Постанова 4809 № 398/3841/15-ц

ПОСТАНОВА Іменем України 27 травня 2021 року м. Кропивницький справа № 398/3841/15-ц провадження № 22-ц/4809/664/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л., за участі секретаря Тимошенко Т.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року у складі судді Крімченко С.А. і В С Т А Н О В И В: В серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та просила: -усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні вказаною квартирою будь-яким чином і будь-яким способом; -усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування площею 35,1 кв. м. для проходу і проїзду до квартири АДРЕСА_1 визначеною згідно рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.12.2014, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою та не використовувати її для паркування автомобілів; -усунути перешкоди в користуванні виділеною ОСОБА_1 судовим рішенням земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перенести належний їм розбірний металевий гараж на виділену рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.12.2014 земельну ділянку; -стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на свою користь матеріальну шкоду за знищення належного їй металевого гаража в розмірі 32 000 грн; -стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на свою користь завдану матеріальну шкоду за від`єднання від електро- та водопостачання, пошкодженням ганку та внутрішнього оздоблення квартири АДРЕСА_2 ; -стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на свою користь завдану немайнову (моральну) шкоду в розмірі 55 000 грн; -усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування погрібу (літ «В») та часткою сараю (літ «Б»), шляхом зобов`язання ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 демонтувати суцільну дерев`яну огорожу, побудовану ними на прибудинковій території будинку АДРЕСА_3 та не чинити перешкод у доступі до погрібу (літ «В») та сараю (літ «Б»); -стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на свою користь завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн; -стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на свою користь судові витрати в розмірі 920 грн. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають в сусідній квартирі позивача. З 2003 року між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 почали виникати сварки з приводу спільного користування подвір`ям, а з 2010 року останні почали в грубій формі перешкоджати позивачу та членам її родини прохід через двір до належної їй квартири, що супроводжувалось образами, лайкою та погрозами фізичною розправою. Син ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 також погрожував позивачу та її чоловіку. У лютому 2011 ОСОБА_3 нанесла ОСОБА_1 тілесні ушкодження, за наслідком чого було порушено кримінальну справу, проте її чоловік продовжував вчиняти щодо позивача неправомірні дії, зокрема, ображав, погрожував, виказував непристойні жести та не допускав до квартири, як наслідок, був притягнутий до адміністративної відповідальності. В серпні 2011 року сім`я ОСОБА_8 остаточно перестали пускати позивача до квартири та самовільно від`єднали її квартиру від електро- та водопостачання. 03.12.2011 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знову завдали легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Своє перешкоджання відповідачі мотивували невизначеністю порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.12.2014 було встановлено порядок користування спільною земельною територією на земельній ділянці по АДРЕСА_3 на підставі висновку будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського НДІ судових експертиз № 1712-1713 від 26.04.2013, в якому було запропоновано варіант розподілу в натурі земельної ділянки шляхом переносу розбірного гаража власника квартири АДРЕСА_4 на виділену земельну ділянку для звільнення місця під будівництво літньої кухні та сараю. Позивач знову намагалася потрапити на подвір`я та у свою квартиру, але ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в грубій формі, з погрозами фізичною розправою, образами та нецензурною лайкою, незважаючи на рішення суду знову не допустили її в квартиру, при цьому прохід до її квартири був захаращений належним відповідачам товаром (мішки із зерновою продукцією) та деталями знищеного відповідачами належного ОСОБА_1 металевого гаража розміром 5,25 м х 3.0 м. Крім того, власниками квартири АДРЕСА_5 - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 без узгодження з іншими власниками квартир, без відповідних дозволів та без відведення земельної ділянки, а, отже, самовільно побудовано суцільну дерев`яну огорожу (паркан) на прибудинковій території, чим унеможливлено користування загальною земельною ділянкою під погребом (літ. «В») та моєю часткою позивача сараю (літ. «Б»). ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незважаючи на вирішення судом питання користування земельною ділянкою навмисне перешкоджають ОСОБА_1 користуватися прибудинковою територією по АДРЕСА_3 та належною позивачу квартирою протягом тривалого часу, що грубо порушує її право власності та право на житло. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самовільно без відома позивача та відома комунальних служб, було знищено належний ОСОБА_1 металевий гараж та від`єднано її квартиру від електро- та водопостачання, пошкоджено ганок при вході в квартиру позивача. Відповідачі при облаштуванні в своїй квартирі індивідуального опалення пробивали стіни для кріплення регістрів опалення і при цьому штирі наскрізь проходили через стіну та руйнували штукатурку в квартирі позивача. Через не допуск ОСОБА_1 у її квартиру, вона на тривалий час втратила можливість здійснювати поточний ремонт у квартирі та утримувати в справному стані елементи будинку, належні до квартири, а також інженерні комунікації (водо- та електромережі). ОСОБА_1 вважає, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 55 000 грн ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі 5 000 грн було б справедливою компенсацією за моральні переживання, пов`язані з неможливістю тривалий час вільно, на власний розсуд користуватися житлом та земельною ділянкою, а також внаслідок протиправних дій відповідача пов`язаних зі знищенням майна та приниженні честі й гідності. Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 липня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_9 задоволено, провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрито. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року позовну заяву задоволено частково. Зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_1 . Зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування площею 35,1 кв. м. для проходу і проїзду до квартири АДРЕСА_1 та не використовувати дану земельну ділянку загального користування площею 35,1 кв.м для паркування автомобілів. Стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 завдану їй матеріальну шкоду за знищення належного їй металевого гаража в розмірі 32 000 грн. Стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 завдану їй немайнову (моральну) шкоду в розмірі 5 000 грн. Зобов`язано відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у доступі до погреба (літ. «В») та сараю (літ. «Б»). Стягнуто з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_1 завдану їй немайнову (моральну) шкоду в розмірі 1000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи покази свідків та досліджені в судовому засіданні докази, доведеним є факт того, що відповідачі Ярифи протягом тривалого часу не пускають позивача до її квартири, порушуючи її право на житло, тому вимоги по позивача до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном підлягають задоволенню. Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо перенесення належного їм розбірного металевого гаражу, посилався на висновок будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №1712-1713 від 26.04.2013, яким встановлено, що на дворовій території домоволодіння АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 , зокрема, металевий гараж розміром 5.25 х 3.0 м власника квартири АДРЕСА_2 . Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в частині стягнення матеріальної шкоди за знищення належного позивачу металевого гаража в розмірі 32 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, згідно наданих позивачем пояснень про те, що без її відома та згоди відповідачі Ярифи знищили належний їй гараж, орієнтовна вартість якого складає 32 000 грн, а відповідачі не надали жодних заперечень щодо даної вимоги та вартості гаражу. Споруди, які знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні власників квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а саме сарай літ» Б», погріб літ» В» знаходяться в загальному користуванні, ОСОБА_1 у власності Ѕ частку сараю літ» Б», та 1/3 частку погребу літ» В», а власники квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 побудували між вхідними групами в квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_2 суцільну огорожу з хвірткою, яка виконана з порушенням встановленої процедури в частині отримання дозвільної документації (дозволу). Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що в його присутності огорожа оглядалася експертом і хвіртки, через яку позивач мала б вільний доступ до сараю та погреба, вони не виявили, що підтвердила позивач. Тому суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити вимогу позивача про зобов`язання відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди у доступі до погреба та сараю, проте щодо демонтажу даної огорожі вважав за можливе відмовити. При вирішенні питання про задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер протиправних дій відповідачів по відношенню до позивача, ступінь вини відповідачів, глибину душевних страждань позивача, які зумовлені протиправним позбавленням позивача права протягом тривалого часу користуватися своєю власністю, а також те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів, позивач була позбавлена можливості користуватися своєю квартирою та підсобними приміщеннями, своєчасно робити ремонтні роботи для підтримання житла в жилому стані, в результаті чого квартира позивача потребує виконання ремонтно-відновлювальних робіт для приведення її в нормальний стан та відсутній доступ і до сараю та погреба. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно матеріальної шкоди за від`єднання від електро- та водопостачання, пошкодженням ганку та внутрішнього оздоблення належної їй квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначений розмір завданої їй матеріальної шкоди та не доведено належними та допустимими доказами її розмір. Підставою для відмови в задоволенні вимоги про зобов`язання перенести належний ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розбірний металевий гараж суд першої інстанції зазначив те, що власники квартир за погодженням між собою можуть визначити місце встановлення малих архітектурних форм, у сторін відсутні права приватної власності на відповідну частину земельної ділянки. Додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 2 533 грн 33 коп, з кожного, судових витрат на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 950 грн, з кожного, судових витрат на користь ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, передчасним, без встановлення усіх фактичних обставин у справі та належним чином не обґрунтоване. Позивачем не надано жодних доказів,а оскаржуване рішення не містить жодних посилань на докази чи обставини на підтвердження того, що належний ОСОБА_1 металевий гараж знищено саме відповідачами. Приймаючи рішення по справі, в частині стягнення компенсації за завдану позивачці матеріальну шкоду, за знищення належного їй металевого гаража, суд першої інстанції прийняв рішення лише на підставі пояснень ОСОБА_1 . Той факт, що ОСОБА_3 розпорядилася вказаним гаражем на власний розсуд, не відповідає дійсності, оскільки зазначена споруда весь час знаходилась на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_3 , де знаходиться й досі. Про те, що вищезазначений гараж знаходився і знаходиться за вказаною адресою, позивачці достеменно відомо, але остання, своїми показами ввела суд в оману, навмисно спотворюючи дійсні обставини справи. Задовольняючи позов у частині стягнення немайнової (моральної) шкоди, судом першої інстанції не встановлено, яку саме немайнову (моральну) шкоду було завдано позивачці, в чому вона полягає і чи має місце взагалі. Твердження суду першої інстанції про перешкоджання в доступі та користуванні домоволодінням також не відповідають дійсності, оскільки подвір`я будинку АДРЕСА_3 має декілька входів/виходів, а тому створення будь-яких реальних перешкод в доступі чи користуванні майном неможливе, а жодних дій, спрямованих на перешкоджання чи на унеможливлення користуванням позивачкою належною їй нерухомістю зі сторони родини Ярифів не було і бути не могло. Неналежний стан та відсутність житлових умов в приміщенні, що перебуває у власності позивачки, є результатом тривалого навмисного нецільового використання вказаної квартири, не пов`язаного з проживанням. Крім того, напередодні судового засідання, яке відбулося 12 листопада 2020 року, до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, ОСОБА_3 та її представником було подано клопотання про відкладення розгляду справи та призначення судового засідання на іншу дату в зв`язку з карантином, проте судом першої інстанції було проігноровано вказане клопотання і розглянуто справу за відсутності ОСОБА_3 . Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно завданої матеріальної шкоди за знищення металевого гаража, усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та відшкодуванні матеріальної і моральної шкоди, а в іншій частині не оскаржувалось, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в частині, яка не оскаржується, його не переглядає. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_10 , ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовою повісткою. Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без їх участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга в оскаржуваній частині підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Повністю зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 за договором дарування від 02 серпня 2002 року, посвідченого нотаріально (зареєстровано в реєстрі за № 3453), загальною площею 39,6 м.кв. (житлової площі 21,9 м.кв.) та 1/3 частини погреба (позначеного літ. В). та 1/4 частини сараю (позначеного літ. Б). Земельна ділянка, на якій знаходиться будинок не вказана Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_7 відповідно до договору купівлі продажу нерухомого майна, укладеного 12 липня 2000 року на Універсальній товарній біржі «Партнер», за яким подружжям було придбано 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_8 ), розташований на земельній ділянці площею 1 066 кв.м. Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_9 внаслідок її приватизації. За свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 10 червня 2011 року кожний з них має по 1/3 частині у приватній спільній сумісній власності 2-х кімнатної квартири загальною площею 49,9 м. кв.(житлової 28,6 м.кв) та 1/3 частки сараю (позначеного літ.Б). Розмір земельної ділянки не вказано. Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету від 03.10.2002 № 698 ОСОБА_1 дозволено будівництво згідно з будівельними паспортами господарських будівель по АДРЕСА_6 . 03.10.2002 ОСОБА_1 було видано будівельний паспорт (дозвіл) на будівництво господарських будівель за вказаною адресою. Відповідно до наданої позивачем копії відповіді ПП «Комфорт» від 03.04.2007 сусідам, які порушують правила проживання у спільному будинку та на подвір`ї, виписано припис, в якому вказані терміни виконання робіт. Позивач неодноразово зверталася в прокуратуру, до правоохоронних органів, органів місцевої влади з приводу неправомірних дій відповідачів та перешкоджання ними в праві користування нею своєю власністю. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 04.12.2014 та додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 05.02.2015 встановлено порядок користування спільною територією на земельній ділянці по АДРЕСА_3 відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №1712-1713 від 26.04.2013 з урахуванням загальної площі земельної ділянки розміром 1066,0 кв. м. та з урахуванням сталого порядку користування земельною ділянкою згідно ідеальних часток співвласників в домоволодінні, при цьому у кожного із співвласників квартир АДРЕСА_2 та співвласників квартири АДРЕСА_4 забезпечені відповідно в`їзд до двору загального користування та певна земельна ділянка для ведення особистого господарства та з урахуванням доступу співвласників до господарських будівель (погріб, сарай) та до інженерних мереж (водопровід, газопровід, тощо). Враховуючи ідеальні частки, кожний співвласник має право користування частиною земельної ділянки в домоволодінні по АДРЕСА_3 визначеною площею відповідно: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 як власники квартири АДРЕСА_5 з часткою 38 / 100 - 1066,0 м.кв.: 100 х 38 = 405,1 м.кв. земельної ділянки відповідно; ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_2 з часткою 32 /100 -1066,0 : 100 х 32 = 341,1 м.кв. земельної ділянки відповідно; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як власники квартири АДРЕСА_4 з часткою 30 /100 -1066,0 : 100 х 30 = 319,8 м.кв. земельної ділянки відповідно. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.04.2015 рішення Олександрійського міськрайонного суду від 04.12.2014 залишено без змін. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Статтею 41 Конституції Українита статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Відшкодування моральної шкоди та підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначено ст.ст.23, 1167 ЦК України. Відповідно до пункту першого статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно пункту другого частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більша ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова від 31 березня 1991 року) судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Частиною другою пункту 5 зазначеної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Матеріалами справи підтверджується, що згідно договору дарування квартири від 02 серпня 2002 року ВАА № 565537, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох жилих кімнат, площа яких 21,9 кв. м., загальна площа квартири становить 39,6 кв.м., до неї належить також ј частина сараю «Б» та 1/3 частина погреба «В» (том 1 а.с. 12). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_7 (том 2 а.с. 57, том 3 а.с. 3). Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2014 року та додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2015 року встановлено порядок користування спільною територією на земельній ділянці по АДРЕСА_3 відповідно до висновку будівельно технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково- дослідного інституту судових експертиз №1712-1713 від 26 квітня 2013 року з урахуванням загальної площі земельної ділянки розміром 1066,0 кв. м. та з урахуванням сталого порядку користування земельною ділянкою згідно ідеальних часток співвласників в домоволодінні, при цьому у кожного із співвласників квартир АДРЕСА_2 та співвласників квартири АДРЕСА_4 забезпечені відповідно в`їзд до двору загального користування та певна земельна ділянка для ведення особистого господарства та з урахуванням доступу співвласників до господарських будівель (погріб, сарай) та до інженерних мереж (водопровід, газопровід, тощо). Враховуючи ідеальні частки, кожний співвласник має право користування частиною земельної ділянки в домоволодінні по АДРЕСА_3 визначеною площею відповідно: - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 як власники квартири АДРЕСА_5 з часткою 38 / 100 - 1066,0 м.кв. : 100 х 38 = 405,1 м.кв. земельної ділянки відповідно; - ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_2 з часткою 32 /100 -1066,0 : 100 х 32 = 341,1 м.кв. земельної ділянки відповідно; - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як власники квартири АДРЕСА_4 з часткою 30 /100 -1066,0 : 100 х 30 = 319,8 м.кв. земельної ділянки відповідно (том 1 а.с. 43-46). Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_11 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , відхилено, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2014 року залишено без змін. Висновком експерта № 1712-1713 судової будівельно-технічної експертизи від 26.04.2013 встановлено, що в загальному користуванні власника к. 2 ( ОСОБА_1 ) та № 3 ( ОСОБА_2 ) знаходиться земельна ділянка загального користування, яка використовується для безперешкодного під`їзду до вбиральні, малих архітектурних форм (металевих контейнерів) розташованих на земельній ділянці співвласників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 (том 1 а.с. 49-72). Вказаним висновком передбачений перенос розбірного гаража власника квартири АДРЕСА_4 на виділену ОСОБА_1 земельну ділянку для звільнення місця під будівництво літньої кухні та сараю, дозвіл на яке був отриманий нею, позивачем, згідно рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 03.10 2002 №

690. В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_12 пояснив, що він був депутатом Олександрійської міської ради протягом 2010-2015 років. До нього , як депутата, в 2015 році звернулася зі скаргою ОСОБА_1 , що сусіди не пускають її до квартири, яка належить їй на праві власності. Він запропонував їй на місці розібратися з обставинами справи і разом з ОСОБА_1 , її чоловіком, представником позивача ОСОБА_9 і ОСОБА_13 вони прийшли до буд. АДРЕСА_3 . Вони пояснили причину візиту. Сусідка з кв. АДРЕСА_4 відразу почала кричати на них, покликала свого чоловіка. Останній з граблями в руках накинувся на них, почав ображати, виштовхував з подвір`я, виривав відеокамеру з рук ОСОБА_13 . Останній все знімав на відеокамеру. Сусід з кв. АДРЕСА_4 не пускав позивачку ОСОБА_1 до її квартири, не дозволили навіть підійти до квартири. Син сусідів з кв. АДРЕСА_4 ображав їх нецензурною лайкою. Сусідами з кв. АДРЕСА_4 були ОСОБА_14 , ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_15 . Всіх їх Ярифи вигнали з двору. Він впевнився, що дійсно позивачці чинять сусіди з кв. АДРЕСА_4 перешкоди в користуванні її квартирою. Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що в травні 2015 року до нього звернувся ОСОБА_9 з проханням здійснити відеофіксацію по справі про усунення перешкод в користуванні житлом. Разом з ОСОБА_9 , позивачкою ОСОБА_1 та її чоловіком, а також депутатом ОСОБА_12 вони підійшли до подвір`я буд. АДРЕСА_3 . Він включив відеокамеру. На відео перед подвір`ям вони озвучили дату та свої наміри. На території домоволодіння їм назустріч вийшла ОСОБА_14 і почала кричати на них. Позивач повідомила, що бажає забрати свої особисті речі з своєї квартири. Тоді ОСОБА_14 покликала свого чоловіка, який почав їх ображати нецензурною лайкою, виганяти з двору, держаком погрожував зламати його відеокамеру. Але не дивлячись на дії Яриф, вони підійшли до входу в квартиру позивачки. Вхід до квартири позивачки був захаращений, неможливо було близько підійти. ОСОБА_2 бив по камері, їх виштовхували в спину з двору. Свої дії Ярифи супроводжували лайкою. Лайка в їх бік продовжувалася і коли вони змушені були вийти за ворота. Він впевнився, що позивачці ОСОБА_1 її сусіди дійсно здійснюють перешкоди в користуванні її квартирою. З наведеного вбачається, що позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як співвласниками квартири АДРЕСА_7 чиняться перешкоди в проході до її квартири АДРЕСА_2 через земельну ділянку загального користування із площею 35,1 кв.м і вони використовують земельну ділянку, яка перебуває в спільному користуванні власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 на власний розсуд, в тому числі і для паркування своїх автомобілів. Виходячи з наведеного, розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині зобов`язання їх не чинити перешкоди в користуванні належною позивачу квартирою, не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування площею 35,1 кв. м. для проходу і проїзду до квартири позивача, не використовувати дану земельну ділянку загального користування паркування автомобілів та перенести гараж. При вирішенні питання про задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи, що протиправним позбавленням позивача права протягом тривалого часу користуватися своєю власністю, неправомірними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості користуватися своєю квартирою та підсобними приміщеннями, своєчасно робити ремонтні роботи для підтримання житла в жилому стані та з урахуванням вимог розумності і справедливості обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та відшкодування матеріальної і моральної шкоди ОСОБА_1 ставила вимоги перед ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх сином ОСОБА_4 . Проте з аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що син ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_4 не є співвласником квартири АДРЕСА_7 та не чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, земельною ділянкою загального користування для проходу і проїзду до квартири, а також не використовує земельну ділянку загального користування для паркування автомобіля. Відповідно до приписів ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Виходячи з обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в частині стягнення матеріальної шкоди за знищення належного позивачу металевого гаража в розмірі 32 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, згідно наданих позивачем пояснень про те, що її відома та згоди відповідачі Ярифи знищили належний їй гараж, орієнтовна вартість якого складає 32 000 грн, а відповідачі не надали жодних заперечень щодо даної вимоги та вартості гаражу. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 32 000 грн, позивач посилалась, що відповідачами було знищено належний їй металевий гараж. Аналізуючи наявні в матеріалах докази, суд приходить до висновку, що позивачем в підтвердження вказаних вимог не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що у її власності був гараж, який був знищений внаслідок неправомірних дій відповідачів, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд першої інстанції посилаючись тільки на пояснення позивача, неправильно встановив обставини справи у вказаній частині позовних вимог та дійшов передчасного висновку про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 завданої матеріальної шкоди за знищення належного їй металевого гаража в розмірі 32 000 грн Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував клопотання ОСОБА_3 та її представника про відкладення судового засідання у зв`язку з карантином, призначеного на 12 листопада 2020 року. 30 березня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим законом внесені зміни до ЦПК України, зокрема частиною четвертою статті 212 ЦПК України у цій редакції передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 та її представник не були позбавлені можливості вжити заходів для забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1,3, 4 ч. 1ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Остаточно, в порядку розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог шляхом проведення взаємозаліку з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню по 220 грн судових витрат, з кожного. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : про стягнення солідарно завданої матеріальної шкоди за знищення металевого гаража; про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та у відшкодуванні матеріальної і моральної шкоди, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 простягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завданої матеріальної шкоду за знищення належного їй металевого гаража в розмірі 32000 грн відмовити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та у відшкодуванні матеріальної і моральної шкоди відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. В частині розподілу судових витрат рішення суду змінити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) по 220 грн, з кожного, судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07.06.2021. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко