Постанова 4856 № 240/12563/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12563/20 Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 08 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (ГУ ДФС у м.Києві), в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у м.Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року; -зобов`язати ГУ ДФС у м.Києві нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково: -визнано протиправною бездіяльність ГУ ДФС у м.Києві щодо невирішення питання про нарахування і виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 10 січня 2005 року; -зобов`язано ГУ ДФС у м.Києві вирішити питання щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 10 січня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмовив в задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 15 лютого 2000 року до 29 березня 2005 року проходив службу у податковій міліції, а саме- в Управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, що підтверджується витягами з наказів ДПА у м.Києві від 02.03.2000 №108-о та від 29.03.2005 №97-о. Наказом ДПА у м.Києві від 27.12.2004 №528-о позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління податкової міліції у м.Києві і зараховано у розпорядження ДПА у м.Києві. Наказом ДПА у м.Києві від 28.01.2005 №17-в ОСОБА_1 надано невикористану частину чергової відпустки за 2004 рік із 10 по 21 січня 2005 року, а наказом ДПА у м.Києві від 29.03.2005 №97-о-звільнено з податкової міліції. Позивач вважаючи, що при звільненні йому не виплачено грошову компен сацію за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що в період з 10 січня до 21 січня 2005 року позивач перебував у відпустці, а отже не має права на компенсацію за невикористану відпустку за вказаний період. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України врегульовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У статті 45 Конституції України закріплено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи установлені Законом України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР). Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України). За змістом частини першої статті 18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначався Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі-Положення № 114). За правилами пункту 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням. Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби. Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Відповідно до пункту 56 Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли осою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, законом не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, або грошової компенсації за невикористану відпустку. Так, спірним питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки за рік (2005), в якому останнього звільнено зі служби в податковій міліції. Вирішуючи спір у цій справі суд першої інстанції виходив з того, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу за відпустку, яку ними не використано в році звільнення, однак зважаючи на те, що позивач в період з 10.01.2005 року по 21.01.2005 року перебував у відпустці, яка йому була оплачена відповідачем, останній не має права на компенсацію за вказаний період. При цьому, висновки суду першої інстанції грунтуються на аналізі наданих відповідачем доказах-копіях розрахункових листів за січень-лютий 2005 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 в січні 2005 року нараховано заробітну плату в розмірі 93,47 грн., а в лютому 2005 року- відпускні в сумі 452,16 грн. В свою чергу, колегія суддів з метою з`ясування всіх обставин у справі, ухвалою від 26.04.2021 зобов`язала ГУ ДФС у м. Києві зокрема надати суду докази на підтвердження того, що кошти в розмірі 452,16 грн. виплачені позивачу, як компенсація за невикористану відпустку за період з 01 по 21 січня 2005 року, а не є оплатою за частину чергової відпустки за 2004 рік, в якій останній перебував в період з 10 по 25 січня 2005 року. На виконання вищевказаної ухвали, відповідачем направлено на адресу суду письмові пояснення від 21.05.2021 № 45207/9/26-97-09 зі змісту яких вбачається, що наказом ДПА у м.Києві від 28.01.2005 №17-в позивачу надано невикористану частину відпустки за 2004 рік з 10.01.2005 року по 21.01.2005 року, однак нарахування за відпустку 2004 року було здійснено в лютому 2005 року в розмірі 452,16 грн. Вказане свідчить, що в період з 10.01.2005 року по 21.01.2005 року ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці за попередній 2004 рік, а не за 2005 рік, як вважає суд першої інстанції. В той же час, згідно норм чинного законодавства період перебування в черговій відпустці за попередній рік відноситься до періоду перебування працівника на посаді та входить до трудового стажу, який дає право на отримання відпустки за поточний рік, і законодавцем не передбачено такої правової норми, яка б надавала право виключати із трудового стажу час перебування в черговій відпустці, а відтак колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не має права на компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 10.01.2005 року по 21.01.2005 року лише з тих підстав, що у вказаний час останній перебував у відпустці за 2004 рік. Варто зауважити, що на виконання ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 в частині щодо надання відомостей чи розглядалося ГУ ДФС у м.Києві питання стосовно надання ОСОБА_1 відпустки за відпрацьований у 2005 році період, відповідачем у письмових поясненнях зазначено, що питання звільнення позивача та стягнення за невикористані дні відпустки з 21.01.2005 року по 29.03.2005 року вже досліджувалося та рішення судів набрали законної сили, а в 2005 році позивач був зарахований в розпорядження як захід тимчасового призупинення трудових відносин особи начальницького складу та дні відпустки не нараховувалися за 3 потабельні дні. У позивача право на відпустку за 2005 рік відсутнє, а отже і обов`язок відповідача щодо компенсації грошового забезпечення за невикористані дні відпустки за період з 01.01.2005 року по 20.01.2005 року відсутні. Разом з цим, колегія суддів проаналізувавши надану ГУ ДФС у м.Києві інформацію звертає увагу останнього, що предметом спору у даній справі є невиплата компенсації за невикористану відпустку за період з 01.01.2005 по 21.01.2005, а не з 21.01.2005 по 29.03.2005 про яку йдеться у відповіді. При цьому, Управління вказуючи на те, що у позивача відсутнє право на відпустку за 2005 рік, не оскаржило рішення суду першої інстанції у даній справі, яким визнано протиправною бездіяльність ГУ ДФС у м.Києві щодо невирішення питання про нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 10 січня 2005 року та зобов`язано відповідача вирішити дане питання, що дає суду підстави вважати, що відповідач фактично погодився з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч.6 ст.77 КАС України). З огляду на вищезазначене, зважаючи на те, що відповідачем не доведено тієї обставини, що позивач не має права на компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період з 1 січня до 21 січня 2005 року, при цьому питання щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період з 1 січня до 21 січня 2005 року роботодавцем взагалі не вирішувалося, та як наслідок ніякого рішення з цього приводу не приймалося, а дане питання було спірним та не встановленим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що відповідачем не вичерпані дискреційні повноваження щодо вирішення питання про нарахування або ненарахування компенсації за невикористані дні чергової відпустки, однак вважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 буде зобов`язання ГУ ДФС у м.Києві вирішити питання щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 21 січня 2005 року, при цьому-з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м.Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року. Зобов`язати Головне управління ДФС у м.Києві вирішити питання щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 21 січня 2005 року, з урахуванням висновків викладених у даному судовому рішенні. В решті позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.