Постанова 4854 № 540/2715/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2715/19 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив: - визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення відповідача, викладене у листах від 16.09.2019р. та від 6.11.2019р., про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано ОСОБА_1 ; - визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправними та дискримінаційними; - визнати бездіяльність відповідача щодо не продовження виплати пенсії ОСОБА_1 з травня 2019р. на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною; - зобов`язати відповідача виплатити усі недотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно; - стягнути з відповідача кошти в сумі 100грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що на виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17.10.2018р. по справі за №766/7647/17 пенсійним органом призначено ОСОБА_1 пенсію за віком довічно. Проте, 24.09.2019р. УПФ своїм листом за №12169/03-01 повідомив про припинення виплати пенсії позивачу з травня 2019р., у зв`язку із закінченням строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що жодним нормативним актом УПФ не уповноважений перевіряти термін дії паспортів громадян України, що отримують пенсію, зокрема строки дій паспортів для виїзду за кордон, тим паче припинити виплату довічно призначеної пенсії на підставі спливу строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Перевірка терміну строку паспортів проводилась відповідачем незаконно та свідчить про заборонену ст.24 Конституції України дискримінацію прав позивача - за ознакою, пов`язаною із її місцем проживання, в результаті якої істотно погіршений її майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється. На підставі вказаного, позивач вважає, що вказаним рішенням пенсійним органом порушив конституційне право ОСОБА_1 на власність та на соціальний захист. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з травня 2019р.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 384,2грн.. Не погоджуючись із даним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове судове рішення в цій частині про задоволення вимог. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог апелянтом не оскаржується, то суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах апеляційної скарги та надає йому правової оцінку в межах доводів апеляційної скарги. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган зупиняючи виплату пенсії позивачу у зв`язку із закінченням терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон діяв протиправно та з порушенням норм пенсійного законодавства, у зв`язку із чим суд вважав за необхідне зобов`язати УПФ поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для їх задоволення. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується нотаріально засвідченою копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 . У 1997р. ОСОБА_1 виїхав із України до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де був прийнятий на облік консульським відділом Посольства України у державі Ізраїль. До виїзду із України, позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17.10.2018р. у справі за №766/7647/17, яке набрало законної сили 6.02.2019р., адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Херсонській області задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати його звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 30.09.2016р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Листами від 16.09.2019р. №12169/03-01 та від 6.11.2019р. №14507/03-01 ГУ ПФУ в Херсонській області повідомило адвоката Меламеда В.Б. про те, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 закінчився 13.05.2017р., а тому з травня 2019р. йому припинено виплату пенсії. Після надання до ГУ ПФУ в Херсонській області діючого паспорту, пенсіонера буде включено у відомості для виплати пенсії. Позивач вважаючи протиправними та дискримінаційними дії, бездіяльність та рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком, позивач звернувся в суд із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ст.46, п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-IV (надалі - Закон №1058). Положеннями ст.5 Закону №1058 передбачено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1058, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ст.47 Закону №1058). Згідно з ч.1,2 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону. За правилами ч.1,2 ст.46 Закону №1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Враховуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області виплатити усі не отримані ОСОБА_2 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно, задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави вважати, що розмір пенсії буде визначений позивачу з порушенням вимог закону, та суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. За правилами ст.1,2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Аналізуючи вказану норму, судова колегія зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ГУ ПФУ в Херсонській області з травня 2019р. не здійснювало нарахування позивачу відповідного доходу. Отже, на цей час відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонеру. Що стосується вимог стосовно стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області 100грн. за завдану моральну шкоду, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Апеляційний суд зазначає, що чинним законодавством визначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналогічну правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 19.09.2018р. у справі за №815/7401/16. Судова колегія звертає увагу на те, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідним є наявність у діях відповідача певного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника. У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Проте, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача по нездійсненню перерахунку та виплати пенсії з травня 2019р. будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди. Враховуючи те, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, то відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М.Градовський Судді: А.В.Крусян О.В.Яковлєв