Постанова 4818 № 623/4/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2021 року м. Харків справа № 623/4/21 провадження № 22-ц/818/2857/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Кругової С.С., суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю. Учасники справи : Позивач: ОСОБА_1 , Відповідач: Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 лютого 2021 року, - в с т а н о в и в : У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 42507,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради із запитом про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Ізюм вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд, проте відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації впродовж п`яти робочих днів з дня отримання запиту, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі № 520/5494/2020, внаслідок чого позивачу було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 42507,00 грн. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000,00 гривень у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись з рішенням районного суду Виконавчий комітет Ізюмської міської ради звернувся з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та в позові відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань, факти страждань та зміну способу життя позивача надано не було. Крім того, позивачем не доведено, що негативні ємоції, яких він зазнав внаслідок протиправної бездіяльності, мали вплив на умови його життя та призвели до погіршення його здібностей. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. Згідно зі ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що 07 квітня 2020 року до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від позивача надійшов запит від 04.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Ізюма вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. За результатами розгляду запиту виконавчим органом Ізюмської міської ради, у відповідь на запит позивача відповідачем листом від 13.04.2020 (зареєстрований за № 1132) повідомлено ОСОБА_1 про те, що його запит направлений до управління Держгеокадастру в Ізюмському районі, у володінні якого перебуває запитувана інформація.(а.с.29) Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, яка набрала чинності 17.12.2020 року, у справі № 520/5494/2020 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року по справі № 520/5494/2020 скасовано. Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію. Зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 04.04.2020 року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Ізюм вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд.(а.с. 16-21) Звертаючись з позовом позивач зазначав, що протиправними діями Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, йому була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій відповідача. Порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень викликало у неї негативні емоції, внаслідок чого сталось погане самопочуття, пригнічений настрій. Розмір моральної шкоди підтверджується тим, що завдана шкода спричинила у нього негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності, з тих підстав, що йому довелося присвятити багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. Посилався на те, що йому притаманне особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду його запиту порушило законні права позивача, сприймалося ним, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено його стан душевної рівноваги, для відновлення якого позивачу доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим, він був позбавлений можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою. Крім того, у позові позивач вказував, що йому доводилося додатково дисциплінувати себе, витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що позначається щоденно на його фізичному та моральному стані, через що він не встигав закінчити, як повсякденну роботу, зокрема, побутову. Гострота цих переживань посилюється тим, що в нього загострене почуття справедливості. Розрахунок моральної шкоди позивач ОСОБА_1 визначила наступним чином: за кожен місяць порушеного права на соціальний захист, він оцінив у розмірі мінімальної заробітної плати, у січні місяці 2020 року для працездатних осіб - 4 723 грн. (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), тому розрахунок позивача визначено у розмірі 42507 грн. Оскільки відповідачем не надано доступу до публічної інформації позивачу у квітні 2020 року , станом на грудень 2020 року минуло 9 місяців(9 місяців х 4 723 грн. = 42507 грн.). Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про стягнення з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції,виходячи з наступного. Згідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Стаття 3 Конституції Українивстановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обовязку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Згідно ч.1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, визначені у статті 1167 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Слід звернути увагу, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК Українивідповідно. Відповідно до ст. 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст. 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. З урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону, чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, викладені у Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнала страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Приймаючи до уваги вище викладене, слід дійти висновку, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, що вказано у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року, справа № 818/607/17. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і, який її розмір. Вирішуючи даний спір про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності і бездіяльності відповідача, яка виразилася у ненаданні позивачу інформації на запит про інформацію, що підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, яка набрала чинності 17.12.2020 року, у справі № 520/5494/2020 , якою позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а тому факт протиправних дій відповідача не підлягає доказуванню. Суд першої інстанції, прийнявши до уваги вказане вище рішення суду від 17.12.2020 року, яким визнано неправомірні дії відповідача, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди апеляційний суд приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди та її тривалість, обставини справи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, то суди встановлюють фактичні обставини справи, та мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 42 507 грн, позивач посилався, що розмір мінімальної заробітної плати станом на січень 2020 року для працездатних осіб становить 4 723 грн. Тому, зазначаючи період з квітня 2020 року по грудень 2020 року, що складає 9 місяців, за розрахунками позивача стягненню підлягає 42 507 грн. Апеляційний суд акцентує увагу, що прив`язка моральної шкоди до мінімального розміру заробітної плати передбачена ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та підлягає застосуванню в спеціальних випадках, передбачених цим Законом. В даному випадку вказана норма не підлягає застосуванню, тому мінімальний розмір заробітної плати не може бути прийнятий для визначення розміру моральної шкоди. Слід вказати, що на разі відсутній законодавчо встановлений алгоритм визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тому розмір моральної шкоди має бути визначений з урахуванням конкретних обставин справи, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, беззаперечно слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, що враховує апеляційний суд. Враховуючи тривалість порушення прав позивача, з урахуванням вимог розумності та виваженості апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо розміру моральної шкоди . Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на те, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК Українизалишає скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області - залишити без задоволення. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий С.С. Кругова Судді Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова