з огляду на відсутність такого судового рішення, яке могло бути ухвалене за такими позовними вимогами, пред`явленими відповідачкою, та як наслідок відсутністю підстав для його перегляду в апеляційному порядку, як судом першої інстанції, оскільки таке рішення суду за такими вимогами не ухвалювалося. В апеляційній скарзі, за частиною в якій відкрито апеляційне провадження, відповідачка ОСОБА_2 посилалася на недотримання судом ієрархії органів державної виконавчої служби та участь у справі Заводської ВДВС, який не є юридичною особою. Зазначала про невідповідність позовної заяви вимогам, які пред`являються до порядку її подачі у відповідності до статті 175 ЦПК України. Вказувала, що ОСОБА_1 не є учасником справи, у якій були прийняті заходи забезпечення її позову, а тому у нього відсутнє право просити зняти арешт з майна шляхом пред`явлення іншого позову. Вважала не доведеними позивачем підстави набуття ним права власності на Ѕ частки квартири, так як проведення електронних торгів здійснено з порушенням вимог законодавства. Крім того, вказувала на допущені судом першої інстанції численні помилки при зазначені дат документів, та не вірне застосування ним норм матеріального права, в тому числі безпідставне не застосування ним Закону України «Про захист прав споживачів». У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому вважав скаргу такою, що не підлягає задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу Заводський ВДВС вважав апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а її доводи безпідставними. Приватний нотаріус Помазан Я. В. надіслала до суду апеляційної інстанції повідомлення, в якому вважала недоцільним її залучення до участі у цій справі з огляду на те, що вона не має відношення до предмету спору. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав. Частиною 1 статті 151, статтею 154 ЦПК України (в редакції, що діяла на час накладення арешту) визначалося, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, які можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. За роз`ясненнями, викладеними у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, встановлено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування. При вирішені справи судом першої інстанції встановлено, що арешт на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 накладено на підставі ухвали судді Апеляційного суду Миколаївської області від 8.11.2012 за заявою ОСОБА_2 про забезпечення її позову по цивільній справі до ОСОБА_3 , яка є спадкоємицею ОСОБА_4 , про стягнення 99 732 грн боргу, за рахунок спадкового майна, та визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (т. 1а.с.35). Цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , по якій прийнято заходи забезпечення позову у вигляді арешту частки майна, розглядалася судами неодноразово, та остаточним рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 4.04.2014 позовна заява ОСОБА_2 задоволена частково, ухвалено про стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 в межах вартості спадкового майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 , 80 000 грн, та судових витрат, які складаються 1 500 грн вартості експертизи. В задоволені вимог про стягнення інших сум та визнання свідоцтва про право на спадщину відмовлено (т.1 а.с.97-98). При вирішенні вищенаведеної цивільної справи апеляційним судом встановлено, і не підлягає доказуванню, у відповідності до положень частини 4 статті 82 ЦПК України, той факт, що Ѕ частка квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , прийнята та успадкована ОСОБА_3 , у зв`язку з чим стягувачкою ОСОБА_2 до неї, як спадкоємиці, пред`явлені вимоги про стягнення позики в межах вартості успадкованого майна (т.1 а.с.97-98). Тому доводи відповідачки ОСОБА_2 , викладені в її апеляційній скарзі, щодо невірного встановлення судом обставин відносно належності Ѕ частки успадкованого майна відповідачці ОСОБА_3 , з подальшою її реалізацією на користь позивача, не є слушними. А тлумачення апелянта щодо нереальності, а віртуальності Ѕ частки спірної квартири, відносяться до її особистих міркувань, які спростовуються належним чином дослідженими судом письмовими матеріалами справи. За постановленим Апеляційним судом Миколаївської області 4.04.2014 рішенням, 28.04.2014 видано виконавчий лист, який пред`явлено стягувачкою ОСОБА_2 до Заводського ВДВС, який є юридичною особою, незалежно від ієрархії чи підпорядкування (т.1 а.с.92-96). За виконавчим листом від 28.04.2014 відкрито виконавче провадження за постановою старшого держвиконавця Заводського ВДВС від 30.04.2014 (т.1 а.с.102, 129-130), яке у подальшому, 25.07.2015 приєднано до зведеного виконавчого провадження №48567747(т.1 а.с.131), з одночасного виконання виконавчих листів від 22.02.2016, 15.05.2019 про стягнення з ОСОБА_3 сум на користь однієї стягувачки ОСОБА_2 (т.1 а.с.133-135, 137-139). Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 21.03.2017 задоволено подання держвиконавця та в рахунок стягнення з ОСОБА_3 сум у загальному розмірі 110 245 грн 06 коп., за виданими на користь ОСОБА_2 виконавчими листами, які знаходяться на примусовому виконанні Заводського ВДВС у зведеному виконавчому провадженні №48567747, звернуто стягнення на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 та належить ОСОБА_3 , але якою в установленому законом порядку право власності не зареєстровано (т.1 а.с.141-148). Постановою головного держвиконавця Заводського ВДВС 15.06.2017 здійснено опис та арешт Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.144-145), після чого на його замовлення здійснена оцінка цієї частки (т.1 а.с.146-148). 18 червня 2019 року проведені електронні торги з реалізації Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , яку за актом та відповідним розпорядженням, придбав позивач ОСОБА_1 (т.1 а.с.149-152). Суми, внесені позивачем за придбання частки квартири, перераховані в подальшому Заводським ВДВС стягувачці ОСОБА_2 та на понесені витрати, у зв`язку з примусовим виконанням рішень судів (т.1 а.с.152-158). 4 липня 2019 року головним держвиконавцем Заводського ВДВС винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень з примусового виконання трьох виконавчих листів про стягнення з боржниці ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сум, у зв`язку з повним їх виконання (т.1 а.с.91, 136, 140). Таким чином, на 4 липня 2019 року обставини, які зумовили застосування заходів забезпечення позову відпали, у зв`язку з повним примусовим виконанням рішення суду, внаслідок чого були усі підстави для скасування арешту, як раніше прийнятих судом заходів забезпечення позову. Однак жодний із учасників цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Помазан Я. В. (т.1 а.с.97), із заявою про скасування заходів забезпечення позову до суду не звернувся. Натомість, 16 липня 2019 року позивачем ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , яка придбана ОСОБА_1 за 196 270 грн, що раніше належала ОСОБА_3 , на підставі ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 21.03.2017 (т.1 а.с.4). Право власності на Ѕ частку зареєстровано ОСОБА_1 у відповідному Державному реєстрі (т.1 а.с.5). За такого, доводи відповідачки ОСОБА_2 про відсутність доказів на підтвердження у ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку спірної квартири спростовується письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи. У подальшому, дізнавшись про наявність арешту, накладеного судом, ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського апеляційного суду з відповідною заявою, але йому ухвалою від 7.08.2020 відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову з посиланням на положення 158 ЦПК України, у зв`язку з тим, що він не є учасником справи, а також йому роз`яснено право на звернення до суду з відповідним позовом (т.1 а.с.6). За таких обставин, посилання відповідачки ОСОБА_2 на відсутність у позивача ОСОБА_1 , як власника частки майна, права на звернення до суду із позовом про звільнення майна із-під арешту, не ґрунтується на законі, в тому числі з огляду на положення статті 319, 321, 386 ЦК України. Цими статтями визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, лише у випадках, передбачених законом. При цьому слід врахувати і усталену прецедентну практику ЄСПЛ, у якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном - принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). За констатацією ЄСПЛ відсутність додержання хоча б одного критерію є порушенням державою статті 1 Першого протоколу. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). Відтак, при розгляді питання про звільнення майна із-під арешту, яке фактично пов`язано із застосуванням заходів забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права осіб, на захист яких вжито заходи забезпечення позову, наявність чи відсутність позитивного для них судового рішення, та здійснення у подальшому його примусового виконання, за закінченням якого наявність тимчасового обмеження відносно власності іншої особи, свідчить лише про недотримання державою необхідного балансу, який по відношенню до власника є неспівмірним та надмірним тягарем, з огляду на те, що обставини, які викликали втручання держави у право власності особи на мирне володіння майном, згодом відпали. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 вірно керувався встановленими ним та викладеними вище обставинами справи, за якими підстави для прийнятих судом заходів забезпечення по іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, відпали, та виходив з того, що позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права в порядку цивільного судочинства. З такими висновками суду першої інстанції слід погодитися, оскільки вони відповідають нормам матеріального і процесуального права, та встановленими ним обставинам справи. А тому правових підстав для скасування чи зміни судового рішення за доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегію суддів не встановлено. За такого, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, та таким, що відповідає меті цивільного судочинства, направленої на захист прав та законних інтересів фізичних осіб від неправомірних дій органів державної влади. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, та нав`язуванню інших норм матеріального права, які не регулюють встановлені судом правовідносини, в тому числі норм Закону України «Про захист прав споживачів». У відповідності до статті 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України . Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова