Постанова КАС ВС № 380/4213/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2022 року м. Київ справа №380/4213/20 адміністративне провадження № К/9901/24094/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Губської О.А., суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація працівників у Львівській митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року, прийняте у складі судді Ланкевича А.З., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Обрізко І.М. (головуючий), Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., ВСТАНОВИВ: І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація працівників у Львівській митниці, у якому просив: 1.1. визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; 1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року; 1.3. стягнути з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював в митних органах та займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці, з якої його було протиправно звільнено без зазначення передбачених законом підстав. Позивач вважає наказ Львівської митниці ДФС про його звільнення незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки видаючи такий Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах з ним в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС». Зазначив, що рішення про припинення Львівської митниці ДФС внесено до ЄДРПОУ 28.11.2019 року, тобто до набрання чинності Закону України від 14.01.2020 року №440-ІХ та Закону України від 12.12.2019 року №378-ІХ, а тому, на переконання позивача, положення цих Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин. Також вказав, що до 13.02.2020 року Закон України «Про державну службу» не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців. Відповідно до ч.3 ст.5 Закону «Про державну службу» на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, поширюється дія норм законодавства про працю, зокрема КЗпП України. Саме тому, на думку позивача, до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України (в редакції до початку лютого 2020 року). За наведених обставин, ствердив, що митницею порушено порядок попередження про звільнення, визначений КЗпП України, не виконано обов`язку з пропонування іншої роботи, тобто з працевлаштування, не застосовано переважне право, не проведено консультацій з профспілковим органом, звільнення проведено в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його особу. ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, позов задоволено.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади містить лише посилання на п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», із змінами, та п.1 ч. ст.40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом. Тобто оскаржуване рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, натомість таке містить лише формальний перелік пунктів, передбачених ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», що суперечить принципу правової визначеності. 4.1. Суд також зазначив, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис Галицької митниці Держмитслужби передбачав збільшення штатних одиниць. При цьому, частина працівників Львівської митниці ДФС звільнена відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без обґрунтування такого рішення з повідомленням про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. 4.2. Щодо законності попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року, суд зазначив, що у період з 01.03.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, відтак дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку. ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року і прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

6. Як на підставу оскарження судових рішень Галицька митниця Держмитслужби у касаційній скарзі послалася на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон №440-IX). 6.1. Скаржник зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи, прямо суперечить положенням п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки така підстава як «реорганізація державного органу» є самостійною підставою для припинення державної служби й жодним чином не пов`язана із наявністю інших підстав. Суд апеляційної інстанції, роблячи вищезазначені висновки не навів жодної норми законодавства в їх обґрунтування, зазначивши лише про те, що «мають бути інші об`єктивні підстави». Проте такі причини жодною нормою законодавства не передбачені. 6.2. Скаржник наголошує, що частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 року, визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Таким чином, вищенаведеною нормою не надано «можливість» як зазначає суд апеляційної інстанції, а надано «право». При цьому, дане право є дискреційним. Враховуючи наведене, висновок суду про те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, а також про наявність в позивача переважного права на залишення на роботі не відповідає приписам зазначених норм права, оскільки пропозиція вакантної посади в державному органі є правом (про, що свідчить дана норма - «може пропонувати»), а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби. Тому жодного порушення під час звільнення ОСОБА_1 допущено не було. 6.3. На переконання скаржника, якщо детально проаналізувавши наказ від 13.04.2020 №76-о, можна зробити висновок, що такий виданий відповідно до вимог Типової інструкції з діловодства, яка і встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі. Принцип при звільненні позивача порушений не був, оскільки в даному наказі про звільнення позивача пунктом 1 зазначена підстава для його видання, а саме: «Попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020», в якому чітко зазначено причини та підстави звільнення, а саме: «У зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС». Таким чином, отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення, жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було.

7. До Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби, в якому позивач, посилаючись на її необґрунтованість просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року - без змін. 7.1. Крім того, 16 вересня 2022 року скаржником до Верховного Суду подано заяву про поворот виконання судового рішення. IV. Установлені судами фактичні обставини справи

8. ОСОБА_1 працював у митних органах України з 10.07.2012 року.

9. З 01.11.2018 року, відповідно до записів у трудовій книжці, обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС.

10. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

11. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС ( Дацій Т.М.), серед іншого, письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач.

12. Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 року №03 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований.

13. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно списку, що додається. До такого списку включено і позивача.

14. Попередженням про наступне вивільнення від 10.03.2020 року ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС, попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Також, повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

15. З попередженням про наступне вивільнення позивач ознайомлений 10.03.2020 року.

16. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 15.04.2020 року відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», із змінами, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.

17. Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, позивач звернулася цим позовом до суду. V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

20. Дія Закону №889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; інших державних органів (пункти 2, 8 частини другої статті 3 цього Закону).

21. Приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

22. Частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

23. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

24. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

25. Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

26. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

27. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, відповідно до статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у визначених випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої цієї статті). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. VI.

Позиція Верховного Суду

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX.

31. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

32. Предметом спору в цій справі є правомірність наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року №36-о, яким позивача звільнено 15 квітня 2020 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

33. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

34. У частині третій статті 5 Закону №889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

35. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117-IX)) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не можна було перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення. 36. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX, яким внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема частиною першою статті 83 цього Закону (у редакції Закону №117-IX) передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. 38. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон №440-IX, яким частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

39. Водночас приписами частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

40. Вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.

41. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

42. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

43. Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

44. Як наголосив Верховний Суд у постановах від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 28 липня 2022 року в справі №380/6958/20 та інших, правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

45. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач попереджений про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією державного органу 10 березня 2020 року, а 15 квітня 2020 року він звільнений оскаржуваним наказом від 13 квітня 2020 року №76-о.

46. Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу, в цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

47. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 червня 2022 року в справі №380/3269/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20 та інших.

48. Після подання Галицькою митницею Держмитслужби касаційної скарги у цій справі Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норми частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX.

49. Зокрема, у постановах від 08 грудня 2021 року в справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року в справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року в справах №380/3269/20, №380/3833/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 19 липня 2022 року в справах №380/3677/20, №380/3753/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, №380/6958/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20 та інших Верховним Судом досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX) у сукупності з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX).

50. У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

51. Аналізуючи норми Закону №889-VIII, якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд зробив висновок про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати працівникові іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

52. Водночас не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України щодо обов`язку пропозиції вакантних посад при реорганізації державного органу, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального закону - Закону №889-VIII, шляхом виключення із попередньої редакції речення, яке визначало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

53. Такого підходу Верховний Суд дотримувався і у постанові від 23 грудня 2021 року в справі №380/3551/20, де також зазначив, що вжите у пункті 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

54. У цій справі Верховний Суд ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом №440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне вивільнення (10 березня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (13 квітня 2020 року), та, відповідно, підлягали застосуванню.

55. З приводу висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону №889-VIIІ, чинні на момент коли розпочалася реорганізація державного органу, що у період з 01 березня 2020 року до 24 березня 2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений і позивача попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, Верховний Суд зазначає, що наказом ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС і утворено Комісію з її реорганізації, проте вказані дії не породжували для позивача правових наслідків, оскільки правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Водночас невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС строки не зупиняє та не відміняє саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення до ЄДРПОУ запису про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією. Попередження про наступне вивільнення позивач отримав 10 березня 2020 року і був звільнений 15 квітня 2020 року наказом від 13 квітня 2020 року №76-о. На цей момент діяла редакція Закону №889-VIІI, яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Львівською митницею ДФС дотримано обов`язок завчасного попередження позивача про наступне вивільнення у межах строків і в порядку, установлених Законом №889-VIII.

56. Щодо наявності вакантних посад і допущених порушень у частині незабезпечення права позивача на переведення, Верховний Суд указує, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону №889-VIІI, якими на відповідача не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання переведення законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

57. Ураховуючи викладене, безпідставними є посилання судів попередніх інстанцій на кількісний склад працівників відповідного митного органу.

58. При цьому, колегія суддів не бачить підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

59. Разом із тим, помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваний наказ прийнято без конкретизації причин і підстав звільнення позивача, оскільки зі змісту цього наказу слідує, що у ньому вказано підставу для його видання (попередження про наступне вивільнення, у якому чітко й конкретно окреслено, що воно надається у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС) та чітко зазначено підстави звільнення (пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII); в наказі вказано дату припинення трудових відносин.

60. В обсязі установлених судами у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування норм частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX) та пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX), Суд дійшов висновку про дотримання Львівською митницею ДФС установленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

61. Суди попередніх інстанцій не проаналізували належним чином обставини, які склалися у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позову.

62. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

63. За таких обставин, з огляду на приписи статті 351 КАС України, касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

64. Щодо заявленого скаржником клопотання про поворот виконання судового рішення, Суд зазначає таке.

65. Як зазначає скаржник, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позивачу було виплачено 62385,42 грн як суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

66. Відповідно до частини першої статті 380 КАС України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він, зокрема, відмовляє в позові повністю.

67. Статтею 381 КАС України, якою визначені особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ, передбачено, що поворот виконання рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, з`ясовуючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

69. Таким чином, виплачений позивачці прогулу на виконання рішень судів попередніх інстанцій у цій справі середній заробіток за час вимушеного не може бути стягнутий з позивачки в межах процедури повороту виконання судового рішення.

70. З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви скаржника про поворот виконання судового рішення. VII. Судові витрати

71. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі №380/4213/20 скасувати.

3. Ухвалити по справі №380/4213/20 нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація працівників у Львівській митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська Судді М.В. Білак О.В. Калашнікова