Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/5694/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/5694/20 Суддя першої інстанції: В.А. Гайдаш ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Кобаля М.І., Лічевецького І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - Відповідач, МВС України) про: - визнання протиправною бездіяльності щодо задоволення клопотання від 19.06.2020 року; - зобов`язання МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ». Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року позов задоволено повністю. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, зобов`язано МВС України визнати ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ України, то в силу положень чинного законодавства Відповідач зобов`язаний видати Позивачу відповідне посвідчення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, суд першої інстанції допустив втручання у дискреційні повноваження МВС України, по-друге, судом не враховано, що у ОСОБА_1 не виникло право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ через недостатню кількість років служби. Після усунення визначених в ухвалі від 19.03.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що доводи Апелянта спрямовані на спростування наявності у Позивача права на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ, у той час як рішенням суду, яке набрало законної сили, підтверджено існування у ОСОБА_1 такого права. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив визнати його ветераном органів внутрішніх справ та видати відповідне посвідчення, однак Відповідач листом від 17.01.2020 року №Б-401/22 відмовив Позивачу у наданні статусу органів внутрішніх справ з тих підстав, що вислуга Позивача у календарному обчисленні становить 18 років 11 місяців 06 днів. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі 580/381/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до МВС України та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України визнати ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ України. 19.06.2020 року Позивач надіслав до Відповідача клопотання про видачу йому посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ» (а.с. 4-5). Разом з тим, Відповідач листом від 24.07.2020 року №Б-11741/22 відмовив Позивачу у видачі йому посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України та нагрудного знаку «Ветеран органів внутрішніх справ», оскільки у мотивувальній частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі 580/381/20 зазначено, що вручення посвідчення та нагрудного знака ветерана органів внутрішніх справ є наслідком отримання Позивачем статусу ветерана органів внутрішніх справ, тому вказана позовна вимога є передчасною. Крім того, у листі зауважено, що МВС України надіслано до Черкаського окружного адміністративного суду заяву про роз`яснення рішення від 16.03.2020 року у справі 580/381/20 (а.с. 6). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон), Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1601 (далі - Порядок №1601), Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2002 року №742 (далі - Постанова №742), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, зобов`язано МВС України визнати ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Закон встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві. Пунктами 2, 3, 5 частини 1 статті 5 Закону передбачено, що ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: - особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; - особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ <…> 20 років і більше; - які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України. Приписи ст. 10 Закону визначають, що ветеранам, зокрема, органів внутрішніх справ вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку №1601 посвідчення та нагрудні знаки «Ветеран військової служби» видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Згідно п. 3 Порядку №1601 підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» є, зокрема: - наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій - для осіб, зазначених у пункті 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» 203/98-ВР; - наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, - для осіб, зазначених у пункті 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» 203/98-ВР; - наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» 203/98-ВР. У свою чергу, судова колегія звертає увагу, що пунктом 1 Постанови №742 вирішено затвердити зразок та опис посвідчення «Ветеран органів внутрішніх справ», зразок та опис нагрудного знака «Ветеран органів внутрішніх справ», що додаються. Крім того, пунктом 2 Постанови №742 поширено дію Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. N 1601 ( 1601-99-п ) (Офіційний вісник України, 1999 р., N 35, ст. 1807), на видачу посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран органів внутрішніх справ». З урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів приходить до висновку, що підставою для видачі посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України та нагрудного знака «Ветеран органів внутрішніх справ» є відповідний наказ про звільнення з військової служби та, у випадку необхідності, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби. У рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі №580/381/20, яке набрало законної сили 09.06.2020 року, встановлено, що згідно витягу з наказу №338 о/с від 01.12.2009 року Позивач 30.11.2009 року був звільнений з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України за пунктом 65 «Б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, вислуга років на день звільнення складає: календарна - 20 років 04 місяці 04 дні; пільгова - 21 рік 02 місяці 25 днів. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ЧЕР №015126 Позивачу встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. З врахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що указаним вище рішенням суду було зобов`язано МВС України визнати ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ України, тобто підтверджено його відповідність вимогам, що визначаються Законом для отримання особою відповідного статусу, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, адже існування у ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ породжує у МВС України обов`язок видати відповідні посвідчення і нагрудний знак. Надаючи оцінку доводам Апелянта про те, що покладення судом на нього обов`язку видати Позивачу нагрудний знак та посвідчення є втручанням у дискреційні повноваження МВС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність у МВС України варіантів альтернативної поведінки щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України та нагрудного знаку «Ветеран органів внутрішніх справ», у зв`язку з чим Відповідач помилково у межах цього спору вважає свої повноваження дискреційними. Доводи Апелянта про безпідставне встановлення Позивачу статусу ветерана органів внутрішніх справ колегією суддів відхиляються, оскільки такий статус ОСОБА_1 було підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді М.І. Кобаль І.О. Лічевецький Повний текст постанови складено та підписано « 09» червня 2021 року.