Постанова 4818 № 638/5926/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «07» червня 2021 року м. Харків справа № 638/5926/20 провадження № 22ц/818/2517/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2020 року в складі судді Подус Г.С. в с т а н о в и в: У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних. Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1597, відповідно до якого банк надав кредит в сумі 55 825,00 доларів США зі строком до 12 жовтня 2021 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 26 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6/4/20/2007/840-П/ НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_2 поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором. Зазначив, що 20 вересня 2019 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» укладено договір № GL3N24068 про відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку права, а новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, зокрема, щодо кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1597 від 26 жовтня 2007 року та договору поруки № 6/4/20/2007/840-П/1599 від 26 жовтня 2007 року. Вказав, що заборгованість в розмірі 1 323 420,77 грн за кредитним договором не погашена, наявне порушення кредитних зобов`язань зі сторони відповідачів, що тягне настання відповідних негативних наслідків. Посилався на те, що розмір 3% річних, що нараховані на заборгованість за кредитом за останні 3 роки, складає 119 107,86 грн. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» суму в розмірі 119 107,86 грн 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1597 від 26 жовтня 2007 року; стягнути пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» судовий збір - 2102,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими в ньому, вказані в додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 20 вересня 2019 року, який підписано уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку. Вказав, що позовна давність щодо стягнення 3% річних за кредитним договором має безстроковий характер, тому не має прив`язки до строку позовної давності за основним зобов`язанням. 05 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначила, що позивачем не надано доказів існування заборгованості, розрахунку заборгованості і платежів, з огляду на це неможливо встановити, коли розпочався перебіг строку позовної давності щодо основного зобов`язання. Якщо строк позовної давності на основне зобов`язання минув, це виключає стягнення 3% річних. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1597, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 55 825,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором за програмою «Перше житло» зі сплатою 12,39% річних на строк до 12 жовтня 2021 року (а.с.4-6). 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним комерційним банком «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6/4/20/2007/840-П/ НОМЕР_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1597 від 26 жовтня 2007 року. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов`язань повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 цього договору цей договір вступає в силу з моменту його належного оформлення сторонами. Дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов`язань згідно з умовами цього договору (а.с.7). 20 вересня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2019-07-25-000112-b від 23 серпня 2019 року, складеного Товарною біржею «Катеринославська», укладено договір № GL3N24068 про відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку права, а новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору права вимоги за договорами іпотеки (застави), що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до пункту 4 цього договору сторони домовились, що за відступлення права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 10 036 465,13 грн, без ПДВ (а.с.8-10). Як вбачається з додатку № 1 до договору № GL3N24068 про відступлення права вимоги від 20 вересня 2019 року, який є реєстром договорів, в ньому є наявні кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1597 від 26 жовтня 2007 року та договір поруки № 6/4/20/2007/840-П/1599 від 26 жовтня 2007 року. Також, вказано, що загальний розмір заборгованості боржника на дату укладення договору - 6 426 422,64 грн (а.с.11-12). Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), а також Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 757/21050/16-ц (провадження № 61-17790св18), від 8 квітня 2020 року у справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19), від 6 липня 2020 року у справі № 522/16531/17 (провадження № 61-16035св19) та від 12 серпня 2020 року у справі № 757/28275/17-ц (провадження № 61-42409св18). Матеріали справи свідчать про те, що 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1597, зі строком до 12 жовтня 2021 року. 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним комерційним банком «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6/4/20/2007/840-П/1599. 20 вересня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2019-07-25-000112-b від 23 серпня 2019 року, складеного Товарною біржею «Катеринославська», укладено договір № GL3N24068 про відступлення права вимоги, за яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» перейшло право вимоги, зокрема, за вказаними договорами. Матеріали справи свідчать про те, що строк дії основного договору не сплив. Його дія закінчується 12 жовтня 2021 року. Доказів того, що банк або товариство звертались з вимогою до відповідачів або до суду з позовом до відповідачів щодо дострокового повернення кредитних коштів матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано (частина 2 статті 1050 ЦК України). Звертаючись до суду з цим позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» посилався на те, що відповідачі порушують взяті на себе зобов`язання та не сплачують заборгованість за кредитним договором. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» просив стягнути лише 3% річних за три роки, а саме за період з 23 квітня 2017 року по 24 квітня 2020 року в розмірі 119 107,86 грн, виходячи з суми 1 323 420,77 грн, а не з загального розміру заборгованості боржника. Позовних вимог щодо дострокового стягнення кредитних коштів товариством не заявлялось. Також, матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, який би містив дані про залишок поточної та простроченої заборгованості за наданим кредитом, процентами, нараховані та сплачені суми позичальником, процентами, а також момент порушення грошового зобов`язання. Ухвалюючи судове рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позивачем позовних вимог, а також того, що відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України. Крім того, вимог щодо стягнення основної заборгованості за кредитним договором, позивачем не заявлено. Судових рішень щодо цього матеріали справи не містять. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позовна давність щодо стягнення 3% річних за кредитним договором має безстроковий характер, тому не має прив`язки до строку позовної давності за основним зобов`язанням судовою колегією не приймаються, з огляду на наступне. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. У своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як вбачається з матеріалів справи строк дії кредитного договору не закінчився, тому підстави для застосування в даному випадку статті 625 ЦК України, відсутні. Інші доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочного рішення суду - без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 07 червня 2021 року.