Постанова 4857 № 260/3544/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3544/20 пров. № А/857/105/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суддя (судді) в суді першої інстанції Дору Ю.Ю., справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення рішення м. Ужгород, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, в якому просив зобов`язати відповідача Закарпатську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у сумі 22833 грн 65 коп., стягнути з відповідача - Закарпатської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунок при звільненні з 30.04.2020 по день постановлення судового рішення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовано підставу припинення трудового договору. Вказує, що у наказі про звільнення вжито словосполучення «на підставі», в той час як у статті 44 КЗпПУ вжито словосполучення «з підстав». Скаржник зазначає, що підстави звільнення визначені п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» кореспондуються з підставами, визначеними у п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпПУ. Також скаржник наголошує на тому факті, що питання виплати вихідної допомоги спеціальним Законом України «Про прокуратуру» не передбачено, як не передбачено і низку інших виплат, виплата яких натомість проводиться і не заперечується органами прокуратури. В зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 05.08.1997 року по 30.04.2020 року на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 від 05.08.1997 року (аркуші справи 23-35). Наказом Прокурора Закарпатської області №173к від 28.04.2020 року, на підставі рішення № 1 кадрової комісії №1, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року (а.с.14). Відповідно до абз. 2 резолютивної частини наказу Прокуратури Закарпатської області №173к від 28.04.2020 року відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону Україні «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно з п.п. 2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено ч.5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Згідно з ст. 1 Кодексу законів про працю Україні, такий регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст.38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст.41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 ст.40 Кодексу законів про працю України доповнено ч.5. Відтак, відповідно до ч.5 ст.40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Судом встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону України «Про прокуратуру», а саме на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість Кодекс законів про працю України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України. Суд зазначає, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 в Закон України «Про прокуратуру» та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Закон України «Про прокуратуру» встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Внесені зміни в Кодекс законів про працю стосуються обмежень щодо застосування положень ч.2 ст. 40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст. 49-2, ст.74, ч.3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, не встановлює обмеження щодо застосування ст. 44 Кодексу законів про працю України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 823/276/16. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з довідкою Прокуратури Закарпатської області від 19.06.2020 №153-вих.2020 у лютому 2020 року заробітна плата позивача становила 22461,60 грн (за 20 відпрацьованих днів), за березень 2020 року 7487,20 (за 7 відпрацьовних дні). Сума середньоденної заробітної плати складає 1109,22 грн. Сума середньомісячної заробітної плати складає 14974,40 грн. Таким чином, оскільки Прокуратурою Закарпатської області не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 14974,40 грн. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно із наведеними положеннями ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а в разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність у вигляді обов`язку виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, слід зазначити, що відповідно до змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, настає лише у випадку наявності вини установи, яка повинна була здійснити такі виплати. Як описано вище, відповідач не виплатив ОСОБА_1 в день звільнення, тобто 30.04.2020 року, вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням, що не заперечується відповідачем. Відповідно до вищенаведених розрахунків, сума середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню, складає 1109,22 грн. Затримка по виплаті грошового забезпечення з 30 квітня 2020 року (дата звільнення) по 04 червня 2021 року (дата ухвалення рішення) складає 1 рік 1 місяць і 4 календарних дні, що разом становить 401 календарний день (366+31+4=401), а тому виплата, яка підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні, становить 401*1109,22 грн = 444797,22грн. Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 стосовно застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11. Враховуючи, що виплата відповідачем недоплаченої суми становить 14974,40 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 444797,22 грн, суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності. Зокрема, істотність частки суми допомоги у зв`язку зі звільненням в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 14974,40 грн/444797,22 грн. (сума допомоги у зв`язку зі звільненням /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,033. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1109,22 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,033 х 401 (днів затримки розрахунку) = 14974,40 гривень. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 14974,40 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11. Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України не стягується з іншої сторони. Колегія суддів, керуючись статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, якою неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права встановлено підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року № 260/3544/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 14974 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн 40 коп. Стягнути із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунок при звільненні в розмірі 14974 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький