Постанова 4875 № 922/3120/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" травня 2021 р. Справа № 922/3120/19 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Дучал Н.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Склярук О.І. секретар судового засідання - Стойка В.В. за участю представників сторін: прокурор: Горгуль Н.В., посвідчення від відповідача-1: не з`явився від відповідача-2:Винник А.В., ордер, адвокат від відповідача-3: Винник А.В., ордер, адвокат розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 897 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021, повне рішення складено 04.03.2021 (суддя Рильова В.В.) у справі № 922/3120/19 за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський Харківської області до відповідачів: 1.Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків; 2.Фізичної особи-підприємця Томко Андрія Івановича,м.Красноград Красноградського району Харківської області; 3.Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", село Петрівка Красноградського району Харківської області про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки В С Т А Н О В И В: Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи - підприємця Томко Андрія Івановича та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", яким просив: - визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 №1059-СГ; - визнати недійсним, укладений 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9738080 від 19.05.2015; - визнати недійсним, укладений 01.06.2018 між Фізичною особою- підприємцем Томко Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія", договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162273 від 17.07.2018; - зобов`язати Фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 25,0680га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, вартістю 713 718,88 грн. (сімсот тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 88 копійок). В обґрунтування позову зазначено, що під час вивчення прокуратурою матеріалів, на підставі яких Томку А.І. надано в оренду земельну ділянку, встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконним вказаного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області та недійсними договорів оренди та суборенди, а саме, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, Томко А.І. мав на меті не створення фермерського господарства, а розширення земельного банку вже існуючого СТОВ "Мрія" без проведення земельних торгів, що суперечить вимогам земельного законодавства. Прокурор вважає, що наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1059-СГ від 30.04.2015 про надання в оренду спірної земельної ділянки Томку А.І. суперечить вимогам статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", виданий з порушенням статті 123, частини другої статті 124 Земельного кодексу України та підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню, а Договір оренди від 07.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томко А.І. , а також Договір суборенди від 01.06.2018, укладений між ФОП Томко А.І. та СТОВ "Мрія" підлягають визнанню недійсними. В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором зазначено, що незаконна передача в довгострокову оренду землі ослаблює основи держави, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства у Харківській області та іншими відповідачами вимог спеціального законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування Томку А.І. , а згодом в суборенду СТОВ «Мрія» земельної ділянки без проведення земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території. Відповідачами, Фізичною особою - підприємцем Томко Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", до суду першої інстанції подані клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області у даній справі. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі №922/3120/19 у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» №1059-СГ від 30.04.2015 та в частині визнання недійсним укладеного 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томко Андрієм Івановичем договору оренди землі, зі скасуванням його державної реєстрації, з огляду на пропуск строку позовної давності. Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору суборенди від 01.06.2018, укладеного між ФО-П Томко Андрієм Івановичем та СТОВ «Мрія», та повернення земельної ділянки, зазначивши, що визнання недійсним договору суборенди в даному випадку, за відсутності підстав для скасування наказу №1059-СГ від 30.04.2015 та для визнання недійсним договору оренди від 07.05.2015, укладеного на підставі цього наказу, не призведе до повернення спірної земельної ділянки до ГУ Держеокадастру у Харківській області, оскільки в будь-якому випадку користувачем зазначеної земельної ділянки залишається ФО-П Томко А.І. Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19 та прийняти нове про задоволення вимог прокурора; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне: - судом першої інстанції не досліджено поважності причин пропуску строку позовної давності, та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними; - для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; - про наявність правопорушень у спірних правовідносинах, прокурору стало відомо у червні 2017 року після надходження відповідного наказу та договорів до органів прокуратури, тому прокурор не мав об`єктивної можливості раніше довідатись про порушення вимог законодавства, а дізнався про вказані порушення лише 14.06.2017 після отримання від ГУ Держгеокадастру у Харківській області документів; - усупереч вимогам ст. 236 ГПК України, судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин застарілу редакцію Закону України «Про прокуратуру», оскільки на час виникнення спірних правовідносин (30.04.2015) ст. 20 Закону викладено в новій редакції; - відповідно до Закону в редакції від 14.10.2014 суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури, у тому числі щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів. Починаючи з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки, за результатами яких прокурор міг би встановити наявність чи відсутність порушень закону; - 31.12.2014 Генеральним прокурором видано наказ № 159 (яким скасовано накази Генерального прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» та від 04.10.2011 №3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин»), згідно з яким органи прокуратури припинили виконання функції «загального нагляду», а отже не мали повноважень на витребування з органів державної влади певних документів на підставі ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»; - судом першої інстанції в порушення ст. 267 ЦК України залишено поза увагою той факт, що відповідачем-1 заява про застосування строків позовної давності до суду не подавалась, що свідчить про те, що суд не мав підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давність до вимог, заявлених до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Склярук О.І. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19; встановлено строк для подання учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу; призначено розгляд апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19 на "20" квітня 2021 р. о 12:00 год. Фізична особа-підприємець Томко Андрій Іванович проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві; просить залишити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 залишити без змін. Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності до вимог, заявлених у позові керівником Первомайської місцевої прокуратури Харківської області зазначив, що за змістом ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпоряджень земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду, що у свою чергу свідчить про те, що прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідача-1 необхідну для подання позову інформацію; прокурором не наведено об`єктивних обставин що перешкоджали б направити відповідний запит раніше, ніж у червні 2017 року, зібрати необхідну інформацію та звернутись до суду. Вважає, що численні відповіді органів державної влади на запити органів прокуратури, наявні в матеріалах справи, свідчать про обізнаність органів прокуратури щодо можливого, на думку прокурора, порушення земельного законодавства щодо передачі Томко А.І. в оренду спірної земельної ділянки ще до отримання відповіді від відповідача-1 (14.06.2017). Відтак, у органів прокуратури, починаючи з квітня 2015 року були всі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини для звернення із відповідним позовом до суду в межах строку позовної давності. Від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» надійшов відзив, яким відповідач-3 просить залишити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області без змін. Зазначає, що під час звернення прокурора до Красноградського районного суду Харківської області з аналогічним позовом, прокурором вказано, що про порушення земельного законодавства він дізнався у ході моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному веб-сайті та у подальшому під час вивчення питання щодо правомірності передачі земельних ділянок у користування Томку А.І . Водночас, звертаючись із позовом до господарського суду, прокурор посилався на те, що про порушення земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки, дізнався лише у червні 2017 року. Враховуючи відкритість та доступність державних реєстрів, прокурор мав всі правові підстави для отримання необхідної інформації про передачу Томко А.І. земельної ділянки раніше, починаючи з 30.04.2015 року. У судовому засіданні 20.04.2021 у справі № 922/3120/19 оголошено перерву до 27.05.2021 об 11-30, про що учасників справи повідомлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021. Східним апеляційним господарським судом отримано клопотання Харківської обласної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. № 6079 від 27.05.2021), якою апелянт, з посиланням на п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, просить зупинити провадження у справі № 922/3120/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19. У судовому засіданні 27.05.2021 прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог, клопотання про зупинення провадження у справі підтримав. Представник відповідачів 2 та 3 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечив. Відповідач 1 не скористався правом участі представника у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час дату та місце судового засідання повідомлений належним чином. Клопотання про зупинення провадження у справі залишено колегією Східного апеляційного господарського суду без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Згідно з приписами ст.195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Відповідно до ч.7 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку, зокрема перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного суд. Судовою колегією встановлено, що справа № 922/1830/19, прийнята до провадження Великою Палатою Верховного суду з питання вирішення юрисдикції подібних справ. Разом з цим, матеріали розглядуваної справи № 922/3120/19 свідчать, що в провадженні Красноградського районного суду Харківської області перебувала справа №626/1048/17 за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківської області, Томка Андрія Івановича , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", третя особа: Красноградська районна державна адміністрація Харківської області, про той же предмет спору. Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 провадження у справі № 626/1048/17 закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у даній справі підвідомчий господарським судам. Зазначена ухвала Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 у справі № 626/1048/17 не оскаржена, та у встановленому законом порядку набрала законної сили, а тому є обов`язковою як для сторін справи, так і для господарського суду який розглядає дану справу. Задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, з урахуванням положень ч.6 ст.31 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої спори між судами щодо підсудності не допускаються, не призведе до зміни підсудності вказаної справи. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідачів 2 та 3, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією Східного апеляційного господарського суду встановлено наступне. 18.11.2013 Томко Андрій Іванович звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25,068га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. Згідно з заявою, в якості додатків до неї заявником додані наступні документи: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013); копію паспорту громадянина України; копію ідентифікаційного коду; копію диплома про освіту; обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № ХА/6323381000:04:000/00000528 від 22.11.2013 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" Томку А.І. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 25,0680 га, розташованої за межами населеного пункту с. Червоне Красноградського району Харківської області. Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1059-СГ від 30.04.2015 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди гр. Томку Андрію Івановичу для ведення фермерського господарства із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення) за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області; передано Томку Андрію Івановичу в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, загальною площею 25,0680 га, розташовану за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років . На виконання зазначених наказів, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. , 07.05.2015 укладено Договір оренди землі, згідно з яким в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, загальною площею 25,0680га, із земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля) (п.2 договору). Договір укладено строком на 49 (сорок дев`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору). Відповідно до пункту 14 вищевказаного Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9738080 від 19.05.2015. Як свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 174682809, - 01.07.2015 року між Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області. 13.07.2015 зареєстровано право СТОВ «Мрія» суборенди земельної ділянки. На підставі угоди про дострокове розірвання договору суборенди землі, 11.12.2017 зареєстровано припинення речового права суборенди СТОВ «Мрія». 01.06.2018 між фізичною особою-підприємцем Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка знаходиться на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. 17.07.2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо зазначеної земельної ділянки внесено запис № 27162273 про право суборенди СТОВ «Мрія» на підставі договору суборенди землі від 01.06.2018, строком до 07.05.2064 року, укладеного між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія». Договір суборенди в матеріалах справи відсутній. Керівник Первомайської місцевої прокуратури звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, Томко А.І. , СТОВ "Мрія", третя особа - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області, в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 № 1059-СГ; визнати недійсним, укладений 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томко А.І. договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21459081 від 20.05.2015; визнати недійсним, укладений 01.07.2015 між Томко А.І. та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22803893 від 13.07.2015; зобов`язати Томка А.І. повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 713718,88 грн. В процесі розгляду Красноградським районним судом Харківської області вказаного позову, 07.12.2017 здійснено державну реєстрацію Фізичної - особи підприємця Томко А.І. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Томко А.І. є 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 - вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.19-вирощування інших однорічних і дворічних культур; 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві; 01.63 післяурожайна діяльність; 68.20 надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 провадження у справі № 626/1048/17 закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у даній справі підвідомчий господарським судам. Зазначена ухвала Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 у справі № 626/1048/17 сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили. Наполягаючи на порушенні відповідачами встановленого порядку передачі прав на земельну ділянку державної власності, прокурор звернувся до суду з цим позовом. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою. Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладаються такі функції: у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Згідно з ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України). Абзацом 1 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів. За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону. Як зазначає прокурор, у даному випадку порушення інтересу держави полягає в недотриманні Головним управління Держземагенства у Харківській області порядку розпорядження земельною ділянкою, передбаченого законом, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А.І. , а згодом в суборенду СТОВ «Мрія» без проведення земельних торгів (аукціону), чим в свою чергу підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функції держави та реалізації державної політики на конкретній території. Прокурор вказує, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства, на підставі відповідних наказів ГУ Держземагенства у Харківській області в оренду Томку А.І. вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності та укладені відповідні договори оренди. Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держземагенства у Харківській області. Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ухвалено рішення щодо реорганізації територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Згідно із додатком 2 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Головне управління Держземагентства у Харківській області реорганізовано у Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. З урахуванням обставин цієї справи прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, визначив себе позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (яке є правонаступником ГУ Держземагентства у Харківській області, наказ якого оскаржується), визначено відповідачем, який розпорядився земельною ділянкою в порушення вимог законодавства, - обґрунтовувавши таким чином відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі. Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого. Наведена правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 07.09.2020 по справі № 917/468/19. Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову. За таких обставин, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо правомірного звернення прокуратури до суду для представництва інтересів держави в даній справі. Щодо суті позовних вимог, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей ( ст.22 Земельного кодексу України). З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Так, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлено загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Разом з цим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції закону на час видачі спірного наказу) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції на час прийняття спірного наказу) після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. З 1 травня 2016 року фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції Закону України № 1067-VIII від 31 березня 2016 року, який набрав чинності 1 травня 2016 року). Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 року у справі № 922/1974/19). Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Таким чином, Закон України «Про фермерське господарство», який є спеціальним, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно вказати не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств. Отже, при вирішенні вимог про законність рішення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України. Таким чином, за змістом статей 1,7,8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності обробляти землю, вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15, від 11.05. 2016 року у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16, від 29.01.2020 року у справі № 927/83/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц. Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Наведений висновок є чітким, недвозначним та має враховуватися судами при розгляді справ. Подібна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц, від 27.08.2020 у справі №922/1948/19. Звертаючись з заявою від 18.11.2013 до Головного управління Держземагенства у Харківській області, Томком А.І. не обґрунтувано розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутнім фермером для отримання земельної ділянки великої площі не доведено, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Томком А.І. не підтверджено також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі. Відсутність зареєстрованої за Томком А.І. власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджено листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751 та листом від 14.08.2019 № 7.0/9850. Окрім цього, Томком А.І. в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки. До заяви від 18.11.2013 Томком А.І. не додано відомостей, щодо наявності у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві. Надана до заяви копія диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка, про те, що Томко А.І. присвоєно кваліфікацію "техніка-електрика" за спеціальністю "електрифікація", не має відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою ГУ Держземагенства у Харківській області при розгляді заяви та документів заявника. Наведене свідчить, що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина Томка А.І. від 18.11.2013 безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливості самостійно Томком А.І. та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявності у Томка А.І. власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці. Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Томко А.І. безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою Головного управління Держземагенства у Харківській області була передана в суборенду СТОВ "Мрія". Маючи достатній час для створення фермерського господарства, протягом більше ніж двох років з часу отримання у користування земельної ділянки, Томко А.І. не створював фермерське господарство, а зареєструвався як фізична особа-підприємець лише після звернення прокурора в липні 2017 до Красноградського районного суду Харківської області з відповідним позовом, що свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства. Зазначене додатково підтверджується і фактом передачі, а згодом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ "Мрія" на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як Фізичною особою-підприємцем. Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії Томко А.І. щодо отримання в оренду земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району загальною площею 25,0680 га, кадастровий номер: 6323381000:04:000:0097 фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ "Мрія" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. Вказане не враховано Головним управлінням Держземагенства у Харківській області, та не дотримано обов`язкових умов при передачі Томку А.І. в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1059-СГ від 30.04.2015 щодо передачі в оренду Томку А.І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 07.05.2015, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та Томко А.І. , колегія суддів дійшла наступних висновків. В якості підстави визнання недійсним договору оренди, прокурором вказано на незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області, на підставі якого укладений договір. При цьому, доводи прокурора грунтуються на тому, що Томко А.І. фактично отримав від відповідача-1 землю не для створення нового фермерського господарства, а в інтересах СТОВ «Мрія»; на наявності у Томка А.І. на праві оренди і інших земельних ділянок. Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною. Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З огляду на викладене, з урахуванням встановлення фактів порушення вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" при передачі земельної ділянки Томку А.І. , судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1059-СГ від 30.04.2015 є наслідком визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 07.05.2015. Разом з тим, в процесі розгляду справи Фізичною особою - підприємцем Томко Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" було подано заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області у даній справі. Відповідно до ст.257 Цивільного Кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17). Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі N 362/44/17). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин. Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо. Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 11.05.2016 у справі №910/3723/14, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Як було встановлено вище, з позовом про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1059-СГ від 30.04.2015, про визнання недійсними Договору оренди землі від 07.05.2015 та Договору суборенди від 01.06.2018, повернення орендованої земельної ділянки прокурор звернувся до господарського суду 23.09.2019, про що свідчить накладна Укрпошти на конверті, в якому матеріали позову надійшли до суду - тобто більше ніж через чотири роки з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору. В обґрунтування поважності причин пропуску, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Томку А.І. органи прокуратури дізнались тільки під час вивчення документів в сукупності, а особливо дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та додатків до неї, коли стало можливим пересвідчитися про порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство" та Земельного кодексу України під час відведення спірної земельної ділянки. До матеріалів справи додано лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017, яким Головним управлінням було надано відповідь на запит прокурора Харківської області від 06.06.2017 та надано договори оренди земельних ділянок. Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати. Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст.20 Закону України «Про прокуратуру». Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи. Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень). З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності. Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 30.04.2015 були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було. До того ж, Держава в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 30.04.2015 відповідно, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 23.09.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності. На підставі викладеного, суд дійшов вірного висновку щодо безпідставності посилання у позовній заяві прокурора на те, що про спірні обставини він дізнався лише 14.06.2017, отримавши відповідь від ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017 на власний запит 06.06.2017. В апеляційній скарзі прокурор заперечує проти висновку суду першої інстанції про наявність у прокурора можливості витребувати в органів державної влади, місцевого самоврядування, тощо, документи в порядку ст.20 Закону України «Про прокуратуру», зазначаючи, що з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки, окрім того, на підставі ст.15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральним прокурором України 31.12.2014 видано наказ №159, яким скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» та від 04.10.2011 №3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин» - тобто з цього часу органи прокуратури припинили виконання функції загального нагляду, а отже не мали повноважень на витребування з органів державної влади певних документів на підставі ст.20 Закону України «Про прокуратуру». Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зауважує, що Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 набрав чинності 15 липня 2015 року. Водночас, на момент видання спірного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області діяла редакція Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991. Згідно з Законом «Про прокуратуру», що набрав чинності з 15.07.2015, обсяг повноважень прокуратури дійсно змінено порівняно з законом, який був чинним до 15.07.2015, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Однак з матеріалів справи не вбачається обґрунтувань, яким чином вказані обставини вплинули на можливість прокурора своєчасно дізнатися про надання спірної земельної ділянки в оренду Томко А.І . У позовній заяві прокурор зазначав, що підстави для представництва інтересів держави у суді у сфері земельних відносин прокурором встановлено на підставі вивчення питання законності використання земель на території Красноградського району Харківської області. З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017 вбачається, що вона надана саме на запит прокурора (від 06.06.2017 №05/1-408вих-17). За приписами частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 15.07.2015 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію. Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області лише у червні 2017 року, і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Крім того, в матеріалах справи містяться: відповідь Регіонального сервісного центру у Харківській області №31/20/5-65 від 06.04.2017 на запит прокурора від 04.04.2017 № 03-14-3531вих17; відповідь ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751 на запит прокурора від 04.04.2017 № 03-14-3581вих-17; відповідь Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2017 № 940/10/20-16-08-21 на запит прокурора від 04.04.2017 № 08-14-3522вих-17, в яких зазначено інформацію, що стосується Томка І.А. щодо відсутності у нього транспортної техніки, а також щодо сплати останнім орендної плати за оренду земельних ділянок розташованих на території Кирилівської сільської ради Харківської області загальною площею 267,7857 га. Зазначені обставини свідчать про обізнаність органів прокуратури про порушення земельного законодавства щодо передачі Томку А.І. в оренду спірної земельної ділянки ще до отримання відповіді від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.06.2017. Відтак, починаючи з квітня 2015 року у органів прокуратури були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що зроблено не було, та свідчить про закінчення строку позовної давності на початку травня 2018 року, в той час як позов було подано у вересні 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що прокурор попередньо звертався до Красноградського районного суду Харківської області з позовною заявою в межах справи № 626/1048/17 до цих же відповідачів, про той же предмет і з тих же підстав. Провадження у справі № 626/1048/17 було закрито ухвалою суду від 03.12.2018, зазначена ухвала прокурором не оскаржувалась та є чинною. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Однак подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності. Наведений правовий висновок щодо застосування ч.2 ст.264 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19. Колегія суддів зауважує, що з моменту винесення Красноградським районним судом Харківської області ухвали про закриття провадження по цивільній справі № 626/1048/17 від 03.12.2018 до моменту звернення прокурора до Господарського суду Харківської області із даним позовом минуло більше ніж 9 місяців, що додатково свідчить про зволікання з боку прокуратури та відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову прокурора про визнання незаконним наказу та визнання недійсним договору оренди з огляду на сплив строку позовної давності, про що відповідачем-2 та відповідачем -3 зроблені відповідні заяви. Доводи апелянта про залишення судом першої інстанції того, що відповідачем-1 (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) заява про застосування строків позовної давності до суду не подавалася є безпідставними, виходячи з наступного. Нормою частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц. Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Згідно з ст.45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, заяву про застосування строку позовної давності, в розумінні вищенаведених положень законодавства, може бути подано будь-яким із відповідачів у спорі. В даному випадку, як вже було зазначено вище, заяви про застосування строків позовної давності було подано відповідачем-2 та відповідачем -3, що не заборонено чинним законодавством та не перешкоджає суду здійснити їх розгляд. Щодо вимоги прокурора про скасування реєстраційних записів слід зазначити наступне. Законом України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Щодо вимог прокурора про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між Фізичною особою - підприємцем Томко Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди та зобов`язання ФОП Томко А.І. повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 25,0680 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, вартістю 713718,88 грн. судом вірно зазначено, що визнання недійсним Договору суборенди в даному випадку, за відсутності підстав для скасування наказу від 30.04.2015 №1059-СГ та визнання недійсним Договору оренди від 07.05.2015, укладеного на підставі цього наказу, не призведе до повернення спірної земельної ділянки до ГУ Держеокадастру у Харківській області, оскільки в будь-якому випадку користувачем зазначеної земельної ділянки залишається ФОП Томко А.І. Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (Заява N4241/03) Європейським Судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. З огляду на наведене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Твердження апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19 покладаються на заявника. Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/3120/19 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2021 (повне рішення складено 04.03.2021) у справі № 922/3120/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 07.06.2021 Головуючий суддя Н.М. Дучал Суддя Р.А. Гетьман Суддя О.І. Склярук