Постанова 4857 № 380/4213/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4213/20 пров. № А/857/3895/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М., за участю представника позивача Талалаєвої О.Ю., за участю представника відповідача Риб`як В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року, прийняте суддею Ланкевичем А.З. у місті Львові, повний текст складено 11.01.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація працівників у Львівській митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання протиправною бездіяльності,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року; стягнення з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади містить лише посилання на п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», із змінами, та п.1 ч. ст.40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом. Тобто оскаржуване рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, натомість таке містить лише формальний перелік пунктів, передбачених ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», що суперечить принципу правової визначеності. В результаті реорганізації Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис Галицької митниці Держмитслужби передбачав збільшення штатних одиниць. При цьому, частина працівників Львівської митниці ДФС звільнена відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без обґрунтування такого рішення з повідомленням про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. Щодо законності попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року, суд зазначив, що у період з 01.03.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, відтак дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд взяв до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати та стягнув з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на те, що наказом ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. П.4 цього наказу визначено строк проведення реорганізації три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, наказом від 24.03.2020 року №14-рг замінено слова «три місяці» на «шість місяців». 10.03.2020 року позивача було попереджено про наступне вивільнення. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о позивача було звільнено з 15.04.2020 року із займаної посади. Суд звернув увагу на те, що строк реорганізації юридичної особи законодавством не визначений. Пункт 1 наказу від 25.11.2019 року №30-рг, яким розпочато реорганізацію митниць ДФС не скасовувався і не відмінявся. Також зазначає, що повноваження голови комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу виникають з моменту затвердження її персонального складу та закінчуються датою внесення запису про державну реєстрацію припинення територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Відтак, вручення попередження позивачу 10.03.2020 року відбулось повноважною особою та в межах процедури реорганізації. Звертає увагу на те, що судом не здійснено детального аналізу оскаржуваного наказу про звільнення позивача на предмет дотримання вимог Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року №55. Суд першої інстанції вірно встановив, що відбулася реорганізація державного органу, проте, не звернув уваги, що саме реорганізація є підставою для припинення державної служби. Зазначає, що Акт інспекційного відвідування від 27.07.2020 року №ЛВ13637/2007/АВ та Припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П є недопустимими та неналежними доказами. Крім того, врахування професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця здійснюється при переведенні до іншого державного органу, а не при звільненні. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо доводів апеляційних скарг та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у митних органах України з 10.07.2012 року. З 01.11.2018 року, відповідно до записів у трудовій книжці, обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС ( ОСОБА_2 ), серед іншого, письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач. Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 року №03 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно списку, що додається. До такого списку включено і позивача. Попередженням про наступне вивільнення від 10.03.2020 року ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС, попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Також, повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. З попередженням про наступне вивільнення позивач ознайомлений 10.03.2020 року. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 15.04.2020 року відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», із змінами, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року. Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та/або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує законодавство України, чинне на час виникнення вказаних правовідносин. Суд першої інстанції вірно керувався наступними правовими нормами. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020 року. Згідно ч.1 ст.3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст.87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частину 3 ст.87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020 року, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення. Так, відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч.6 ст.49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Досліджуючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади №76-0 від 13.04.2020 року, судом встановлено, що такий містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення. Надання, згідно частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язок суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.04.2019 року (справа №815/1554/17), згідно з яким принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст.87 Закону №889-VІІІ. Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з Додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 року №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019 року. На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання відповідно до пункту 13 Порядку №1074, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року. Згідно з штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019 року, штатна кількість працівників становила 1150 осіб, з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5 480 870 грн. Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 року становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4 446 466 грн. Таким чином, загальна штатна чисельність працівників Львівської митниці ДФС (948) на момент її реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці, була меншою на 202 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць). На момент винесення наказу про звільнення позивача з посади у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 255 посад. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників. При цьому у штатному розписі Галицької митниці Держмитслужби збільшено штатні одиниці. При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї необхідно враховувати встановлені гарантії щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. З приводу покликання апелянта на те, що переведення позивача є правом, а не обов`язком керівника, колегія суддів зазначає, що справді ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Разом з тим, як було зазначено вище, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язок суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. Також колегія суддів враховує, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 року наказом ДФС України №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 року №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Отже, в період з 01.03.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку, як вірно зазначив суд першої інстанції. Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020 року, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, суд першої інстанції правильно з`ясував, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч.6 ст.49-2 КЗпП України та ч.3 ст.87 Закону №889-VIII. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Матеріалами справи стверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Львівської митниці ДФС виникли 28.11.2019 року, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Колегія суддів звертає увагу, що звільнення позивача є частиною процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019 року. Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу», чинні на момент виникнення таких правовідносин, а саме, в період коли розпочався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби. З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість і правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача, згідно оскарженого наказу від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 », який підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, оскільки права позивача були порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено. З огляду на те, що позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС 15.04.2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року , що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28.02.2019 року у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 року у справі № 826/10460/16. Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Галицька митниця Держмитслужби в апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не оспорюючи правильність наведених судом першої інстанції розрахунків середнього заробітку позивача за період вимушеного прогулу. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі № 380/4213/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 04.06.2021 року.