Постанова Луганський апеляційний суд № 363/1278/20

Справа № 363/1278/20 Провадження № 22-ц/810/324/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Стахової Н. В., суддів: Кострицький В.В., Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання: Залюшного О. Г., учасники справи: позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суд в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 05 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Скрипника С. М. в приміщенні того ж суду за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування працівником матеріальної шкоди, в с т а н о в и в: У квітні 2020 року фізична -особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про відшкодування майнової шкоди у розмірі 946124,24 грн. Свої вимоги обґрунтував тим, що 16.06.2017 ОСОБА_2 було прийнято на посаду продавця продовольчих і непродовольчих товарів у павільйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований у АДРЕСА_1 . Цього ж дня з відповідачем було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Окрім ОСОБА_2 в павільйоні працювала продавець ОСОБА_3 . Протягом кількох місяців, починаючи з квітня 2019 року у продавця ОСОБА_2 помітно стали виявлятися недоліки в роботі: при достатньому постачанні та реалізації товару виручка помітно зменшувалася. Відповідачка нічого не могла пояснити, так як ніби не розуміла в чому причина. 27.08.2019 між продавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був складений акт, згідно якого відповідач прийняла у змінного продавця ОСОБА_3 товар на суму 1302019,52 грн. В результаті проведення 23.09.2019 комісією інвентаризації встановлено нестачу товару вартістю 946124 грн 24 коп., при цьому ціни на товар продавцем ОСОБА_2 були завищені на свій розсуд в залежності від товару від 3,00 грн до 30 грн; 10% реалізованого товару не мало етикеток про вартість товару. Оскільки відповідачка зрозуміла, що викрита у порушенні, нічого не пояснила та не з`явилася в наступні дні проведення інвентаризації та не підписала акт інвентаризації, тобто фактично відмовилася від підписання цього акту. На телефонні дзвінки більше не відповідала. У зв`язку з неявкою відповідача для підпису акту інвентаризації павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », пояснень ОСОБА_2 отримати не виявилось за можливе. Отже на думку позивача нестача товару у павільйоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сталась з вини продавця ОСОБА_2 . У зв`язку з вищевказаним позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 946124,24 гривні, що становить вартість нестачі товару у павільйоні «ІНФОРМАЦІЯ_1», в судовому порядку. Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 05 лютого 2021 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування працівником майнової шкоди відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 05 лютого 2021 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов. Доводами апеляційної скарги є те, що до прямої дійсної шкоди належить в тому числі і нестача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, або при звіти (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. Баланс приходу-розходу-залишок в павільйоні повинен бути відносно стабільним. При чіткій бухгалтерії залишок зростає на суму виведених з павільйону грошей. Тобто фактично товар по залишку в павільйон не поступив, залишок по бухгалтерії зріс. Так відомість про рух товару за період з 08.04.2019, де середній виторг становить 20000 грн за день, такий приблизно і прихід товару, залишок стабільний. З відомості за період з 13.06.2019 по 28.07.2019 вбачається, що середній виторг становить 6000 грн, а залишок різко збільшується за рахунок ненадходження всієї виручки до каси. В результаті проведення інвентаризації товару в павільйоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 23.08.2019 встановлено, що згідно відомостей, накладних, бухгалтерського обліку товару в павільйоні станом на 23.09.2019 становить 1310646,96 грн, а фактичний залишок товарів на суму 364522,72 грн, нестача товару складає 946124,24 грн. Згідно акту відповідачка на інвентаризації була присутня, але на підписання акту інвентаризації не з`явилася. Не з`явилася вона і в послідуючі дні і, як виявилося зовсім не прибула на роботу, не пояснила причину нестачі. До початку інвентаризації відповідачка не повідомляла його про псування, відсутність або нестачу товару в павільйоні. Отже за даних обставин ОСОБА_2 усвідомлювала протиправність своїх дій та передбачала негативні наслідки своєї протиправної поведінки. Скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що з поданих доказів неможливо зробити висновок щодо наявності вини відповідача у заподіянні шкоди та безпідставно не застосував до спірних правовідносин ст. ст. 130, 134 КЗпП України. Відзиву на апеляційну скаргу до Луганського апеляційного суду не надходило. В судове засідання позивач ФОП ОСОБА_1 не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить трекінг Укрпошти. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи відповідно до вимог ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції». Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем протиправної поведінки відповідача або її винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі, а також причинного зв`язку між її винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна. Не доведено позивачем й того, що останнім створено належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п.2 договору про повну матеріальну відповідальність. Колегія суддів вважає цей висновок суду першої інстанції правильним, оскільки він відповідає встановленим обставинами справи та правильно застосованим до правовідносин сторін нормам матеріального та процесуального права, та зауважує наступне. Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 16.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_2 була прийнята на посаду продавця продовольчих товарів. 16.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених їй матеріальних цінностей. Згідно п.3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначених розмірів збитків, заподіяних підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства. 23.09.2019 комісією у складі голови ФОП ОСОБА_1 і членів продавця ОСОБА_4 , консультанта ОСОБА_5 , продавця ОСОБА_2 було проведено інвентаризацію павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та згідно накладних, відомостей, наявності товару було встановлено вартість товару згідно бухгалтерського обліку станом на 23.09.2019 становить 1310646,96 грн; фактична залишкова вартість товару - 364522,72 грн; нестача товару - 966124, 24 грн. Згідно з ч.1 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Відповідно до ч.2 ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала. Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків виражене у формі умислу або необережності. Отже працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Згідно зі ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продавцем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз`яснено, що відповідності зі ст.130 КЗпП ( 322-08 ) відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації Виходячи з вимог ст.15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст.130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Оскільки в трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на роботодавцеві лежить тягар доводити провину працівника та розмір заподіяної шкоди, тому, обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за шкоду, передбачену ст. 130 КЗпП України, покладається на власника або уповноважений ним орган. (ст.138 КЗпП України). Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених їй матеріальних цінностей, яка була виявлена під час проведення інвентаризації залишків товару станом на 23.09.2019. Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що саме діями відповідача йому заподіяно майнову шкоду, оскільки які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкової умови на працівника матеріальної відповідальності, позивачем не доведено. Не доведено позивачем й того, що позивачем після проведеної інвентаризації 23.09.2019, вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої нестачі, пояснення у відповідача з приводу нестачі товару вартістю 946124,24 грн не відбиралися. Не доведено позивачем й того, що власник створив належні умови для забезпечення, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність. До того ж, в павільйоні, окрім відповідача також працювала і інший продавець, про що зазначено позивачем у позовній заяві. Оскільки належних, достатніх і допустимих доказів про обставини заподіяння шкоди, необхідних для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником при виконанні трудових обов`язків, позивачем не надано, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 05 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Дата складення повного тексту постанови - 07 червня 2021 року. Головуючий Судді: