Постанова Велика Палата ВС № 800/540/16

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2021 року м. Київ Справа № 800/540/16 Провадження № 11-1394заі18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Князєва В. С., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Орєшко Ю. О., представниці Вищої ради правосуддя - Нарольської Т. С., розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступник - Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Кравчук В. М.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції, позов, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15, яким вирішено внести подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що оскаржуване рішення відповідач прийняв за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої щодо неї за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 22 квітня 2015 року № 25/2-15. У цьому висновку зазначено про допущені суддею порушення під час розгляду 20 лютого 2014 року двох справ відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які стосувалися вчинення ними адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Зокрема, зазначено, що розгляд справ здійснено без дотримання вимог статей 251, 261, 281 КУпАП та без повернення протоколів про адміністративні правопорушення на дооформлення до органів внутрішніх справ (не вказано, вимоги яких саме працівників міліції вони не виконали, відсутнє обґрунтування законності таких вимог, не зазначена адреса місця вчинення правопорушень). Також указано на відсутність інших, окрім протоколів про адміністративні правопорушення та рапортів працівників міліції, доказів вчинення адміністративних правопорушень. Водночас ВРЮ встановила, що судовий розгляд указаних справ проведено 20 лютого 2014 року в нічний час.

3. На переконання позивачки, під час розгляду зазначених справ вона не допустила порушень норм права, не вчинила жодних дій щодо дискредитації судової влади та дій, що порочать звання судді. ОСОБА_1 зазначає, що ТСК не перевірила обставин участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у масових акціях протесту як однієї з обов`язкових умов для проведення перевірки судді суду загальної юрисдикції за пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У свою чергу члени ВРЮ також не перевірили існування підстав для проведення перевірки та відкриття відносно неї дисциплінарного провадження, оскільки за статтею 94 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих судів віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

4. Також позивачка вважає, що оскільки заяви ОСОБА_4 від 18 вересня 2014 року та заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М. від 12 грудня 2014 року на підставі яких ТСК провела перевірку і ВРЮ в подальшому відкрила дисциплінарне провадження, було подано до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», дисциплінарне провадження щодо неї мало здійснюватись відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідних заяв цими особами, а тому підлягає закриттю у зв`язку із закінченням строків застосування дисциплінарних стягнень.

5. Крім того, ОСОБА_1 звернула увагу на те, що звернення ОСОБА_4 до ТСК носить анонімний характер та спрямоване на дискредитацію судді, тому ВРЮ мала застосувати пункт 58 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого її рішенням від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15, з подальшими змінами (далі - Регламент), відповідно до якого, якщо скарга (звернення) є анонімною та/або не містить адреси заявника, ухвала про повернення разом зі скаргою (зверненням) залишається у ВРЮ. Звернення ж до ТСК заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М., на думку позивачки, не містить обставин та доказів порушення нею під час розгляду справ про адміністративні правопорушення норм процесуального законодавства та присяги судді, а також обставин щодо вчинення нею дій, що підривають довіру до судової системи та порочать звання судді. Водночас відповідач не з`ясував, чи зверталися ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за захистом своїх прав до прокуратури.

6. Також ОСОБА_1 наголосила на тому, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді не наділені повноваженнями оцінювати законність судових рішень, відповідно ухвалені суддями рішення не повинні бути предметом перегляду поза межами установленої процесуальним законом процедури оскарження, при цьому зазначила, що прийняті нею постанови від 20 лютого 2014 року про притягнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку не оскаржені, не скасовані та є чинними.

7. Позивачка вважає, що ВРЮ на засіданні 17 листопада 2015 року не встановила обставин, що можуть свідчити про порушення присяги судді. Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 25 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

9. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення є законним і правових підстав для його скасування судом немає, оскільки установлені під час дисциплінарного провадження порушення суддею Васильєвою О. О. вимог закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Таким чином, ВРЮ правильно встановила наявність у її діях ознак порушення присяги, що є достатньою підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Застосоване відповідачем стягнення є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішення.

10. Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився з висновками ВРЮ про те, що під час розгляду справ щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було забезпечено їх права на захист, а у прийнятих за результатами розгляду цих справ постановах не відображено об`єктивної сторони вчиненого правопорушення, тобто в чому саме полягала злісна непокора правопорушників законним вимогам працівників міліції, які конкретно дії були ними вчинені. Крім того, наявні у справі докази отримані виключно від працівників міліції, тобто з одного джерела, при цьому були суперечливими та недостатніми для визнання цих осіб винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КУпАП, та накладення найсуворішої санкції, передбаченої цією статтею, а саме арешту строком на 15 діб. Водночас у справі щодо ОСОБА_2 зазначено про наявність обставини, яка пом`якшує відповідальність, а саме щирого каяття, однак це ніяк не вплинуло на суворість санкції. Крім того, на порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова позивачка проводила засідання в нічний час доби.

11. Суд відхилив доводи ОСОБА_1 з приводу того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не були учасниками масових акцій протесту, оскільки постановами цієї ж судді від 22 лютого 2014 року їх було звільнено від відбування адміністративного арешту, а постановами від 06 березня 2014 року звільнено і від адміністративної відповідальності на підставі положень Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Також суд критично оцінив твердження позивачки про порушення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, пославшись на позицію Верховного Суду України, за якою після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, у тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону. Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

12. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

13. В основному наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до того, що суддя Васильєва О. О. розглянула справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до вимог закону, права на захист цих осіб не порушувала, прийняті нею 20 лютого 2014 року постанови є чинними, жодної скарги на рішення або дії судді від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, ТСК або ВРЮ не надходило, при цьому матеріали не містили даних про те, що ці особи були учасниками мирних зібрань, а відповідач, діючи поза межами своїх повноважень, фактично вдався до оцінки ухвалених суддею постанов, що віднесено до компетенції судів вищих інстанцій, водночас ті порушення, про які зазначила ВРЮ в спірному рішенні, не підпадають під ознаки порушення суддею присяги, визначені частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

14. Скаржниця зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, а також залишив поза увагою постанову слідчого прокуратури Харківської області про закриття кримінального провадження № 42016220000000072 відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України (далі - КК), за фактами порушення ними Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, порядку роботи з автоматизованою системою документообігу суду та надання суддям незаконних вказівок проводити в нічний час доби судові засідання в адміністративних справах стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

15. Крім того, суд не надав оцінки тій обставині, що ВРЮ в спірному рішенні установила порушення ТСК вимог закону, оскільки подана громадянином ОСОБА_4 заява не відповідала положенням частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», однак, незважаючи на це, під час дисциплінарного провадження взяла висновок ТСК за цією заявою до розгляду, продовживши незаконні дії. Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

16. ВРП, яка є правонаступником ВРЮ, подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідач вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки наведені в рішенні ВРЮ висновки про порушення позивачкою присяги судді є належним чином умотивованими, а застосоване до неї дисциплінарне стягнення - пропорційним вчиненому з урахуванням часу, що минув. Водночас доводи скаржниці, на переконання відповідача, є необґрунтованими, спростовуються наявними у справі матеріалами. Рух апеляційної скарги

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 16 та 28 січня 2019 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 04 квітня 2019 року. 18. 03 квітня 2019 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивачки.

19. Розгляд справи було відкладено до 16 травня 2019 року, про що повідомлено сторін. 20. 15 травня 2019 року від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому вона зазначила, що 03 квітня 2019 року її було прооперовано, після операції вона перебувала під наглядом, однак стан її здоров`я погіршився і з 13 травня 2019 року ОСОБА_1 була змушена знов пройти курс лікування, у зв`язку із чим позбавлена можливості прибути в судове засідання, призначене на 16 травня 2019 року.

21. У зв`язку із цим розгляд справи було відкладено до 27 червня 2019 року. 22. 05 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 13/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Князєву В. С. Розгляд справи було відкладено до 10 жовтня 2019 року, про що повідомлено її учасників. 24. 08 жовтня 2019 року від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю участі в судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у стані тимчасової непрацездатності. Позивачка зазначила, що у вересні 2019 року її було прооперовано, після операції вона перебувала під наглядом лікаря, однак стан здоров`я погіршився і з 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 була змушена знов пройти курс лікування, у зв`язку із чим позбавлена можливості прибути в судове засідання, призначене на 10 жовтня 2019 року.

25. Ухвалою від 10 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву судді Гриціва М. І. про самовідвід від участі в її розгляді. У зв`язку з відсутністю кворуму розгляд справи не відбувся.

26. Учасників справи повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться 30 січня 2020 року. 27. 28 січня 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю участі в судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у стані тимчасової непрацездатності з 27 січня 2020 року, попередній діагноз - запалення легень.

28. У судовому засіданні 30 січня 2020 року було поставлено на обговорення питання щодо можливості розгляду справи за відсутності позивачки. Заслухавши думку представниці ВРП та порадившись на місці, Велика Палата Верховного Суду ухвалила відкласти розгляд справи.

29. Учасників справи повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться 09 квітня 2020 року. 30. 08 квітня 2020 року від позивачки надійшло клопотання, у якому вона, посилаючись на обставини запровадження карантину і потребу дотримання правил самоізоляції під час пандемії, просила відкласти розгляд справи до кінця карантину.

31. Цього ж дня надійшло клопотання від представниці ВРП, у якому вона просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.

32. З огляду на наведене, розгляд справи було відкладено до 10 вересня 2020 року, про що повідомлено сторін. 33. 08 вересня 2020 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , у якому вона просила відкласти розгляд справи до кінця карантину, мотивувавши його тим, що позбавлена можливості прибути на засідання з огляду на її стан здоров`я та перебування на самоізоляції під час пандемії. 34. 10 вересня 2020 року в судовому засіданні було поставлено на обговорення питання щодо можливості здійснення розгляду справи за відсутності позивачки. Заслухавши представницю ВРП та порадившись на місці, Велика Палата Верховного Суду ухвалила відкласти розгляд справи.

35. Учасників справи повідомлено, що судове засідання призначено на 05 листопада 2020 року. 36. 03 листопада 2020 року від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що в кінці жовтня 2020 року її було прооперовано, однак виникли ускладнення зі здоров`ям і вона перебуває у стані тимчасової непрацездатності, у зв`язку із чим не може прибути в судове засідання, призначене на 05 листопада 2020 року.

37. У судовому засіданні 05 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила відкласти розгляд справи.

38. Учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 04 березня 2021 року. 39. 01 березня 2021 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що у лютому 2021 року вона отримала травму - надрив м`язів, на цей час позбавлена можливості пересуватися самостійно, у зв`язку із чим не в змозі прибути в судове засідання, призначене на 04 березня 2021 року.

40. Розгляд справи відкладено до 03 червня 2021 року. 41. 31 травня 2021 року від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що вона перебуває на лікарняному та з огляду на стан здоров`я не має змоги прибути в судове засідання.

42. Розглядаючи заявлене клопотання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позивачка не обґрунтувала конкретних обставин перебування у стані тимчасової непрацездатності, не надала суду належних доказів зазначених нею обставин, а також ураховує, що учасник справи, який бажає взяти участь у судовому засіданні, однак з різних причин не може з`явитися до приміщення суду, має право звернутися з відповідним клопотанням у порядку, визначеному статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). При цьому під час карантину учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

43. Так, за змістом частин першої, другої та четвертої статті 195 КАС учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.

44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені позивачкою аргументи стосовно неможливості прибути в судове засідання жодним чином не спростовують відсутності перешкод для звернення до суду з клопотанням про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів або забезпечення участі в судовому засіданні представника. При цьому, на думку Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 мала для цього достатньо часу.

45. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання позивачки про чергове відкладення розгляду справи спрямована на її затягування, зазначені позивачкою причини є неповажними, а тому таке клопотання задоволенню не підлягає, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду знаходить можливим розглянути справу за її відсутності. Обставини справи

46. Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 ОСОБА_1 призначено суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова строком на п`ять років. 47. 29 травня 2012 року позивачка склала присягу судді.

48. До ТСК надійшли заяви громадянина ОСОБА_4 від 18 вересня 2014 року та заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М. від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

49. Заявники стверджували, що суддя Васильєва О. О. прийняла завідомо неправосудні, на їхню думку, постанови від 20 лютого 2014 року, якими на підставі статті 185 КУпАП на громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було накладено адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб. У зв`язку із цим просили перевірити дії судді Васильєвої О. О. на підставі пункту 5 частини першої статті 3 зазначеного Закону. 50. 22 квітня 2015 року ТСК склала висновок № 25/2-15, відповідно до якого визнала у діях судді ОСОБА_1 наявність ознак порушення присяги. Цей висновок з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

51. ВРЮ ухвалою від 10 вересня 2015 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Васильєвої О. О. 52. 06 жовтня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ склала висновок у якому рекомендувала ВРЮ відмовити у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Червонозаводського районного суду м. Харкова за порушення присяги, а висновок ТСК від 22 квітня 2015 року № 25/2-15 направити до ВККС, оскільки не встановила, що адміністративне стягнення, застосоване суддею ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 потягло для них тяжкі наслідки, водночас вчиненні цією суддею дії під час розгляду і прийняття судових рішень про притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності вказують на порушення статті 33 КУпАП (неврахування особи порушника при обранні виду адміністративного стягнення) та можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку. Вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності належить до повноважень ВККС.

53. На засіданні ВРЮ 05 листопада 2015 року, під час розгляду дисциплінарної справи щодо іншого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова, було встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала розгляд справ № 646/1516/14-п та 646/1514/14-п у нічний час доби, чим порушила Правила внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду м. Харкова.

54. Розглянувши висновок ТСК, ВРЮ погодилася з тим, що в діях судді ОСОБА_1 наявні ознаки порушення присяги, та прийняла рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги (результати голосування: 14 - «за»; 0 - «проти»).

55. У цьому рішенні ВРЮ встановила такі обставини. 56. 20 лютого 2014 року близько 1 год 45 хв до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшли адміністративні матеріали про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею185 КУпАП, які автоматизованою системою були розподілені на суддю Васильєву О. О. (справи № 646/1516/14-п, 646/1514/14-п) та розглянуті того ж дня.

57. За результатами розгляду цих справ суддя Васильєва О. О. винесла постанови про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винними у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП і наклала на них стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб.

58. Указані постанови були проголошені у присутності затриманих, кожному з яких було роз`яснено їхній зміст, порядок та строк на їх оскарження. 59. 22 лютого 2014 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшли подання прокурора м. Харкова про звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

60. Того ж дня, 22 лютого 2014 року, суддя Васильєва О. О. задовольнила ці подання прокурора м. Харкова та звільнила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування адміністративного арешту, призначеного постановами від 20 лютого 2014 року. 61. 06 березня 2014 року суддя Васильєва О. О. ухвалила постанови, якими звільнила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення із закриттям провадження у справах. У цих постановах суддя зазначила, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту, а діяння, за які вони притягнуті до адміністративної відповідальності, вчинені ними в період, зазначений у згаданому вище Законі.

62. ВРЮ дійшла висновку, що, розглядаючи зазначені справи про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, суддя Васильєва О. О. допустила низку порушень, а саме: розгляд цих справ здійснено в нічний час доби; суддя залишила поза увагою те, що протоколи про адміністративні правопорушення не містили даних про особи працівників міліції і в них не вказано, які саме вимоги вони висували; суддя не з`ясувала обставин, які характеризують особи порушників та обставини, що пом`якшують чи обтяжують їх відповідальність, зокрема, не врахувала визнання ОСОБА_2 вини у вчиненому правопорушенні, що є пом`якшуючою обставиною.

63. Із цих підстав відповідач погодився з висновком ТСК про незабезпечення позивачкою повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення, прийняття необґрунтованих судових рішень, дійшовши висновку, що допущені ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. ВРЮ визнала, що ці порушення свідчать про невиконання позивачем покладених на неї професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяння нею поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, незабезпечення в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства. З огляду на це, ВРЮ погодилася з висновком ТСК від 22 квітня 2015 року про наявність у діях судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ознак порушення присяги.

64. ОСОБА_1 з рішенням ВРЮ про внесення подання Президентові України про звільнення її з посади судді не погодилася та оскаржила його до суду.

65. Вищий адміністративний суд України постановою від 29 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав незаконним та скасував зазначене рішення ВРЮ.

66. Верховний Суд України постановою від 20 вересня 2016 року постанову Вищого адміністративного суду України від 29 лютого 2016 року скасував, передавши цю справу на новий судовий розгляд до того ж суду. 67. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС викладено в новій редакції.

68. На підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС цю справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який за результатами її розгляду відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування

69. Статтею 131 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад (пункт 1).

70. Однією з підстав звільнення судді з посади за статтею 126 Основного Закону України (у цій же редакції) визначено порушення суддею присяги.

71. Згідно зі статтею 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) суддя зобов`язаний, крім іншого, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

72. Згідно із частиною першою статті 55 цього Закону (у цій же редакції) зміст присяги судді полягає в урочистому зобов`язанні об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

73. Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) порушенням суддею присяги визначалося: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, установлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається

74. Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним у вирішенні цього спору є встановлення обставин щодо наявності або відсутності в діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді.

75. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження, 20 лютого 2014 року суддя Васильєва О. О. розглянула розподілені на неї автоматизованою системою адміністративні матеріали (справи № 646/1516/14-п та 646/1514/14-п) щодо притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею185 КУпАП.

76. Відповідно до наявних у справах протоколів 19 лютого 2014 року о 17 год 00 хв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підкорилися законним вимогам працівників міліції про припинення блокування виїзних воріт Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та припинення порушення громадського порядку на пл. Повстання, 3 у м. Харкові.

77. ОСОБА_3 відмовився від надання пояснень та підписання протоколу. ОСОБА_2 протокол підписав.

78. Також матеріали містили складені працівниками міліції рапорти, у яких зазначено, що під час охорони громадського порядку 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год 00 хв біля будівлі Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 3, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скоїли злісну непокору працівнику міліції, а саме: у зухвалій формі відмовились від виконання настійливих, неодноразово повторених вимог працівника міліції, що свідчить про прояв явної неповаги до органів міліції, які охороняють громадський порядок. Також зазначено, що вказані дії супроводжувалися блокуванням виїзду з Академії внутрішніх військ МВС України.

79. Під час розгляду справи ОСОБА_5 свою вину визнав та пояснив, що знаходився біля Кінного ринку, оскільки шукав роботу. Коли проходив повз Академію внутрішніх військ МВС України до нього підійшли працівники міліції, які були одягнуті у формений одяг. Однак він одразу почав тікати та висловлюватися нецензурною лайкою.

80. ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину не визнав, пояснив, що був біля Кінного ринку, бо домовився з іншою особою про зустріч. До нього підійшли чоловіки в зелених жилетах і між ними почалася сварка, тоді він дістав револьвер «Комбриг» (калібр - 9 мм), на носіння якого є дозвіл, та націлився на вказаних осіб. Потім почав тікати, при цьому здійснив 1-2 постріли, пізніше його затримали працівники міліції.

81. За результатами розгляду цих справ суддя Васильєва О. О. 20 лютого 2014 року прийняла постанови про визнання ОСОБА_2 (справа № 646/1516/14-п) та ОСОБА_3 (справа № 646/1514/14-п) винними у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП, а саме у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, і наклала на кожного з них стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб.

82. Постановами від 22 лютого 2014 року суддя ОСОБА_1 задовольнила подання прокурора м. Харкова та звільнила ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від відбування адміністративного арешту відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», а постановами від 06 березня 2014 року звільнила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення із закриттям провадження у справах.

83. Розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ звернула увагу на те, що суддя Васильєва О. О. визнала встановленим факт вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків на підставі рапортів працівників міліції та складених ними протоколів про адміністративне правопорушення, водночас в обох справах відсутні інші докази вини, які були б отримані не з одного джерела, а саме від працівників міліції.

84. При цьому протоколи про адміністративні правопорушення складені з порушенням пункту 3.9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2013 року № 950, зокрема, неповно викладено суть вчинених правопорушень - не вказано, вимоги яких саме працівників міліції не виконали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , немає обґрунтування законності таких вимог, не зазначена адреса місця вчинення правопорушення.

85. Звернула увагу ВРЮ і на те, що суддя Васильєва О. О. врахувала визнання вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, хоч у своїх поясненнях він повідомив, що проходив повз Академію внутрішніх військ МВС України, де до нього підійшли працівники міліції, які були у форменому одязі, після чого він одразу почав тікати та висловлюватися нецензурною лайкою. З огляду на зміст цих пояснень не можна стверджувати, що дії ОСОБА_2 містять об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, однак суддя залишила поза увагою наявні суперечності. Як зазначено в заяві ОСОБА_2 від 20 лютого 2014 року, факт непокори він визнав, оскільки не встиг втекти від працівників міліції.

86. Також ВРЮ встановила, що зазначені справи суддя Васильєва О. О. розглянула в нічний час доби, що суперечить Правилам внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова. Захисник до участі у справах не залучався з огляду на письмові заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відмову від захисника та самостійний захист своїх інтересів.

87. При цьому в матеріалах адміністративної справи відносно ОСОБА_2 є доручення Харківського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 20 лютого 2014 року для здійснення представництва його інтересів як особи, до якої застосовано адміністративне затримання та/або адміністративний арешт, та складання документів процесуального характеру адвокатом Гончаровим С. І. з долученим свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак відомостей щодо надання ОСОБА_2 безоплатної правової допомоги відповідним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги матеріали не містять.

88. За висновком ВРЮ, усупереч вимогам статті 33 КУпАП суддя Васильєва О. О. належним чином не встановила даних, які характеризують особи порушників, обставин, що пом`якшують чи обтяжують їх відповідальність, та обрала адміністративне стягнення без урахування цих обставин. Зокрема, за результатом розгляду названих адміністративних справ до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було застосовано найсуворіше покарання у виді адміністративного арешту строком на 15 діб, при цьому суддя Васильєва О. О. залишила поза увагою, що визнання ОСОБА_2 своєї вини є обставиною, яка відповідно до статті 35 КУпАП пом`якшує відповідальність.

89. Беручи до уваги наведене, ВРЮ погодилася з висновком ТСК, що суддя Васильєва О. О. не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідає нормам КУпАП та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). На переконання ВРЮ, допущені суддею Васильєвою О. О. порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади, що свідчить про наявність у її діях ознак порушення присяги судді, як правильно зазначила ТСК у своєму висновку, та є достатніми для внесення подання Президентові України про звільнення цієї судді з посади за порушення присяги.

90. Надаючи правову оцінку цим висновкам ВРЮ, з якими погодився суд першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

91. Згідно із частиною другою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

92. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» зазначив, що з огляду на його усталену прецедентну практику, у силу суворості санкції (адміністративний арешт на 15 діб) справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.

93. Відповідно до положень статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: - бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; - мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; - захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; - допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

94. Згідно з принципом 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: - особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; - вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; - вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; - вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; - адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

95. Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

96. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

97. Склад правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, має місце, зокрема, у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним своїх службових обов`язків.

98. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

99. Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів.

100. Так, матеріалами справи підтверджуються висновки ВРЮ з приводу того, що в ухвалених суддею ОСОБА_1 постановах не була відображена об`єктивна сторона вчиненого правопорушення, тобто в чому саме полягала злісна непокора правопорушників законним вимогам працівників міліції, які саме вимоги вони висували до порушників, які конкретно дії вчинили порушники, без чого неможливо стверджувати про доведеність складу адміністративного правопорушення за статтею 185 КУпАП.

101. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення встановлені статтею 277 КУпАП, за правилами частини другої якої справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 185 цього Кодексу, розглядаються протягом доби.

102. ВРЮ установила, що розгляд справ про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності відбувся в нічний час доби. Це підтвердила й суддя ОСОБА_1 , зазначивши, що 20 лютого 2014 року її було викликано в нічний час на роботу керівництвом суду й вона прибула на виконання цієї вказівки.

103. З протоколів про вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП, убачається, що їх було затримано 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год 00 хв, отже суддя ОСОБА_1 мала можливість розглянути справи про адміністративні правопорушення до 17 години 20 лютого 2014 року протягом установленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова робочого часу.

104. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вже робила висновок з приводу аналогічних обставин, зокрема, у постанові від 15 листопада 2018 року у справі № П/9901/482/18 (провадження № 11-299сап18) Велика Палата Верховного Суду погодилася з тією позицією, що такі дії судді свідчить про порушення суддею засад судового провадження, принципу верховенства права.

105. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим З`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

106. Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час ухвалення ОСОБА_1 постанов про накладення адміністративних стягнень, визначалося, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

107. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

108. Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

109. Таким чином, прояви необ`єктивності та упередженості в діях судді ОСОБА_1 під час розгляду справ про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дістали вияв у тому, що суддя не здійснила належного з`ясування всіх обставин цих справ, зокрема всіх елементів об`єктивної сторони адміністративного правовопрушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, притягнула до відповідальності зазначених осіб на підставі доказів, отриманих з одного джерела - від працівників міліції, і застосувала найбільш суворий вид відповідальності - арешт строком на 15 діб, не з`ясувавши даних про осіб порушників та залишивши поза увагою наявність пом`якшуючої обставини - визнання одним з них своєї вини. При цьому розгляд справ здійснено в нічний час доби без наведення будь-якого обґрунтування потреби для цього, що могло мати певний психологічний вплив на затриманих, зокрема, мотивувати до відмови від отримання професійної правової допомоги з огляду на їх зацікавленість у якнайшвидшому судовому розгляді.

110. Проаналізувавши наведені норми процесуального закону, ураховуючи практику ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРЮ, що необ`єктивне та несправедливе здійснення суддею Васильєвою О. О. правосуддя під час розгляду 20 лютого 2014 року справ про адміністративні правопорушення свідчить про порушення нею засад судового провадження, принципу верховенства права. Допущені цією суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади, що свідчить про наявність у її діях ознак порушення присяги судді, та є достатніми для внесення подання Президентові України про звільнення цієї судді з посади за порушення присяги.

111. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок ВРЮ про те, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому.

112. У своїй апеляційній скарзі суддя Васильєва О. О. зазначає, що матеріали адміністративних справ не містили відомостей про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками мирних зібрань чи акцій протесту. У зв`язку із цим положення Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», на підставі якого проводилася перевірка щодо неї, не поширюються на прийняті нею постанови щодо притягнення до адміністративної відповідальності цих осіб.

113. Однак, як убачається з матеріалів справи, постановами від 22 лютого 2014 року суддя Васильєва О. О. задовольнила подання прокурора м. Харкова та звільнила ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від відбування адміністративного арешту відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

114. Згідно зі статтею 4 названого Закону від адміністративної відповідальності звільняються особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення у період з 01 листопада 2013 року по день набрання чинності вказаним Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП, за умови, що ці правопорушення пов`язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом.

115. Отже, згадана правова норма не передбачала можливості звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які не були учасниками зазначених у ній акцій протесту.

116. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, щосуддя Васильєва О. О., звільнивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності на підставі статті 4 вищевказаного Закону, тим самим визнала, що зазначені особи були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, а відтак були правові підстави для її перевірки відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

117. Надаючи оцінку доводам скаржниці про те, що ухвалені нею постанови від 20 лютого 2014 року у справах № 646/1516/14-п та № 646/1514/14-п судами вищих інстанцій не переглядалися і є чинними, при цьому жодної скарги на рішення або дії судді від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, ТСК або ВРЮ не надходило, водночас відповідач, діючи поза межами своїх повноважень, фактично вдався до оцінки ухвалених суддею постанов, що віднесено до компетенції судів вищих інстанцій, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

118. Положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як у редакції, чинній на час розгляду суддею Васильєвою О. О. справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (частина друга статті 83), так і в редакції, чинній на час прийняття ВРЮ оспорюваного рішення (частина друга статті 92) передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім установлених в законі випадків.

119. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (пункт 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). А згідно з пунктом 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином.

120. Отже, орган, що здійснює перевірку належного виконання суддею професійних обов`язків, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для висновку про притягнення до дисциплінарної відповідальності або порушення присяги та оцінити наслідки саме цих дій.

121. Це означає, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або констатації порушення присяги судді, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися в залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов`язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність або порушення присяги, хоч це й може бути враховано.

122. У зв`язку із цим посилання скаржниці на те, що ухвалені нею постанови не оскаржувалися і є чинними, Велика Палата Верховного Суду відхиляє.

123. Також зі змісту оскаржуваного рішення ВРЮ вбачається, що вона не ревізувала прийнятих суддею Васильєвою О. О. постанов від 20 лютого 2014 року, не надавала оцінки доказам та висновкам судді. Водночас в основу мотивів щодо прийняття оспорюваного рішення покладено обґрунтування того, у чому виражено допущення суддею порушень вимог закону під час здійснення правосуддя при розгляді згаданих справ щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх наслідки. Водночас твердження позивачки про те, що оскаржуване рішення ВРЮ містить оцінку ухвалених нею судових рішень, не можна вважати обґрунтованим.

124. З приводу посилань ОСОБА_1 на те, що від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, ТСК або ВРЮ не надходило скарг на рішення або дії судді, слід зазначити, що це не є безумовним свідченням того, що ці особи визнали обґрунтованість дій та рішень судді, оскільки мотиви їх неоскарження можуть бути різними, водночас мета оцінки ВРЮ належності та законності дій суддів обумовлена не відновленням порушених прав учасників справи, що стало наслідком допущених суддею при її розгляді порушень, а перевіркою якості здійснення правосуддя, тому самі собою обставини неоскарження дій та рішень судді учасниками справи не мають жодного юридичного значення в контексті, зокрема, вирішення питання про порушення суддею присяги.

125. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 звернула увагу також на те, що ВРЮ в оспорюваному рішенні визнала порушення ТСК вимог закону, оскільки подана громадянином ОСОБА_4 заява не відповідала положенням частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», однак, незважаючи на це, під час дисциплінарного провадження взяла висновок ТСК за цією заявою до розгляду, продовживши незаконні дії.

126. Однак Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що і заява ОСОБА_4 , і заява заступника прокурора Харківської області, за якими ТСК здійснила перевірку дій судді та склала висновок, містять однакові вимоги - перевірити дії судді Васильєвої О. О. на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і обґрунтовані одними і тими ж обставинами - розгляд цією суддею справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з накладенням на них адміністративного арешту строком на 15 діб.

127. З огляду на зазначене установлені ВРЮ в її рішенні обставини щодо невідповідності заяви ОСОБА_4 вимогам Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не могли вплинути на дисциплінарне провадження щодо судді Васильєвої О. О., оскільки аналогічна за змістом заява заступника прокурора Харківської області цим вимогам відповідала.

128. Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою постанову слідчого прокуратури Харківської області про закриття кримінального провадження № 42016220000000072.

129. З матеріалів справи вбачається, що постановою слідчого прокуратури Харківської області від 31 березня 2017 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000000072 від 15 січня 2016 року, у зв`язку з відсутністю в діях, зокрема, судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Васильєвої О. О. складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 КК.

130. Згаданою нормою КК установлено кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.

131. Раніше в цій справі Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що предметом перевірки під час дисциплінарного провадження щодо судді є його дії під час виконання професійних обов`язків в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінка наслідків саме цих дій, водночас законність ухваленого судового рішення перебуває поза межами такої перевірки.

132. Із цих підстав закриття зазначеного кримінального провадження не є свідченням обґрунтованості або необґрунтованості висновків ВРЮ, зроблених під час оцінки дій судді Васильєвої О. О..

133. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що відомості про згадане кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2016 року, тобто після прийняття ВРЮ оспорюваного в цій справі рішення, а тому не могли бути взяті до уваги цим органом.

134. Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, наведених позивачкою в її апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

135. Згідно зі статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

136. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення немає. Висновки щодо розподілу судових витрат

137. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

138. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 266, 308, 310, 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко І. В. Григор`єва Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик