Постанова Київський апеляційний суд № 752/10187/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/6626/2021 Справа 752/10187/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Мазур Ю.Ю. в м. Київ 08 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У травні 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 12347,55 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернулася до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим підписала заяву б/н від 30 листопада 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується її підписом, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банка про їх затвердження. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, що узгоджується з ч. 2 ст. 642 ЦК України. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3500 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 28 квітня 2020 року має заборгованість 12347,55 грн., з яких 5514,51 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 5514,51 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1981,80 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 3787,07 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. нарахована комісія, а також штрафи - 500 грн. фіксована частина, 564,17 грн. процентна складова. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у її заяві. Зазначав, що при розгляді судової справи № 342/180/17 Верховним Судом звернуто увагу на відсутність доказів тотожності наданих банком разом із позовною заявою Умов та Правил надання банківських послуг із тими, що були чинними у момент підписання заяви позичальника. На підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка. Вказував, що необхідно враховувати правові висновки Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, згідно якого саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, згідно якої Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору; від 17 квітня 2019 року в справі № 666/388/16-ц, згідно якої посилання у касаційній скарзі на непідписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Просив врахувати правовий висновок Верховного Суду в справі від 415/5971/17, згідно якої не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Вважав, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Посилаючись на ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1048, 1054, 1069 ЦК України, вказував, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Вважав, що місцевий суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст. 169 Кодексу європейського договірного права. Оскільки Україна ставить за мету набуття повноцінного членства у Європейському Союзі, для чого є необхідним приведення судової практики у відповідність до європейських стандартів, проте оскаржене рішення прямо суперечить і нормам цивільного права України, і європейським правовим нормам. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 15 міститься заява ОСОБА_1 від 30 листопада 2015 року про приєднання до Умов надання банківських послуг в ПриватБанку. Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 засвідчила, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею і банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодна з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua. Вона зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті www.privatbank.ua. На а. с. 16 наявна копія витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». На а. с. 66 міститься копія паспорту ОСОБА_1 . Згідно наданої позивачем довідки про видачу кредитних карток (а. с. 14), ОСОБА_1 04 квітня 2015 року отримала карту НОМЕР_1 з терміном дії до кінця березня 2019 року, після закінчення дії цієї картки в подальшому випущені картки, остання з яких НОМЕР_2 , відкрита 14 червня 2016 року, діяла до кінця квітня 2020 року. На а. с. 13 наявна видана позивачем довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої 30 листопада 2015 року встановлено кредитний ліміт, який змінювався в подальшому. На а. с. 11 - 12 міститься виписка з рахунку за договором б/н станом на 30 квітня 2020 року, клієнт ОСОБА_1 . На а. с. 6 - 10 знаходяться розрахунки заборгованості за договором б/н від 30 листопад 2015 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 30 вересня 2019 року та 28 квітня 2020 року. Згідно підсумку до розрахунку на а. с. 10, заборгованість за тілом кредиту - 5514,51 грн., в тому числі за поточним тілом кредиту 0,00 грн., простроченим тілом кредиту 5514,51 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 0,00 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 1981,80 грн., заборгованість по пені 3787,07 грн., заборгованість по комісії 0,00 грн., заборгованість по судовим штрафам 1064,17 грн., всього 12347,55 грн. На а. с. 17 - 64 знаходиться копія Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 65 знаходиться копія наказу-шаблону № 906 від 29 жовтня 2015 року «Щодо актуалізації «Умов і правил надання банківських послуг». Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» в позові в цілому, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту укладення кредитного договору, доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, зазначивши, що перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим. При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем до позовної заяви додано виписку з рахунку ОСОБА_1 , і не надав їй належної оцінки (а. с. 11 - 12). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу). Таким чином наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати фактичне отримання кредитних коштів і заборгованість відповідача ОСОБА_1 за виданим кредитом. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти, що підтверджується випискою з рахунку. Апеляційний суд також враховує доводи апеляційної скарги, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, власного розрахунку заборгованості не надано, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості та тілом кредиту і її розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню. Оцінюючи підставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд виходить із того, що 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. Апеляційний суд враховує, що відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору не оскаржувала. Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість за тілом кредиту позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 28 квітня 2020 року складає 5514,51 грн., даний розмір заборгованості відповідачем не спростований, власного розрахунку нею не надано. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 3787,07 грн. та штрафів в загальному розмірі 1064,17 грн., АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Однак, такі доводи позивача не приймаються апеляційним судом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору. Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, наявних в матеріалах справи, як і на Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт, фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Таким чином, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач погодилася з Умовами та Правилами надання банком послуг. В редакції Умов та Правил надання банківських послуг, наявних в матеріалах справи, не погоджені підстави і розмір нарахування штрафних санкцій, зокрема пені і штрафів, які просив стягнути позивач. Апеляційний суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно яких Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Зважаючи на вищевикладене, апеляційним судом не приймаються як нерелевантні і такі, що суперечать правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, посилання апеляційної скарги на висновки Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, згідно якого саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, згідно якої Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору; від 17 квітня 2019 року в справі № 666/388/16-ц, згідно якої посилання у касаційній скарзі на непідписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Посилання позивача в апеляційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду в справі від 415/5971/17 є необґрунтованим, оскільки Верховним Судом зазначена справа не розглядалась, а правовий висновок, на який посилається АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, зроблено Луганським апеляційним судом в постанові від 19 серпня 2019 року. Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (а не апеляційних судів). Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені і штрафів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і задоволенню не підлягають як необґрунтовані. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, з посиланням на ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», апеляційний суд враховує, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених ст. 1048 ЦК України, позивач не пред`явив, відтак відсутні підстави для їх стягнення. Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц роз`яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що визначений договором строк кредитування є таким, що сплив, а отже що у позивача виникли передбачені законом підстави для застосування охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, апеляційний суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками. Апеляційний суд приймає до уваги, що згідно довідки про видані кредитні картки, складеної самим позивачем, строк дії останньої виданої відповідачу картки закінчився лише в квітні 2020 року (а. с. 14), а заборгованість за відсотками відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахована також за період по квітень 2020 року. Не приймаються апеляційним судом доводи позивача в апеляційній скарзі, що суд оскаржуваним рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і не є підставою для задоволення позову. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту 5514,51 грн. В іншій частині позов не підлягає задоволенню з наведених вище підстав. Під час подання позову позивачем понесено судові витрати в розмірі 2102 грн., за подання апеляційної скарги - 3153 грн., всього 5255 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги пропорційно їх задоволенню в розмірі 2346,92 грн. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року скасувати і прийняти нову постанову. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5514,51 грн. та судові витрати в розмірі 2346,92 грн. В іншій частині позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.