Постанова 4817 № 598/679/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 598/679/20Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р. Провадження № 22-ц/817/483/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М., за участі секретаря -Стецюк М.А. та сторін -представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Заставного Р.Я.; відповідачки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №598/679/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2021 року, ухваленого суддею Щербатою Г.Р., повний текст рішення складено 16 лютого 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей, - В С Т А Н О В И В: у травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 у якому, після уточнення позовних вимог просила стягнути аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення цього позову на двох дітей та до досягненнями ними повноліття. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у шлюбі в сторін народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з нею та перебувають на її повному утриманні. Відповідач залишив сім`ю, матеріальної допомоги на утримання дітей та сім`ї не надає, незважаючи на те, що вона не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. На даний час вона і діти перебувають у скрутному матеріальному становищі. Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, однак не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 05 травня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в твердій грошовій сумі 1600 грн щомісячно на двох дітей. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що у відповідача по справі є батьки, які досягли пенсійного віку, та відповідно до положень статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вважаються непрацездатними. Також на утриманні відповідача знаходиться інша неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, судом першої інстанції було допущено порушення норм статті 49 ч.3 ЦПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення, оскільки позовні вимоги були заявлені про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не поступив. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Заставний Р.Я. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній. ОСОБА_2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, пояснивши, що батьки відповідача не перебувають на його утриманні, оскільки проживають у селі Коростова Ланівецького району, отримують пенсію, доходи від здачі в оренду земельних ділянок (паїв), мають господарство (свині, птицю, городи). Відповідач проживає окремо від батьків в м. Тернопіль, де й працює. Не заперечує про те, що у нього народилась ще одна дитина від проживання з іншою жінкою. Уточнені позовні вимоги підтримує. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 29 липня 2007 перебували у шлюбі до 11 серпня 2020 року (а.с. 3, 70-71). Від цього шлюбу подружжя має неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4, 5). Як вбачається із довідок, виданих Максимівською сільською радою Збаразького району Тернопільської області від 28 квітня 2020 року № 140 та № 141, неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з матір`ю по АДРЕСА_1 та перебувають на повному її утриманні (а.с. 6, 7). ОСОБА_1 є батьком дітей та проживає від сім`ї окремо, матеріальної допомоги на утримання дітей, не надає, є здоровий та працездатний, і його середньомісячний заробіток за період з січня по червень 2020 року становив 5116 грн., що підтверджується довідками про його доходи (а.с. 24, 25). Між сторонами відсутня домовленість про утримання дитини та сплату аліментів, що стало підставою для звернення позивачки до суду. Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. В силу ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Як слідує із змісту ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до роз`яснень, наданих у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. (ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства"). За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі і за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. ( ч. 3 ст. 181 СК України). За вимогами ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Колегія судді погоджується з тим, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за станом здоров`я може надавати матеріальну допомогу, має офіційне працевлаштування, дійшов аргументованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частки від усіх його видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 05 травня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Визначений судом першої інстанції розмір щомісячних аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення інтересів дітей. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягувати аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1600 грн: на дитину віком до 6 років - 700 грн, на другу - 900 грн. Колегія суддів не погоджується із запропонованими апелянтом сумами аліментів, оскільки розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення інтересів дітей, а цей розмір аліментів не забезпечить інтереси дітей. Крім того, суперечить мінімальному гарантованому розміру аліментів на одну дитину який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено, що прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років становить: з 1 січня - 1921 грн, з 1 липня- 2013 грн, з 1 грудня- 2100 грн, а на дитину віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 грн, з 1 липня - 2510 грн, з 1 грудня - 2618 грн. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Посилання апелянта на те, що судом допущено порушення ч. 3 ст 49 ЦПК України - подача заяви про зміну предмету спору про стягнення аліментів із твердої суми на частку, не заслуговують на увагу, оскільки така заява була подана під час розгляду справи, доведена до відома відповідача і на яку ним було подано заперечення 07.12.2020 року, тобто до ухвалення судом рішення. Безпідставними є посилання апелянта на те, що на його утриманні перебувають батьки пенсійного віку, що стверджується копіями пенсійних посвідчень і є ще одна дитина від іншого шлюбу, оскільки матеріали справи не містять доказів, що батьки апелянта потребують стороннього догляду і перебувають на його утриманні. Навпаки, в апеляційній інстанції ОСОБА_2 спростувала ці обставини, пояснивши, що батьки апелянта проживають у селі Ланівецького району Тернопільської області, де утримують господарство, пенсію, обробляють земельні ділянки, а сам апелянт проживає у місті Тернопіль, де і працює. Матеріали справи не містять доказів щодо спільного проживання апелянта із матір`ю новонародженої дитини і що він витрачає кошти на її утримання. Твердження апелянта про те, що адвокат Дутка В.І., який надавав правову допомогу позивачці у справі, у 2016 році працював помічником судді Щербатої Г.Р., а його дружина працює у Збаразькому районному суді на посаді консультанта суду, не можуть бути прийнятими судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки із зазначеними обставинами відповідачем не було заявлено відводу головуючому при розгляді справі по суті. Крім того, ці обставини апелянтом в суді першої інстанції не заявлялись і не були предметом дослідження, а тому колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог ч.3 ст.376 ЦПК України ці аргументи не входять до обов`язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених у відповідності до вимог ч. 2, п. 2 ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2021 року залишити без зміни. Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун Н.М. Храпак