Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/2328/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2328/20 Головуючий І інстанції Гордієнко Т.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., за участю секретаря - Голобородько Д.В. та представника апелянта - Магдун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 07.12.2020р.) по справі за позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» про стягнення податкового боргу, - В С Т А Н О В И В: 17.06.2020р. ГУ ДПС у Миколаївській області звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДП «Миколаївський бронетанковий завод», у якому просило суд стягнути в дохід держави податковий борг у сумі 632196,60 грн. з розрахункових рахунків у банках, обслуговуючих відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем - державним підприємством самостійно визначено податкове зобов`язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій у сумі 632196,60 грн., а тому, згідно з пп.14.1.39 п.14.1 ст.14, п.57.1 ст.57 ПК України, п.1 ч.11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», останнє повинно сплатити дану суму до бюджету. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ГУ ДПС у Миколаївській області - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ГУ ДПС у Миколаївській області 14.01.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, просив скасувати рішення окружного адміністративного суду від 07.12.2020р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 18.01.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021р. апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. 12.03.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. ДП «Миколаївський бронетанковий завод» у судове засідання уповноваженого представника не направило, хоча було належним чином повідомлене про дату, час та місце його проведення, про що свідчать докази, які містяться у матеріалах справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. 05.03.2020р. відповідач - ДП «Миколаївський бронетанковий завод» подав до контролюючого органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами, в якому (рядок 09) визначив суму частини чистого прибутку за 2019р. - 623266 грн. Відповідно до картки особового рахунку по частині чистого прибутку, станом на 30.11.2019р. недоїмка відповідача складала - 4979307,29 грн., залишок несплаченої пені - 908001,75 грн. Всього заборгованість ДП «Миколаївський бронетанковий завод» складала - 5887309,04 грн. Згідно з платіжним дорученням від 27.12.2019р. №750801, ДП «Миколаївський бронетанковий завод» сплачено частину чистого прибутку 21010100 у сумі 2000000 грн. Після сплати відповідачем 27.12.2019р. 2000000 грн., станом на 31.12.2019р., недоїмка склала - 3105116,49 грн., а залишок несплаченої пені - 1599659,86 грн. Всього заборгованість, станом на кінець 2019р., склала - 4704776,35 грн. Після подання відповідачем розрахунку по частині чистого прибутку до ІКПП - 10.03.2020р. нараховується до заборгованості 623266 грн. та загальна суму недоїмки складає 3696382,49 грн. Сума пені за період з 06.11.2018р. по 28.01.2020р. складає 8930,60грн., а загальна суму несплаченої пені - 1608590,46грн. Заборгованість всього - 5304972,95 грн. ІКПП з 2016р. по частині сплати чистого прибутку свідчить, що відповідач з 2016р. по 2019р. сплатив до бюджету частину чистого прибутку, з якої частково була погашена до бюджету пеня, яка була нарахована позивачем на чистину чистого прибутку в сумі 1725469,06 грн. Вважаючи, що платник податків ухиляється від сплати частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, податковий орган звернувся до суду з вказаним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутності правових підстав для стягнення податкового боргу. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові основи управління об`єктами державної власності врегульовано Законом України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006р. №185-V, за визначенням ст.1 якого, «управління об`єктами державної власності» - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням та розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. За змістом ч.1 ст.11-1 вищевказаного Закону, державні унітарні підприємства та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30% у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, як передбачено п.17 ч.2 ст.29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України віднесено частину чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність. Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету (ч.3 ст.45 БК України). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011р. №138, у відповідності до ст.29 Бюджетного кодексу України і ст.ст.5,11-1 Закону №185-V, затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями. Згідно з п.п.2,3 цього Порядку №138, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств. Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої ДПС, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів ДПС у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств. Тобто, частина чистого прибутку визначається державними унітарними підприємствами за результатами фінансово-господарської діяльності, розраховується за правилами бухгалтерського обліку та формою розрахунку, встановленої ДПС, та декларується і сплачується у строк та в порядку, передбачені для податку на прибуток підприємств. Згідно зі ст.1 ПК України, цей Кодекс, зокрема, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів визначено положеннями ст.ст.9-10 цього Кодексу. Разом із тим, частина прибутку (доходу), що сплачується до державного бюджету унітарними підприємствами, хоча і є обов`язковим до сплати цими підприємствами платежами, але не входить до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов`язкових платежів), визначеного ст.ст.9,10 ПК України. Слід вказати, що аналогічна правова позиція з цих питань викладена у постанові Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі №826/19797/16. Як слідує зі змісту приписів пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції на час спірних відносин), «грошове зобов`язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня. А відповідно до вимог пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України, «податкове зобов`язання» - сума коштів, яку платник податків, у т.ч. податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у т.ч. сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Враховуючи визначення поняття «грошове зобов`язання» і «податкове зобов`язання» (в редакції ПК України на час спірних відносин), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні положень ПК України. Вказаний платіж, як уже зазначалося колегією суддів вище, не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів не змінює правової природи такого платежу. Аналогічний підхід до розуміння правової природи частини чистого прибутку висловлено у постановах Верховного Суду від 18.09.2019р. по справі №520/1919/19, від 27.11.2019р. по справі №826/14937/15, від 17.09.2020р. по справі №640/18375/18 та ін. При цьому, колегія суддів також зазначає, що серед функцій, які закріплені за контролюючими органами ст.19-1 ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) також відсутня функція, яка б визначала обов`язок здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу). Так, лише Законом України №466-IX від 16.01.2020р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності з 23.05.2020р., ст.19-1 доповнена пп.19-1.1.51, яким визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність. Окрім того, розрахунки (у т.ч. розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації (п.46.1 ст.46 ПК України в редакції Закону №466-IX). Пунктом 1-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України (в редакції Закону №466-IX) визначено, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань здійснюється у порядку, визначеному ст.ст.59,60 глави 4, ст.ст.87-101 глави 9 розділу II цього Кодексу. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавцем лише у травні 2020р. усунуто неузгодженості у податковому законодавстві, у т.ч. й стосовно адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися до Державного бюджету України державними підприємствами. До того ж, аналогічна позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 13.10.2020р. у справі №640/19757/19. Так, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до суду 1-ї інстанції було надано платіжне доручення від 27.12.2019р. №750801, яке свідчить, що ним сплачено частину чистого прибутку 21010100 у сумі 2000000 грн. При цьому, як зазначено самим позивачем, сплачені кошти у розмірі 2000000 грн. фактично були зараховані, як зменшення недоїмки, яка виникла до нарахування частини чистого прибутку за 2019р. Однак, сума частини чистого прибутку по самостійно поданій ДП «Миколаївський бронетанковий завод» декларації та пеня на борг минулих років, нарахована 10.03.2020р., погашена не була. Надана ж суду картка особового рахунку по частині чистого прибутку свідчить, що станом на 30.11.2019р. недоїмка відповідача складає 4979307,29 грн., залишок несплаченої пені - 908001,75 грн., всього заборгованість - 5887309,04 грн. Після сплати відповідачем частини чистого прибутку, станом на 31.12.2019р. недоїмка складає 3105116,49 грн., а залишок несплаченої пені - 1599659,86 грн. Всього заборгованість станом на кінець 2019р. складала - 4704776,35 грн. Після подання відповідачем розрахунку по частині чистого прибутку до ІКПП - 10.03.2020р. нараховується до заборгованості 623266 грн. та загальна суму недоїмки складає 3696382,49 грн. Сума пені за період з 06.11.2018р. по 28.01.2020р. складає 8930,60грн., а загальна суму несплаченої пені - 1608590,46 грн. Заборгованість всього - 5304972,95 грн. Як встановлено судами обох інстанцій та вже зазначалося вище, відповідач за період з 2016р. по 2019р. фактично сплатив до бюджету частину чистого прибутку, з якої частково була погашена до бюджету пеня, яка була нарахована позивачем на чистину чистого прибутку у сумі 1725469,06 грн. Натомість, позивач звернувся до суду та просить стягнути на користь державного бюджету 632196,60 грн., з яких 8930,60 грн. - пеня за період з 11.06.2018р. по 28.01.2020р. та 623266 грн. - частина чистого прибутку за 2019р. Надаючи оцінку судовому рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до п.129.1 ст.129 ПК України, нарахування пені розпочинається: - при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у т.ч. за період адміністративного та/або судового оскарження); - при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (у т.ч. за період адміністративного та/або судового оскарження); - при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у т.ч. у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст.50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до пп.39.5.4 п.39.5 ст.39 цього Кодексу), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. Отже, застосування до відповідача пені із посиланням на ст.129 ПК України не відповідає змісту вказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несвоєчасної сплати платником податків грошового зобов`язання, яким не є частина чистого прибутку. Згідно зі ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. За приписами ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Оскільки, з наданих сторонами доказів суд з`ясував, що позивачем без достатніх на те підстав грошові кошти у сумі 1725469,06 грн. були протиправно направлені на погашення нарахованої пені, тому позивачем не доведено суду наявність у позивача заборгованості. У той же час, по даній справі судом не можуть бути усунуті ті, порушення, які були допущені контролюючим органом стосовно здійснення дій по нарахуванню та автоматичному погашенню пені, нарахованої на частину чистого прибутку. Відповідач сплачував частину чистого прибутку, яка частково йшла на погашення пені, нарахування якої не передбачено чинним законодавством та не могла бути нарахована. Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що позивач не навів належних і достатніх доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення податкового боргу. Інші наведені апелянтом доводи не спростовують наведених висновків суду 1-ї інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 04.06.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко