Постанова 4807 № 311/3431/18

Дата документу 02.06.2021 Справа № 311/3431/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 311/3431/18 Головуючий у 1 інстанції: Задорожко Д.А. Провадження № 22-ц/807/14/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області, про визнання батьківства, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання батьківства. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з січня 2017р. по 17 грудня 2017р. вона проживала однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_1 . В серпні 2017р. вона завагітніла, та ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина - ОСОБА_3 . Батьком дитини є відповідач ОСОБА_1 , який не визнав себе батьком ОСОБА_3 , відмовився подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства, припинив з позивачем сімейні стосунки та почав проживати окремо. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений відповідно до вимог ст.135 Сімейного кодексу України. Просила суд визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни в Книгу реєстрації народжень у актовий запис № 05 від 15.05.2018 про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши в графі батько запис з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_1 »; стягнути з відповідача понесені судові витрати. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Орлянське Василівського району Запорізької області. Зобов`язано Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни в Книгу реєстрації народжень, в актовий запис № 05 від 15 травня 2018 року, про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши відомості в графі «батько» з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_1 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору в розмірі 704,80 грн. та витрати на оплату судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 7 614 грн., а всього, 8 318,80 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 , який просив скаргу задовольнити, позивача ОСОБА_2 та її адвоката Котюкова С.П., які заперечували проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, врахувавши обставини, які мали місце на стадії апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області 15 травня 2018 року. Батьком дитини вказаний ОСОБА_4 , відомості про якого записані за заявою матері згідно з ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України (а.с. 5,6). Дитина проживає з позивачем, що підтверджено довідкою сільської ради від 17.05.2018 (а.с.7). На час народження дитини позивач не перебувала в зареєстрованому шлюбі. Предметом позову в справі є визнання батьківства відповідача ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 . В ході розгляду справи ОСОБА_2 пояснювала, що з 03 січня 2017 року вона разом з відповідачем ОСОБА_1 почали спільно проживати та вести спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали в будинку її знайомої. За час спільного проживання до них приходили спільні знайомі ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) та родичі, зокрема, сестра відповідача, його вітчим ( ОСОБА_8 ) та мати ( ОСОБА_9 ). В цей час відповідач у справі підробляв сторожем у її брата - ОСОБА_10 . В грудні 2017 року вони разом з ОСОБА_1 переїхали проживати за іншою адресою: АДРЕСА_2 . Приблизно в травні-червні 2017 року ОСОБА_1 працював на ТОВ «Моліс» в місті Дніпрорудне Василівського району та в цьому ж році закінчив навчання в Дніпрорудненському професійному ліцеї за спеціальністю «повар-кондитер». Приблизно 20-21 березня 2018 року відповідач поїхав на заробітки до міста Умань, після чого назад до позивача не повернувся. ІНФОРМАЦІЯ_2 вона в лікарні народила дитину - сина. Цього ж дня ОСОБА_1 приїжджав до неї в лікарню, де купував ліки. Після того вони ще декілька разів бачилися, а з листопада 2018 року перестали спілкуватися. Відповідач підтвердив факт навчання в ДНЗ «Дніпрорудненський професійний ліцей», працевлаштування на ТОВ «Моліс», виїзд на заробітки до міста Умань. Проте заперечував факт спільного проживання з позивачкою як подружжя та інтимні відносини з нею. Свої стосунки з ОСОБА_2 визначав як дружні. Судом у справі за клопотанням позивача двічі призначалась судово-генетична експертиза, яка не була проведена у зв`язку з неможливістю відбору біологічного матеріалу від відповідача через його неявки до експертної установи, що судом визнано як ухилення від проведення експертного дослідження, і тому визнано з урахуванням такої поведінки відповідача та інших зібраних у справі доказів у сукупності його батьківство відносно дитини позивача - ОСОБА_3 . Так, згідно з актом щодо встановлення факту проживання від 14 червня 2018 року, складеним депутатом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Жужею Н.С., встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , спільно з позивачем ОСОБА_2 з 03 січня до 17 грудня 2017 року (а.с. 8). З показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 судом встановлено, що сторони у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з початку 2017 до березня 2018 року спільно проживали однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, будучи пов`язаними спільним побутом, маючи спільні права та обов`язки подружжя. Судом враховані світлини, надані позивачем на підтвердження спільного проживання сторін як подружжя, які свідчать про близькі відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та додатково підтверджують встановлені вище обставини (а.с. 143-147). Судом першої інстанції було встановлено факт спільного проживання сторін у справі як матері та батька дитини й ведення ними спільного господарства до народження дитини, а тому підтверджено наявність правових підстав для визнання батьківства позивача відносно дитини та внесення змін до актового запису про її народження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , насамперед, наголошує на тому, що батьківство може бути підтверджено лише висновком експертизи, якої у справі проведено не було, оскільки жодного належного повідомлення про явку до експертної установи на відібрання біологічного матеріалу він не отримував. Вказує, що інших доказів існування між ним та позивачем сімейних відносин, у справі не мається, тому суд безпідставно визнав його батьком дитини - ОСОБА_3 , народженого позивачем не від нього. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 травня 2021р. було замінено Службу у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області на її правонаступника - Службу у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області, якою підтримано позицію, висловлену попередником. В ході апеляційного розгляду справи позивачем ОСОБА_2 двічі заявлялось клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, яка призначалась апеляційним судом, але не була проведена у зв`язку з неможливістю відбору біологічного матеріалу від відповідача, який не з`являвся до експертної установи у визначені дати. В судових засіданнях апеляційного суду після поновлення апеляційного провадження ОСОБА_1 весь час звинувачував пошту, суд, експертну установу, своє підприємство щодо його неповідомлення про день явки для відібрання біологічного матеріалу. Але на запитання суду, чому сам, категорично заперечуючи своє батьківство та маючи обов`язок довести суду ці обставини, не цікавився датою відібрання матеріалу, не телефонував до суду, наданий телефонний номер ніколи не був підключений або був у зоні недосяжності, вказував, що це не є його обов`язком. Відповідно до положень стаття 12: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін ( ч. 1); учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом ( ч. 2); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( ч. 3); кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ч. 4). Статтею 109 ЦПК України наразі і передбачені обов`язки учасників справи та наслідки не вчинення процесуальних дій у разі призначення у цивільній справі судової експертизи. З приводу проведення судової молекулярно-генетичної експертизи колегія наголошує на такому. Європейський Суд з прав людини наголосив що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року № 475/97-ВР. У постанові ВС від 16.08.2018 у справі N 399/1029/15-ц. вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах для формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. Відповідно до частини першої статті 109 Цивільного процесуального кодексу України, в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. З аналізу наведеної норми процесуального закону можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення та доведення факту ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні. Вказана позиція висловлена ВС у постанові від 15.04.2021 в цивільній справі №645/1098/18. В цій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 судова молекулярно-генетична експертиза призначалась чотири рази: двічі - судом першої інстанції, двічі - судом апеляційної інстанції. Тобто суди не порушували прав сторін у справі на здобуття найбільш вагомого доказу для вирішення цієї справи. Та як позивач, так і відповідач могли довести судам свою позицію щодо батьківства ОСОБА_1 відносно дитини - ОСОБА_3 . На думку колегії, маючи тверду переконаність про свою непричетність до народження ОСОБА_3 , відповідач в порядку змагальності як принципу цивільного судочинства, мав довести судам, що дійсно не є батьком, та самим вірним та найбільш інформативним з доказів саме і є висновок судової молекулярно-генетичної експертизи. Між тим, саме з причин його неявок до експертної установи для відібрання зразків біологічного матеріалу, експертизу провести не виявилось можливим. При цьому, з поведінки позивача ОСОБА_2 відслідковується, що вона виконувала всі процесуальні дії: оплатила вартість експертизи у сумі 7 614 грн., з`явилась на всі призначені дати відбору зразків з дитиною, про що надала копію довідки, завіреної печаткою експертної установи. Що стосується поведінки ОСОБА_1 , для якого явка до експертної установки є обов`язком, а не правом, у випадку призначення експертизи судом, то він свідомо нехтував виконанням цього обов`язку. Так, судом першої інстанції судова молекулярно-генетична експертиза вперше була призначена ухвалою від 25.01.2019р., та про це було відомо ОСОБА_1 , який приймав участь у судовому засіданні та не заперечував проти клопотання ( т. 1 а.с. 53-54). В цій ухвалі судом визначено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , його моб. телефон: НОМЕР_2 ( т. 1 а.с. 54). Спрямованим до суду клопотанням експерта № 8-54 від 30.01.2019р. висловлено прохання про забезпечення одночасної явки ОСОБА_2 з дитиною та ОСОБА_1 , яке було надіславно судом сторонам ( т. 1 а.с. 57). Але заявою від 26.02.2019р. ОСОБА_2 проінформувала суд, що не має змогу самостійно попередити ОСОБА_1 про спільну явку до експертної установи, оскільки останній уникає будь-якого спілкування з нею, на телефонні дзвінки не відповідає ( т. 1 а.с. 62). При цьому, 12.02.2019р. ОСОБА_2 оплатила варість експертизи у розмірі 7614 грн. ( т. 1 а.с. 63). Суд першої інстанції листом від 27.02.2019р. повідомив ОСОБА_1 про необхідність явки 06.03.2019р. до експертної установи для відібрання біологічних зразків, направивши його за адресою: АДРЕСА_4 , яке повернулось без вручення із зазначенням поштовим працівником «за закінченням терміну зберігання» ( т. 1 а.с. 64, 65). Листом від 18.03.2019р. суд роз`яснив ОСОБА_1 , що необхідно узгодити дату явки до експертної установи зі ОСОБА_2 самостійно з метою проведення призначеної експертизи, який направлено відповідачу на ту ж адресу, але також повернувся до суду «за закінченням терміну зберіганн» (т. 1 а.с. 67, 72). 20.03.2019р. експертом повернуто ухвалу суду від 25.01.2019р. без виконання через неможливість проведення експертизиу зв`язку з незабезпеченням одночасного прибуття сторін для надання біологічних зразків ( т. 1 а.с. 69). Після відновлення провадження у справі, ОСОБА_1 за вказаною адресою не отримав судову повістку, яка повернула до суду «за закінченням терміну зберігання» ( т. 1 а.с. 84), але при цьому у судове засідання 18.06.2019р. відповідач з`явився ( т. 1 а.с. 86). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 значиться зареєстрованим у АДРЕСА_5 , але проживає без реєстрації в АДРЕСА_4 ( т. 1 а.с. 11). Та цю адерсу місця мешкання він підтвердив в судових засіданнях та в своїх заяв суду, яку суд і зазначив в ухвалі про призначення експертизи. Тобто в такому разі за неотримання судових повісток за «закінченням терміну зберігання» в повній мірі відповідальність покладається на відповідача, який має цікавитись ходом розгляду справу та викликами до суду і експерта, оскільки проти призначення експертизи не заперечував, та сам у відзивах наголошував, що висновок експертизи має найвагоміше значення у справі. В судовому засіданні 18.06.2019р. судом знову задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 та призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проти чого знову не заперечував відповідач ОСОБА_1 . При цьому, відповідач підтвердив ту ж саму адерсу місця мешкання: АДРЕСА_4 , але інший номер мобільного: НОМЕР_3 . Копія ухвалу йому вручена одразу після судового засідання ( т. 1 а.с. 88-89). Експертом ДНЕКЦ порушено клопотання про забезпечення спільної явки учасників до експертної установи для відібрання біологічних зразків ( т. 1 а.с. 94). 12.07.2019р. ОСОБА_1 надає суду письмову заяву про перебування у щорічній відпустці з 12.07.2019р. по 30.08.2019р., у період якої він буде знаходитись у м. Запоріжжі весь час ( т. 1 а.с. 96), але адреси місцезнаходження не надає, хоча експертна установа саме і знаходиться в м. Запоріжжі. ОСОБА_2 повідомила, що знову самотужки не змогла зв`язатись з відповідачем, а також з його батьками, які не відповідають за номерами мобільних телефонів, тому просила суд здійснити повідомлення сторін про явку до експертної установи ( т. 1 а.с. 99). Листом суду ОСОБА_1 повідомлено про необхідність узгодити дату явки до експертної установи із ОСОБА_2 , який повернувся «за незапитом» ( т. 1 а.с. 100, 102). Намагання суду попередити ОСОБА_1 за відомими номерами мобільного теле- фону НОМЕР_3 та НОМЕР_2 не увінчались успіхом, тому що обидва номери знаходились поза зоною досяжності, про що секретарем судового засідання складено довідку ( т. 1 а.с. 101). Знову надійшов аналогічний лист ОСОБА_2 про неможливість самостійно узгодити дату відбрання біологічних зразків з відповідачем ( т. 1 а.с. 103), а 16.08.2019р. надійшло повідомлення експерта № 8-483 про неможливість проведення експертизи ( т. 1 а.с. 107). Також ОСОБА_2 надавалась ще одна адреса, з якої можливо викликати відповідача: АДРЕСА_6 ( т. 1 а.с. 20). Та повідомлення направлялись відповідачу і за цією адресою, але повернулись до суду ( т. 1 а.с. 113). Після відновлення провадження у справі, ОСОБА_1 направив до суду письмові пояснення, у яких звинувачував ОСОБА_2 , що на неї покладався експертом обов`язок узгоджувати дату явки до експертної установи, чого вона не забезпечила ( т. 1 а.с. 116-120), а пошта не вручала йому кореспонденцію належним чином та повертала її до суду. Зважаючи на вказані обставини, суд застосував до таких дій відповідача приписи статті 109 ЦПК України та визнав довденими ті обставини, які мали бути з`ясовані шляхом експертного дослідження, тобо встановив факт батьківства ОСОБА_1 відносно сина позивача - ОСОБА_3 , базуючи свої висновки одночасно і на здобутих в ході розгляду справи доказах, а не виключено на приписах статті 109 ЦПК України. На стадії апеляційного провадження позивач ОСОБА_2 заявила клопотання про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, яке підтримав відповідач ОСОБА_1 . Та колегія таку експертизу призначила ухвалою від 20.08.2020р., не тому, що судом були допущені будь-які порушення або відмовлено необґрунтовано у задоволенні такого клопотання, а виключно для того, щоб надати сторнам шанс в дійсності встановити біологічне походження дитини, тобто або підтвердити, або виключити біологічне батьківство ОСОБА_1 відносно неї. ОСОБА_1 додатково роз`яснювались апеляційним судом наслідки ухилення від явки до експерта для відбрання біологічних матеріалів, уточнювалась адреса, у якій він точно буде отримувати кореспонденцію, мобільний телефон, який має бути доступним та контактним, можливість узгоджувати дату одночасної явки безпосередньо з ОСОБА_2 , або шляхом отрмання відомостей телефоном від помічника суду. Останній вказував, що йому це все зрозуміло, ухилятись від надання біологічного матеріалу він не збирається. ОСОБА_1 було вказано його адресу, у якій він на теперішній час фактично проживає: АДРЕСА_7 (будинок тестя), номер мобільного телефону він зобов`язався повідомити. Колегія також зазначила для повідомлення й інші адерси відповідача, про які мались відомості у справі: АДРЕСА_3 (адреса батьків, у якій він раніше мешкав); АДРЕСА_6 , яку повідомила позивач як таку, у якій відповідач може також перебувати. Заявою від 02.09.2020р. ОСОБА_1 повідомив свій номер мобільного, яким він на теперішній час користується НОМЕР_4 , а також повідомив апеляційний суд, що з 01.09.2020р. по 25.10.2020р. буде знаходитись в щорічній відпустці та весь час буде знаходитись на санаторно-курортному лікуванні, призначеному лікарем ( т. 2 а.с. 2, 5). До заяви було долучено рекомендації заступника відділенням травматології КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої допомоги» ЗРМ від 10.06.2019р. ОСОБА_14 , у яких, серед іншого, рекомендовано санаторно-курортне лікування ( т. 2 а.с. 4). Ніяких інших відомостей про санаторій та строк лікування долучено не було. 02.09.2020р. до суду надійшло клопотання експерта № 8-700, у якому експерт просив забезпечити йому одночасне прибуття ОСОБА_2 з дитиною та відповідача ОСОБА_1 в будь-який робочий час з понеділка по п`ятиницю до Запорізького НДЕКЦ МВС для відбору біологічних зразків ( т. 2 а.с. 15). Апеляційним судом з урахуванням сповіщених відповідачем обставин та за відсутності даних про строк його перебування у санаторії, було визначено дату для явки до експертної установи сторін з метою відібрання біологічних зразків 02.10.2020р., про що направлено сторонам листа від 17.09.2020р., зокрема, ОСОБА_1 на три адреси ( т. 2 а.с. 17, 20). З усіх трьох адрес листи повернулись без вручення адресату ( т. 2 а.с. 20-31, 47-49). Наступну дату було визначено на 19.10.2020р. та знову спрямовано лист на всі три адреси відповідача, відомі суду, з яких також повернулись без вручення ( т. 2 а.с. 32, 55-66). 20.10.2020 експертом повернуто ухвалу про призначення експертизи без виконання через неявку сторін одночасно до експертної установи для відбору зразків ( т. 2 а.с. 51-52). Ознайомившись з матерілами справи, ОСОБА_1 вказував, що не був повідомлений належним чином, оскільки виклики до експертної установи містять вказівку «про закінчення терміну зберігання», але суд не повідомляв його телефонограмою, хоча ним було сповіщено номер діючого мобільного телефону ( Т. 2 а.с. 91-94). Крім того, вказував, що він весь цей час знаходися поза межами області, про що, на його думку, свідчать квитки про виїзд до м. Львова 05.09.2020 та у зворотному напрямку до м. Запоріжжя 22.10.2020р. Проте, жодними докзами він не підтвердив, що протягом 47 календарних днів перебував безперервно в м. Львові, оскільки такий термін санаторно-курортного лікування не передбачено. Та, зокрема, не підтвердив і самого санаторно-курорнтного лікування, яке лише рекомендовано йому рік тому у 2019р., не надавши санаторно-курортної карти, медичної документації, довідки лікувальної установи, а лише єдиний квиток на екскурсію до о. Синевір на 07.09.2020р. ( т. 2 а.с. 96). Факт наявності квитків до м. Львова та у зворотному напрямку ще не є свідченням безперервного перебування відповідача у тій місцевості з 05.09.2020 по 22.10.2020р. Листом апеляційного суду ОСОБА_1 запропоновано надати докази перебування на санаторно-курортному лікуванні, яких останнім не було надано. В такому разі колегія не вбачає поважних та невідворотніх обставин щодо його неприбуття на відібрання зразків для експертного дослідження у третій призначеній у цій справі експертизі. Наступну судову молекулярно-генетичну експертизу призначено апеляційним судом 23.12.2020р. із зазначенням однієї адреси місця проживання відповідача: АДРЕСА_7 - будинок тестя, на якій він наполягав, та номеру мобільного телефону відповідача - НОМЕР_4 ( т. 2 а.с. 106-109). ОСОБА_1 приймав участь у цьому засідання, проти призначеня експертизи знову не заперечував, йому знову було надано роз`яснення вимог статті 109 ЦПК України та щодо необхідності узгодження дати проведення і явки у цю дату оодночасно сторін із дитиною. Та останній пояснив, що йому все зрозуміло. Копію повного тексту ухвали відповідач отримав 06.01.2021р. ( т. 2 а.с. 123). ОСОБА_1 було направлено лист про явку до експертної установи на 01.02.2021р., та помічником суду одночасно була здійснена спроба телефоном повідомити ОСОБА_1 про цю дату явки, але зазначений останнім номер мобільного телефону протягом 18.01-27.01.2021 та 01.02.2021р. був «недоступний» (т. 2 а.с. 133). Було визначено наступну дату явки до експерта 23.02.2021р., а лист про це направлено не тільки за місцем проживання відповідача, але за іншими адерсами, де він міг перебувати, а також за місцем його роботи ( т. 2 а.с. 133-136). Також помічником суду було здійснено спробу повідомити його телефонограмою протягом 08.02-22.02.2021р. за номером мобільного телефону НОМЕР_4 , але абонент або не відповідав, або був «недоступний», про що складено довідку (т. 2 а.с. 159). Направлений на підприємство, де працює відповідач, лист з проханням попередити ОСОБА_1 про явку до експертної установи під розписку, яку було долучено до листа, було своєчасно10.02.2021р. отримано уповноваженою особою ОСОБА_15 , якою не було виконано доручення суду. А підприємство лише вручило ОСОБА_1 інший лист від 26.02.2021р., яким адміністрації пропонувалось надати пояснення, чому йому своєчасно не вручено попереднє повідомлення про явку на експертизу 23.02.2021р., на яке підприємство взагалі не надало ніяких відповідей. Листи суду знову повернулись без вручення адресату, а ухвала із НДЕКЦ - без виконання. З повідомлень експерта вбачається, що весь цей час протягом призначення чотирьох експертиз до експертної установи з`являлась позивач із дитиною. Тобто остання була зацікавлена у доведенні своєї позиції, та виїздила з малою дитиною з с. Орянське до м. Запоріжжя. При цьому, позиція ОСОБА_1 побудована на тому, що встановлення факту кровного споріднення між батьком та дитиною не може вважатись об`єктивним за відстності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. А тому його поведінка саме і була спрямована на те, щоб така експертиза проведена не була. В протилежному випадку, з чотирьох разів призначення у справі такої експертизи відповідач знайшов би змогу хоча б бодай один раз за 2 роки з`явитись до експертної установи. В той час, як останній лише знаходить суперечності у діях інших осіб, оправдовування власних дій, не дивлячиь на свій обов`язок відповідача щодо доказування у справі своєї позиції та обставин, які він заперечує. А тому у даному випадку, не виконавши приписи ухвал судів щодо явки для відібрання біологічного матеріалу, відповідач саме і сприяв застосуванню судом приписів статті 109 ЦПК України, що повністю є виправданим у такій ситуації. Колегія вважає, що як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній інстанції, відповідач зловживав своїми процесуальними правами, але не виконував процесуальні обов`язки. Знаючи достеменно про призначені експертизи, вимикав телефон, не отримував поштову кореспонденцію, не відповдав на дзвінки ОСОБА_2 , помічника суду. При другому призначенні експертизи зазначив, що протягом двох місяців буде перебувати у м. Запоріжжі, де і знаходиться експертна установа, але адресу місця перебування не надав, телефон не брав. Всі рази призначення експертизи намагався знайти будь-які причини, щоб забезпечити собі поважність неявки для відбрання зразків. Самостійно щодо визначення дати явки до експерта для доведення відсутності факту батьківства шляхом експертного дослідження до суду не телефонував. Отже, судами було забезпечено учасникам справи можливість встановити дійсні обставини щодо споріднення між дитиною ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 , але останній цим не скористався, а, навпаки, створював штучні перешкоди. Колегія бере до уваги також правові позиції Верховного Суду, висловлені ним у справах такої категорії. Так, у постанові ВС у справі № 478/690/18 зазначено, що нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. У вказаній справі касаційний суд вказував, що відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача. Відтак, доводи скарги ОСОБА_1 про порушення приписів ЄСПЛ, яким визначено необхідність проведення ДНК-тестування при вирішенні спорів щодо батьківства, носять суто декларативний характер, оскільки останній і не намагався сприяти проведенню чотирижди призначених експертиз. Також Верховний Суд у постанові від 11.09.2019р. у справі № 127/23520/16-ц вказував, що рішення суду щодо визнання батьківства має ґрунтуватись на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги та заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. З огляду на вказане, колегія погоджується з судом першої інстанціЇ, що, крім можливості визнання батьківства ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 згідно з вимогами статті 109 ЦПК України, походження дитини від нього підтверджується також сімейними стосунками зі ОСОБА_2 , про які пояснювали свідки, та світлинами. Хоча відповідач називав його відносини з ОСОБА_2 лише дружніми, але із наданих позивачем світлин вбачається, що їх відносини носили більш тісний характер, на що, зокрма, і вказували свідки. Так, в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 (з боку позивача) пояснила, що ОСОБА_2 є її знайомою та їй відомо, що вона певний період спільно проживала з ОСОБА_1 та у них є спільні діти. Зокрема, свідку відомо, що сторони у справі почали спільно проживати однією сім`єю в 2017 році. Коли свідок відвідувала їх за місцем спільного мешкання, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були разом. Одного разу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приходили до неї в гості разом зі старшим сином - ОСОБА_18 , якого відповідача називав своїм сином. Ночували вони спільно в одній кімнаті. ОСОБА_11 вказувала, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Моліс». Коли свідок працювала в лікарні, там лежав відповідач, якого відвідувала позивачка. Тоді ж вони повідомили, що чекають на народження дитини, а саме, він дослівно вказував «Мы ждем ребенка». Перед народженням дитини ОСОБА_1 поїхав на заробітки. В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 (з боку позивача) пояснила, що їй відомо про те, що сторони у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проживали спільно по АДРЕСА_4 . Вона бачила як ОСОБА_1 у дворі рубав дрова. 20 березня 2018 року вона на своєму автомобілі підвозила відповідача, який пояснив, що їде на заробітки і повідомив, що ОСОБА_2 вагітна та необхідні гроші на пологи. Приїздив у пологовий будинок, привозив Ілоні печиво. Старшу дитини називав «синок ОСОБА_18 ». Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що ОСОБА_2 тимчасово поживе в її матері. В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 (з боку відповідача) пояснила, що вона є знайомою матері відповідача, ОСОБА_9 , яка їй в усних розмовах розповідала про те, що сторони у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проживали спільно як чоловік та дружина та в них від спільного проживання народилося дві дитини - ОСОБА_18 та ОСОБА_3 . Вказаних дітей ОСОБА_9 називала онуками. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно досліджені всі обставини у цій справі, жодних порушень з боку суду першої інстанції прав відповідача допущено не було, натомість сам відповідач припустився ухилення від явки до експерта та надання біологічного матеріалу, а тому судом було обґрунтовано застосовано приписи статті 109 ЦПК України, в чому переконався і апеляційний суд, призначивши двічі судову молекулярно-генетичну експертизу у справі. Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необгрунтованою, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 08 червня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.