Постанова 4804 № 265/6987/20

22-ц/804/1500/21 265/6987/20 Єдиний унікальний номер 265/6987/20 Номер провадження 22-ц/804/1500/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Биліни Т.І., секретар судового засідання - Сікора М.М., учасники справи: позивач - орган опіки та піклування управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - Комунальний заклад «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради», третя особа - Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу органу опіки та піклування Маріупольської міської ради в особі начальника управління«Служба у справах дітей» Н.В. Красильникової на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Козлова Д.Г., у справі за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, 3-я особа: Комунальний заклад «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради», за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про повернення дітей матері, 3-і особи: Комунальний заклад «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради», Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, В С Т А Н О В И В: Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав, посилаючись в обґрунтування позову на те, що відповідач є матір`ю малолітніх дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відомості про батька ОСОБА_3 внесені до актового запису про його народження за ч.1 ст.135 СК України. Діти відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на теперішній час проживають у КЗ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради Донецької області» з 30 квітня 2015 року. При цьому рішеннями колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 25 листопада 2015 року малолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був наданий статус дітей, позбавлених батьківського піклування, їх влаштовано до державного закладу на повне державне забезпечення. За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 6 травня 2015 року ОСОБА_8 була засуджена за ст. 309 ч. 2 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 12 квітня 2019 року дітей було відібрано у матері, ОСОБА_8 , яка з 13 березня 2018 року знаходилась у реабілітаційному центрі при БО БФ «Милосердя-Дніпро». За інформацією КЗ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного і шкільного віку Маріупольської міської ради Донецької області» відповідач має заборгованість зі сплати аліментів на дітей станом на 01.03.2020 року в сумі 41167,62 грн. Матір дітей з моменту винесення рішення суду про їх відібрання у неї відвідувала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та декілька разів телефонувала до адміністрації закладу. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради від 23 червня 2020 року прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На підставі викладеного просив суд позбавити відповідача батьківських прав відносно її дітей. 25 січня 2021 року до суду від ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов про повернення їй дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обґрунтовуючи який, вона вказувала, що підставою відібрання у неї дітей була відсутність умов для їх проживання та виховання. Однак на теперішній час вона має постійне місце проживання, в якому створені всі належні умови для проживання та виховання дітей, має місце роботи та стабільний дохід. 22 серпня 2020 року вона вступила у шлюб із ОСОБА_9 , змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». З моменту відібрання у неї дітей ОСОБА_1 змінила спосіб життя, який привів до відібрання у неї дітей, докладає максимум зусиль для того, щоб діти мали належне виховання, були матеріально забезпечені, а їх права захищені. Вона цікавиться навчанням дітей у школі, систематично відвідує дітей у комунальному закладі, не має шкідливих звичок та пройшла курс реабілітації, тому готова виконувати всі вказівки вихователів та психологів щодо догляду за дітьми. На підставі викладеного просила суд зобов`язати Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради повернути їй як матері малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 квітня 2021 року у задоволенні первісного позову Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про повернення дітей матері задоволений. Зобов`язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради повернути ОСОБА_1 дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які були відібрані у матері за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2019 року без позбавлення батьківських прав. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення власного позову і відмову в зустрічному позові ОСОБА_1 . В обґрунтування скарги вказує, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини про справі і не надана оцінка наданим учасниками справи доказам. Так, судом не надано належної оцінки особистим даним ОСОБА_1 та її чоловіка, в той час, як відповідач перебувала на обліку як особа, що вживає наркотики з синдромом залежності, і вона перебуває на даний час у стані вагітності, що має вплинути на майновий стан її родини - у зв`язку із цим викликає непокоєння щодо стану здоров`я дітей, можливості їх утримання матір`ю. Орган опіки та піклування висловлював свої заперечення проти повернення дітей ОСОБА_1 у висновку, наданому суду, але суд його не врахував. Представник позивача до суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином поштою, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з викликом суду на 03.06.2021 року, телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм апеляційного суду за №1569. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити рішення без змін, представників третьої особи Комунального закладу «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради» - Кононенко Д.М., Гірман Н.О., які також заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Батько ОСОБА_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відомості про батька ОСОБА_3 внесені до актового запису про народження дитини № 496 від 16 червня 2012 року на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. Згідно з вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 травня 2015 року по справі № 265/1658/15-к, який набув чинності 24 червня 2015 року, ОСОБА_1 засуджено за ст. 309 ч. 2 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 25 листопада 2015 року № 257, 258, 259, 260- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштовано до державного закладу на повне державне забезпечення. Згідно із рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2019 року по справі № 265/8774/18 у ОСОБА_1 були відібрані без позбавлення батьківських прав діти, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з передачею дітей до Органу опіки та піклування виконкому Маріупольської міської ради та стягненням аліментів з ОСОБА_1 на утримання таких дітей. Підставами для відібрання дітей у матері судом було визначено те, що ОСОБА_1 не забезпечує мінімальний догляд за дітьми, не піклується про їх здоров`я та духовний, моральний розвиток, яких нерегулярно відвідувала у державному закладі. За інформацією Комунального закладу «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради» вбачається, що у такому закладі, починаючи з 30 квітня 2015 року, перебувають на повному державному забезпечені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яких ОСОБА_1 відвідує та спілкується із ними телефоном. Дітей також відвідує бабуся, ОСОБА_12 . При цьому заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей у ОСОБА_1 на 1 березня 2020 року становила 41167,62 грн. На підставі витягу з протоколу № 15 від 23 червня 2020 року вбачається, що комісія з питань захисту прав дитини при виконкомі Маріупольської міської ради було прийнято рішення доцільним вважати позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За висновком органу опіки піклування від 6 квітня 2021 року вбачається, що Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради за рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради від 16 березня 2021 року вважав, що маються позитивні зміни у житті ОСОБА_1 , але враховуючи попереднє ставлення матері до виховання та утримання дітей, стан здоров`я дітей та відсутність належного доходу для утримання дітей, орган опіки та піклування вважав все ж недоцільним повернення ОСОБА_1 її малолітніх дітей. При цьому в ході консультування ОСОБА_1 практичним психологом було звернено її увагу щодо сина ОСОБА_3 , який перебуває на обліку у психіатра, а також щодо доньки ОСОБА_2 , яка є дитиною з інвалідністю, що також підтверджується висновком про стан здоров`я малолітньої ОСОБА_2 від 25 грудня 2020 року. Суд при цьому зазначає, що у такому висновку органу опіки піклування від 6 квітня 2021 року маються посилання на матеріли, які були предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради. Так згідно із листом КНП «Медичний центр з лікування та профілактики залежності м. Маріуполь» від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебуває в реєстрі з 25 липня 2003 року із діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів (синдром залежності). Натомість, суд встановив, що відповідно до інформації Управління - Служби у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради вбачається, що ОСОБА_1 проходила річний курс від наркотичної залежності у реабілітаційному центрі по АДРЕСА_1 , починаючи з 13 березня 2018 року. При цьому згідно із характеристикою від 14 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 з 10 травня 2018 року по 20 червня 2020 року дійсно пройшла реабілітацію в м. Дніпро в РБЦ «Незалежність» від наркотичної залежності, а тепер вона є членом церкви «Нове покоління», починаючи з червня 2020 року, яка характеризується там виключно позитивно. Колегії суддів ОСОБА_1 Ю.М. також надала довідку КНП «Медичний центр з лікування та профілактики залежності м. Маріуполь» від 15.04.20121 року про те, що на обліку вона перебуває, але медикаментозного лікування не потребує. 22 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_8 та ОСОБА_9 одружились, внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ». За інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 4 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована з 4 березня 2021 року по АДРЕСА_2 . Також суд зазначає, що по АДРЕСА_2 зареєстровані донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та матір відповідача ОСОБА_12 , 1955 р. н., що підтверджується копією особового рахунку від 31 березня 2021 року, виданого ЖКП «Азовжитлокомплекс». При цьому за довідкою про склад родини від 5 січня 2021 року КСН «Центральний» вбачається, що по АДРЕСА_3 зареєстрований ОСОБА_9 , мешкає безпосередньо разом із ОСОБА_1 , що також підтверджується актом від 5 січня 2021 року КСН «Центральний», складеному за свідченнями сусідів по такому будинку. Також за актом обстеження житлових умов від 9 березня 2021 року, на який мається посилання у висновку органу опіки піклування від 6 квітня 2021 року, було проведено обстеження житла ОСОБА_1 та встановлено, що відповідач дійсно мешкає у трикімнатній квартирі по АДРЕСА_3 , у двох кімнатах якої було зроблено ремонт, проживаючи там разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_9 , де також для виховання та розвитку дітей є спальні місця, стіл, стілець, іграшки, тобто для дітей створені задовільні умови проживання. При цьому ОСОБА_9 не заперечував проти проживання разом із ним дітей ОСОБА_1 , яка також перебуває на обліку у жіночій консультації у зв`язку з вагітністю, а сукупний дохід подружжя відповідачки складає близько 14000 грн. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 працює на ТОВ «Р. Е. СОТЕРІА АІ» з 25 липня 2020 року на посаді швачки, має посадовий оклад в розмірі 6010 грн., де також характеризується виключно позитивно. Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 , чоловік ОСОБА_1 , вказував, що він разом зі своєю дружиною мешкає по АДРЕСА_3 , де робиться ремонт для створення умов для проживання дітей ОСОБА_1 , до яких він добре відноситься, спілкується із ними та чекає їх у такій трикімнатній квартирі. Додавав, що він буде приймати активну участь вихованні дітей своєї дружини. Запевняв суд, що він та його дружина готові фінансово забезпечувати дітей, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки він та його дружина працюють. Зокрема, він заробляє близько 8000 грн. на місяць. Наразі він готує документи для свого працевлаштування до заводу. Суд керувався наступними нормами права. На підставі ч. 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці, а також несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Згідно із п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд також прийняв до уваги Лист Державного Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини від 24 лютого 2010 року № 4.1/6-49/630 «Щодо застосування законодавства України (ст. 170 СК) при відібранні дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав», в якому зауважено, що за ст. 51 Конституції України, ст. 5 СК держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. На підставі аналізу п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України суду прийшов до висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. А позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України ). Таким чином позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та лише при наявності вини у діях батьків. При цьому сам по собі висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно її малолітніх дітей має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Суд при цьому правильно керувався й аналогічною правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року по справі № 631/2406/15-ц. Отже, неможливо не погодитися, що ОСОБА_1 , відбувши призначене їй вироком суду покарання, пройшла курс реабілітації від наркотичної залежності, одружилась, працевлаштувалась, суттєво змінила відношення до своїх дітей, що було підтверджено показами представників Комунальний заклад «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради». Таким чином, позивачем суду не було надано переконливих доказів які б свідчили, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, оскільки остання у силу своїх можливостей намагається дотримуватись вказівок адміністрації КЗ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради», де її діти перебувають наразі, відвідує їх, підтримує постійний контакт із ними та піклується про них, змінивши своє життя та відношення до своїх дітей у кращій бік. Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а діти мають лише матір, будучи позбавленими піклування батька, то позиція представників позивача про доцільність позбавлення відповідача батьківський прав, не ґрунтується на встановлених судом обставинах справи та має формальний характер. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2019 року по справі № 643/7567/16-ц. Тому суд відмовив в задоволенні позовних вимог Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , як такі, що не були належним чином обґрунтовані. Вирішуючи питання щодо заявленого ОСОБА_1 зустрічного позову про повернення дітей матері, суд виходив з наступного вмотивування. Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї. На підставі ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За п. 1 ст. 9 «Конвенції про права дитини» держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно із п. 3 ст. 9 «Конвенції про права дитини» держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до ст. 18, 27 «Конвенції про права дитини» батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування ст. 8 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року. Відповідно до ст. 8 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення ст. 8 вказаної Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Також у справі «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) та у рішенні «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, § 100), ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76). При цьому ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказав, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції. Таким чином суд першої інстанції зазначав, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Згідно із ч. 3 ст. 170 СК України, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. Відповідно до наведеного правила для вирішення питання про повернення дитини батькам необхідно довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини відпали. Водночас, під час вирішення питання про повернення дитини на підставі наведеної статті судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених ст. 170 СК, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам (одному з батьків). Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 9 вересня 2020 року по справі № 400/936/18. Суд встановив, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання, одружена, працевлаштована, дохід якої становить 6000 грн. на місяць, а сукупний дохід її подружжя із ОСОБА_9 - близька 14000 грн. на місяць. За місцем мешкання ОСОБА_1 створені умови для виховання двох її малолітніх дітей, що було встановлено актом огляду житлових умов відповідачки від 9 березня 2021 року. ОСОБА_1 позбулась шкідливих звичок, налагодила стосунки із своїми дітьми, яких регулярно відвідує у дитячому закладі «Центр опіки», передаючи їм гостинці, що було підтверджено як письмовими доказами, так й показаннями представників такого закладу. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 виконує свої батьківські обов`язки щодо забезпечення мінімального догляду за дітьми в умовах дитячого закладу «Центр опіки», піклуючись про їх здоров`я, духовний, моральний розвиток, яка навідується до своїх дітей з обмеженнями, запровадженими карантинними заходами, підтримуючи постійний контакт зі своїми дітьми. Представник органу опіки та піклування таких обставин не спростував. Тому неможливо не погодитися з думкою суду, що наразі відпали підстави, які були приводом для відібрання у ОСОБА_1 дітей без позбавлення її батьківських прав на підставі рішення суду від 12 квітня 2019 року. За змістом ст. 171 СК дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав чи про її повернення матері. В судовому засіданні під час допиту психолога КЗ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради» Гірман Н. О., було встановлено, що малолітні діти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обізнані про розгляд судом справи щодо їх подальшої долі, і висловили у присутності психолога «Центру опіки» своє бажання жити разом із матір`ю ОСОБА_1 .. У відповідності до положень статті 89 ЦПК України висновок органу опіки та піклування від 6 квітня 2021 року щодо недоцільності повернення дітей матері, який зокрема був заснований на попередньому ставленні ОСОБА_1 до виховання та утримання малолітніх дітей, суд не прийняв як підставу для відмови у позові ОСОБА_1 , оскільки судом було встановлено наявність змін її відношення до своїх дітей, а самі лише побоювання щодо можливої зміни у поведінці матері дітей не можуть бути враховані судом. Крім того психолог, ОСОБА_14 , допитана у судовому засіданні зазначила, що малолітньому ОСОБА_3 , враховуючи його психічне захворювання, буде краще позбутися недуги саме у колі своєї родини. Також суд зазначає, що діти не повинні розлучатися із батьками всупереч їх бажанню. Суд зазначає, що у судовому засіданні було встановлено, що малолітні діти ОСОБА_1 висловили своє бажання в подальшому виховуватися у родині своєї матері. Крім цього з наведених судом висновків ЄСПЛ вбачається, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною. Отже, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного і справедливого висновку, що заходи, спрямовані перешкодити цьому, всупереч інтересам дітей, будуть втручанням у права, гарантовані ст. 8 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», тому задовольнив зустрічний позов матері дітей. Перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції стосовно первісного і зустрічного позовів законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду. З обставин, викладених в апеляційній скарзі, вбачається, що позивач висловлює сумніви у доцільності рішення суду про повернення дітей матері тільки на підставі власних припущень і міркувань. Жодних фактів на спростування обставин, встановлених судом першої інстанції, орган опіки та піклування не навів. Представники третьої особи - Комунального закладу «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради», які безпосередньо контактують з ОСОБА_1 та її дітьми, не підтримали апеляційну скаргу, вважали, що рішення є цілком правильним і таким, що відповідає обставинам справи і інтересам дітей. Крім того, орган опіки та піклування не позбавлений права проводити супровід сім`ї відповідачки, контролювати подальше виховання дітей матір`ю. Твердження представника позивача в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не буде працювати у зв`язку із народженням дитини у найближчому часі, що може вплинути на матеріальний стан дітей, спростовуються довідкою з місця роботи чоловіка відповідача - ОСОБА_9 , який працює, має стабільний заробіток, пояснював органу опіки та піклування, що згодний на проживання дітей ОСОБА_1 разом із їх родиною і буде їх утримувати. Колегія суддів вважає, що за своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України. Суд дав вірну оцінку наданим сторонам доказам, і до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог первісного позову, у досліджені яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, або їх неподання було б зумовлено поважними причинами, позивачем апеляційному суду не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, вбачається, що рішення суду першої інстанції постановлено згідно з вимогами чинного законодавства, належно обґрунтовано та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. За таких обставин на підставі п.1 ч.1 ст.374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу органу опіки та піклування Маріупольської міської ради в особі начальника управління «Служба у справах дітей» Н.В.Красильникової залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 07 червня 2021 року. Судді: Є.Є. Мальцева В.М. Барков Т.І. Биліна