Постанова 4807 № 331/70/20

Дата документу 02.06.2021 Справа № 331/70/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/70/20 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М. Провадження №22-ц/807/1319/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Бабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Романцов Ігор Анатолійович про визнання недійсним договору іпотеки, - В С Т А Н О В И В: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Романцов Ігор Анатолійович про визнання недійсним договору іпотеки. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 15 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір про іпотечний кредит № 53-06 квф, за яким ОСОБА_2 строком на 20 років було надано кредитні кошти в розмірі 40 000,00 доларів США. Також, 15 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Іпотечний договір № 1444-06 ІП, за яким для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.1.3. Іпотечного договору, вказано, що предмет іпотеки належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. На підставі договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», право вимоги за вказаними договорами перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи». Вважає, що вказана квартира належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, так як придбана останнім під час фактичних шлюбних відносин. Так рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2012 року було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без шлюбу у період з червня 2006 по 04 жовтня 2008 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2012 року було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, та визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини вказаної квартири, яке рішенням апеляційного суу Запорізької обалсті від 02 липня 2013 року, змінене в частині визначення часток у праві спільної власності, а саме: виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на Ѕ частину двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на Ѕ частину вказаної квартири. Вважає, що вказана квартира належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, так як придбана останнім під час фактичних шлюбних відносин. Таким чином Іпотечний договір № 1444-06 ІП від 15 грудня 2006 року є недійсним з моменту укладення, оскільки на момент укладення ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Іпотечного договору №1444-06 ІП від 15 грудня 2006 року вона не давала письмової чи іншої згоди на його укладення будучи співвласником квартири, яка належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір №1444-06 ІП від 15 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Романцовим Ігорем Анатолійовичем, а також понесені судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Романцов Ігор Анатолійович про визнання недійсним договору іпотеки, відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір №1444-06 ІП від 15 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Романцовим Ігорем Анатолійовичем. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що право власності на квартиру у ОСОБА_1 виникло з моменту її придбання 15 грудня 2006 року, і з вказаного часу квартира стала спільною сумісною власністю подружжя. Та враховуючи, що ОСОБА_1 не давала жодної згоди на укладення Іпотечного договору №1444-06 ІП від 15 грудня 2006 року ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», вважає, що суд незаконно поклав на неї зобов`язання по кредитному договору, до якого вона не має відношення. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Романцов Ігор Анатолійович, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.9,10) до апеляційного суду не з`явились, надали клопотання в якому просили розгляд апеляційної скарги проводити без їхньої участі. (т.1 а.с. 242; т.2 а.с. 11). Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Романцова Ігора Анатолійовича, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення кредитного договору - у 2006 році, договору купівлі-продажу квартири у 2006 році та договору іпотеки - у 2006 році, факт проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_2 встановленим не був, а встановлений судовим рішенням тільки у 2012 році, в офіційному шлюбі вони не перебували, що виключає факт недобросовісності сторін при укладенні кредитного договору та договору іпотеки. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 15 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір про іпотечний кредит № 53-06 квф, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 40 000 доларів США для придбання ним у власність нерухомості житлового призначення, а саме: 2-х кімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 15 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено іпотечний договір № 1444-06ІП з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з договору про іпотечний кредит № 53-06 квф від 15 грудня 2006 року. (а.с. 6-9). Згідно з п. 1.2, 1.3 Іпотечного договору № 1444-06ІП, предметом іпотеки є 2-х кімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю, а саме: ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Романцовим І.А. 15.12.2006. 15 грудня 2006 року ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Романцова І.А.було подано заяву в якій зазначено, що зміст ст.ст. 64,74 СК України йому роз`яснено, у зв`язку з чим засвідчив, що у шлюбі, в тому числі у фактичному, не перебуває, про що свідчить лист приватного нотаріуса Романцова І.А. від 19 лютого 2020 року № 19/01-16 ( а.с. 51). Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» є іпотекодержателем зазначеної двокімнатної квартири на підставі договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2013. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2012 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу - задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без шлюбу у період з червня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 10-12). Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна - задоволено, визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 2/3 частки та за ОСОБА_2 на 1/3 частку двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 9а.с. 13-14). Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2013 року, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2012 року в частині визначення часток у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 змінено, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку та за ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 15-18). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 21 грудня 2016 року державним реєстратором Коротич М.М. було внесено інформацію, відповідно до якої за ОСОБА_1 було зареєстровано Ѕ частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підстаі рішення суду №0808/6063/2012 від 02 липня 2013 року. (а.с. 19). Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Статтею 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. У відповідності до положень частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Обов`язок отримання згоди від іншого з подружжя у разі розпорядження спільним майном передбачений й положеннями частини першої статті 65 СК України. Відповідно до змісту статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ряду вимог статті 203 ЦК України, зокрема щодо того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Положеннями частини четвертої статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, визнається судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, а саме згоди інших співвласників на такий правочин. Положеннями частини другої статті 65 СК України встановлено право дружини/чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Як вбачаєиться з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Романцовим І.А.. В момент укладення договору іпотеки від 15 грудня 2006 року та в подальшому, вищезазначена квартира на праві особистої власності належала ОСОБА_2 .. Факт проживання однією сім`єю було встановлено судовим рішення у 2012 році, а поділ майна подружжя було здійснено лише в 2013 році. В момент укладення договору іпотеки первинний кредитор був повідомлений, що право власності на предмет іпотеки належить виключно ОСОБА_2 .. Іпотекодавець в договорі іпотеки засвідчив, що на момент укладення договору іпотеки, предмет іпотеки вільний від будь-яких зобов`язань та обтяжень (арештів тощо), не є предметом судових спорів, на нього не буде звернено стягнення, не був нікомо проданий, подарований, зданий в оренду (найм), не знаходиться під забороною відчуження, та інших чинників, крім тих, що передбачені договором, документально не оформлено право третій особі щодо володіння предметом іпотеки з правом відчуження. Будь яка інформація, надана іпотекодавцем щодо предмета іпотеки на момент укладення цього договору, є достовірною ( п.2.1 договору іпотеки). ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу заяву, в якій повідомив, що він у шлюбі, в тому числі фактичному, не перебуває, подав нотаріусу паспорт, в якому була відсутня позначка про реєстрацію шлюбу. Отже, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано суду беззаперечних доказів, що вказана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 придбана саме на спільні кошти подружжя, ОСОБА_2 при посвідченні іпотечного договору подав заяву, що зберігається в нотаріальній справі з якої вбачається, що на момент набуття квартири у власність, яка є предметом іпотеки, він не перебував у зареєстрованому шлюбі, а також особи, які відповідно до статей 63, 74 СК України мали б право на частку у спільному майні подружжя, та могли б давати згоду на укладення договору, відсутні, в договорі іпотеки він засвідчив, що вищезазначена квартира належить ОСОБА_2 на праві особистої власності, не є предметом судових спорів, а також враховуючи, що на момент укладення договору про іпотечний кредит (2006 рік) та договору іпотеки (2006 рік), факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановленим не був, а вже встановлений судовим рішенням у 2012 році, в офіційному шлюбі на момент укладення іпотечного договору вони не перебували, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Інші доводи апеляційної скарги, які фактично повторюють зміст позовної заяви не спростовують висновків суду першої інстанції обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року уцій справі, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 07 червня 2021 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.