Постанова 4852 № 160/16311/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/16311/20 (суддя Рищенко А.Ю., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №160/16311/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 07 грудня 2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області згідно з яким просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині відмови у призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002), з 26.10.2020, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії. Позов обґрунтовано тим, що наявний стаж роботи позивача передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугу років згідно з ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру», а положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII фактично звужують право позивача на призначення та виплату пенсії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач ще не набув права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки він не має достатнього загального стажу та стажу роботи на посадах прокурорів. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 26.10.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років за ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (а.с.10-11). 29.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом за № 207970 відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю у нього необхідного загального стажу та стажу роботи на посадах прокурорів. Відповідач зазначив, що позивач станом на 30.09.2020 року має 24 роки 5 місяців 17 днів загального стажу в тому числі 18 років 9 місяців 4 дні стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, в той час як ст. 86 Закону № 1697-VII встановлено необхідність мати стаж не менше 24 років 6 місяців з них не менше 14 років 6 місяців стажу роботи на посадах прокурорів (а.с.12). Правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» з 26.10.2020 року виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. У період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII (діяла до 01.10.2011 року) пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Як зазначив відповідач у своєму листі від 29.10.2020 року №207970 та не оскаржується позивачем в межах розгляду цієї справи, станом на 30.09.2020 року ОСОБА_1 має 24 роки 5 місяців 17 днів загального стажу в тому числі 18 років 9 місяців 4 дні стажу, який дає право на пенсію за вислугу років (а.с.12). Тобто, станом на 30.09.2011 року (час дії положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII) у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років. Відтак, у період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011 року, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Оскільки станом на 30.09.2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, відповідач не мав правових відстав для призначення позивачу пенсії у відповідності до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІ. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права викладена Верховним судом у постанові від 04.03.2021 року прийнятої у справі №452/208/17, яка у відповідності до положень частини 5 статті 242 КАС України має враховуватися судом апеляційної інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що спеціальне пенсійне забезпечення працівників прокуратури до 01.06.2015 року регулювалося ст. 50-1 Закону № 1789-XII. Так, 02.03.2015 року Верховна Рада України прийняла Закон № 213-VIII, що набрав чинності у цілому 01.04.2015 року у п. 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» зазначеного Закону містилося застереження про те, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Оскільки такого закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 року прийнято не було, то з цієї дати втратили чинність, зокрема, норми ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються. Проте, 15.06.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, який поновив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема статтю 86 цього Закону. Таким чином, працівники прокуратури за наявності на день звернення до органів Пенсійного фонду відповідної вислуги років та відповідного стажу роботи на посадах прокурорів мають право на пенсійне забезпечення у відповідності до чинної статті 86 Закону України «Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 у справі №686/17309/17. Спірні відносини виникли у жовтні 2020 року, відповідно, слід застосовувати той закон, який був чинним на момент виникнення цих правовідносин. На час звернення позивача з заявою (26.10.2020) про призначенням пенсії був чинним Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІ і саме він підлягає застосування. Враховуючи те, що позивачем заявлено вимоги щодо призначення йому пенсії на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII, в той час як до спірних відносин слід застосовувати положення ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та позивач не позбавлений права звернутися до пенсійного органу з відповідною заявою, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення цього позову. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №160/16311/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 08 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко