Постанова 4855 № 640/23492/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23492/19 Суддя першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на проголошене о 14 годині 45 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року, повний текст якого складено 05 лютого 2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - Відповідач, ГП України) про: - визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 1320ц від 30.10.2019 року; - поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України або рівнозначній в органах прокуратури України; - стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2021 року позов задоволено повністю, у тому числі стягнуто Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2019 року по 20.01.2021 року в сумі 542 868,00 грн. без урахування обов`язкових відрахувань. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено можливість звільнення прокурора лише в випадку, коли останнім не було подано в установлений строк заяви про переведення та намір пройти атестацію, а не у разі подання такої заяви не в установленій формі. Відтак, на переконання суду, за встановлених обставин подання відповідної заяви ОСОБА_1 , звільнення останнього перебувало поза межами правового поля. Крім того, суд підкреслив, що оскільки Позивач не брав участь у процедурі проходження атестації, то поновленню він підлягає саме у Генеральній прокуратурі України на тій посаді, з якої його було звільнено. Окремо суд зауважив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 без урахування коефіцієнтів підвищення, оскільки останній не брав участі у процедурі проходження атестації. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2019 року по 20.01.2021 року в сумі 542 686,00 грн. без урахування обов`язкових відрахувань та ухвалити у цій частині нове, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за указаний період в сумі 1 773 258,92 грн. без урахування обов`язкових відрахувань. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не було враховано положень п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, який передбачає застосування коефіцієнтів підвищення заробітної плати при її обчисленні під час виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наголошує, що оскільки зміна назви відповідача не зумовила його реорганізацію, то на Позивача поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», а відтак обрахунок середнього заробітку має здійснюватися з урахування встановлених нею посадових окладів. Підкреслює, що на необхідності застосування коефіцієнтів підвищення неодноразово звертав увагу Верховний Суд. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора (далі - Офіс) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом було залишено поза увагою, що подана ОСОБА_1 заява не містила усіх визначених законом відомостей, а також надійшла до Офісу Генерального прокурора після 15.10.2019 року, а відтак Позивача правомірно звільнено із займаної посади та з органів прокуратури. Окремо звертає увагу, що чинність Закону України №113-ІХ свідчить про необхідність його застосування. Крім того, зауважує, що особу має бути поновлено саме на тій посаді у тому органі, з якого його було звільнено. Після усунення визначених в ухвалі від 22.03.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.06.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Офіс просить залишити її без задоволення, наголошуючи на тому, що, по-перше, пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, втратив чинність 12.12.2020 року, по-друге, оплата праці прокурорів до дня їх звільнення або переведення здійснюється без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», по-третє, на час дії карантину розмір належної до виплати заробітної плати обмежено, по-четверте, застосування коефіцієнту підвищення можливе виключно за умови успішного проходження атестації та прийняття рішення про переведення на нову посаду. У відзиві на апеляційну скаргу Офісу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, невідповідність змісту поданої заяви затвердженій формі не є підставою для визнання її неподаною та незабезпечення її розгляду, по-друге, факт її надходження у межах встановлених строків підтверджується матеріалами справи, по-третє, відсутність реорганізації чи ліквідації взагалі вказує на відсутність підстав для подання Позивачем заяви про переведення та про намір пройти атестацію та застосування до нього положень Закону №113-ІХ. Окремо звертає увагу на безпідставності доводів Офісу щодо неможливості поновлення ОСОБА_1 на посаді в Офісі Генерального прокурора, оскільки у спірному випадку реорганізація чи ліквідація органу прокуратури не мали місце. У судовому засіданні Позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд вимоги останньої задовольнити повністю, наполягаючи на залишенні без задоволення апеляційної скарги Відповідача. Представник Відповідача просив задовольнити його апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги Позивача. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 2008 року працює в органах прокуратури, а з 17.05.2012 року - на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України або рівнозначній в органах прокуратури України. Крім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 11.10.2019 року засобами поштового зв`язку направлено Генеральному прокурору заяву про переведення на рівнозначну посаду в Офіс Генерального прокурора (т. 1 а.с. 28-34). У свою чергу, наказом Генерального прокурора від 30.10.2019 року №1320ц з урахуванням вимог ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» і пп. 1 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01.11.2019 року (т. 1 а.с. 23). Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 43 Конституції України, ст. ст. 5-1, 222, 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. ст. 16, 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон про прокуратуру), п. п. 6, 7, 9, 10, 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон), Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221 (далі - Порядок №221), а також Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), і постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова №1155), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що заява про переведення Позивачем була подана, що позбавляло Відповідача можливості звільнити останнього. Крім того, суд зауважив на необхідності поновлення ОСОБА_1 саме на посаді у ГП України, зауваживши, на неможливість застосування коефіцієнтів підвищення до заробітної плати останнього через те, що він не проходив процедуру атестації. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Закон, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, набрав чинності 25.09.2019 року. Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону Про прокуратуру. За правилами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. У свою чергу, підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав - неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Приписи п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру визначають, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Таким чином, як вірно підкреслено судом першої інстанції, підставою для звільнення прокурора з посади згідно п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру на підставі пп. 1 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону є саме неподання в установлений строк заяви про переведення та намір пройти атестацію, а не у зв`язку з невідповідністю заяви встановленій формі. Відповідно до п. 9 Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. У додатку 2 до Порядку №221 визначено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Згідно п. 10 Порядку №221 заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Відтак, подана заява для визначення її відповідності вимогам законодавства, має містити у собі відомості про: переведення на посаду прокурора Офіса Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Як вірно встановлено судом першої інстанції, саме у зв`язку з тим, що заява Позивача від 11.10.2019 року не відповідала формі, встановленій у додатку 2 до Порядку №221, Відповідач зробив висновок про відсутність підстав для проведення атестації та переведення його на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора. Проте, як обґрунтовано зазначив Окружний адміністративний суд міста Києва, та було наголошено вище, положення чинного законодавства не передбачають ототожнення невідповідності подання заяви невстановленої форми неподанню такої заяви взагалі. Оскільки Законом визначено вимоги до змісту заяви про переведення та проходження атестації, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи Відповідача про невідповідність змісту заяви вимогам додатку 2 Порядку №221 як на підставу звільнення Позивача з органів прокуратури. Разом з тим, матеріали справи свідчать, Позивач подав заяву у встановлений строк та висловив намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, оскільки направив таку заяву засобами поштового зв`язку 11.10.2019 року, тобто до 15.10.2019 року. При цьому колегія суддів звертає увагу, що у судовому засіданні 09.06.2021 року Позивач підтвердив, що не відмовлявся від проходження атестації, у той час як у цьому ж судовому засіданні представник Відповідача вказав на те, що намір пройти атестацію випливає із змісту заяви, однак остання подана без дотримання встановленої форми. Доводи Відповідача про те, що надходження такої заяви на адресу Офісу Генерального прокурора лише 16.10.2019 року свідчить, що її не було подано в установлений Законом строк, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, за загальними правилами саме день подання документа до відділення поштового зв`язку вважається днем звернення і жодних виключень із цих правил положення Закону не містять, по-друге, відомості про результати відстеження поштового відправлення №0100173725773 свідчать, що заяву Позивача було отримано Відповідачем 15.10.2019 року. Колегія суддів звертає увагу, що листом від 09.10.2019 року № 11/1/1-2069вих-19 Генеральна прокуратура України повідомила керівників кадрових підрозділів регіональних прокуратур, що у разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до Порядку №221, вони мають невідкладно повертатися відповідним прокурорам для належного оформлення. Заяви прокурорів та слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам, вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками. Водночас, у цьому листі відсутні посилання на відповідні правові норми, які передбачають визнання заяви неподаною через невідповідність її форми та змісту саме встановленій у додатку 2 до Порядку №221 формі, а не вимогам пункту 10 розділу ІІ Закону та пункту 9 Порядку №221. В апеляційній скарзі Офіс стверджує про те, що ані Законом, ані Порядком №221 не передбачено можливості повернення прокурорам і слідчим заяв про переведення на посаду та проходження атестації з метою їх виправлення, а тому висновок суду першої інстанції, що єдиним наслідком подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, є невідкладне їх повернення для належного оформлення, є неправомірним. У свою чергу, такий висновок судом апеляційної інстанції зроблено на підставі листа Генеральної прокуратури України від 09.10.2019 року № 11/1/1-2090вих-19. Таким чином, Офіс Генерального прокурора сам собі суперечить з огляду на зміст цього листа та обґрунтування апеляційної скарги у цій частині. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №200/13482/19-а. Разом з тим, як вірно підкреслено судом першої інстанції, про неналежне оформлення заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора Білаш В.О. до закінчення строку подання заяви не повідомлявся. У свою чергу, як зазначено Верховним Судом у вже згаданій вище постанові, вимога суб`єкта владних повноважень слідувати встановленій формі розміщеній в додатку, є недотриманням процедурного принципу на «доступ», який стосується якості адміністративних рішень і захищає права людини відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи СМ/Rec (2007)7 щодо належного адміністрування. Суб`єкт владних повноважень повинен сприяти особі у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення. У разі якщо особа не використовує належної форми заяви, то це не може бути підставою для автоматичного відхилення суб`єктом владних повноважень такої заяви. Крім іншого, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у судовому засіданні ОСОБА_1 підкреслив, що заява про переведення на рівнозначну посаду в Офісі Генерального прокурора була направлена на адресу Відповідача 11.10.2019 року засобами поштового зв`язку, у той час як Порядок №221 із зразком заяви було опубліковано 13.10.2019 року, що представником Офісу ГП не спростовано. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції про те, що спірний наказ від 30.10.2019 року №1320ц прийнятий поза межами правового поля, а відтак підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відтак, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування обставин незаконного звільнення працівника, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.10.2012 року у справі №21-267а12, а також Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.02.2021 року у справі №821/358/16, від 11.02.2021 року у справі №640/21065/18, від 20.01.2021 року у справі №640/18679/18, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що Позивач підлягає поновленню на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України або рівнозначній в органах прокуратури України днем, наступним за днем звільнення, тобто з 02.11.2019 року. При цьому, оскільки ОСОБА_1 не брав участь у процедурі проходження атестації, а також ураховуючи, що Позивача звільнено саме з посади старшого слідчого Генеральної прокуратури України, то останній має бути поновлений саме у Генеральній прокуратурі України. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно п. п. 5, 8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Із змісту наданої Генеральною прокуратурою України довідки про заробітну плату ОСОБА_1 від 28.12.2019 року №18-1339зп (т. 1 а.с. 43) суд першої інстанції вірно встановив, що середньоденна заробітна плата останнього складала 1 785,75 грн. (39 286,53 грн. (32 906,52 грн. за вересень 2019 року + 6 380,01 грн. за жовтень 2019 року) / 22 робочих дні (18 робочих днів у вересні 2019 року + 4 робочих дні у жовтні 2019 року)). Згідно листів Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», від 29.07.2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» та від 12.08.2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів вимушеного прогулу у період з 04.11.2019 року по 20.01.2021 року складає

304. Таким чином, з огляду на викладене, стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 належить середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.11.2019 року по 20.01.2020 року в сумі 542 868,00 грн. (1 785,75 грн. х 304 робочих днів) з урахуванням податків і зборів. Щодо твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що обчислення суми середнього заробітку судом першої інстанції безпідставно здійснено без урахування коефіцієнта підвищення посадового окладу з урахуванням приписів п. 10 Порядку №100 і Постанови №1155, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Як вірно підкреслено Окружним адміністративним судом міста Києва, Постановою №1155 затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора (пункт 1 і додаток №1). При цьому, згідно абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. Такою постановою є постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Судова колегія відхиляє посилання Позивача на правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 09.12.2020 року у справі №2340/3865/18, від 06.08.2019 року у справі №0640/4691/18, від 03.10.2019 року у справі №804/8042/17, від 15.04.2020 року у справі №826/15725/17, від 16.09.2020 року у справі №140/3020/19, оскільки предметом спору у цих справах були інші правовідносини. У згаданих рішеннях Верховний Суд не надавав оцінки положенням Закону, яким, як було підкреслено вище, прямо вирішено питання щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, які не переведені Офісу Генерального прокурора. За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не було переведено до Офісу Генерального прокурора і Закон № неконституційним не визнавався, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу до спірних правовідносин положення Постанови №1155 не застосовуються. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано «09» червня 2021 року.