Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12913/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/12913/20 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Танасогло Т.М. , Єщенка О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року по справі № 420/12913/20 за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просило суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 26 843,75 грн., та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1133, 07 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що всупереч вимогам ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не виконано нормативу працевлаштування 1 особи з інвалідністю, у зв`язку з чим, до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та донараховано пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій. Відповідач з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що протягом останніх 4 років жоден працівник не звільнявся та не приймався на роботу, тобто склад найманих працівників є стабільним. Як зазначає відповідач, до нього жодного разу не звертались особи з інвалідністю, та жодній особі з інвалідністю відповідач у прийомі на роботу він не відмовляв. Також, на думку відповідача, у нього були відсутні підстави для подання звіту за формою 3-ПН, оскільки жодних вакансій в 2019 році не було, жодна особа на роботу не приймалась. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2021р. по справі № 420/12913/20 адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 26 843 гривні 75 копійок, та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1127 гривень 70 копійок. Задовольняючи частково позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 у 2019 році не виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та не повідомлено державну службу зайнятості про наявність такої вакансії. Не погодившись з рішенням окружного адміністративного суду Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу у якій скаржником вказано про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 зазначає, що на всіх створених відповідачем робочих місцях можуть працювати особи з інвалідністю, однак жодна особа з інвалідністю з приводу працевлаштування до нього не зверталась. У відповідача завжди було створене робоче місце для осіб з інвалідністю, однак протягом 4 років жодна особа не звільнялась та не приймалась на роботу. Також, ФОП ОСОБА_1 вказує на відсутність законодавчо передбачених підстав для подання звіту форми 3-ПН. Як стверджує скаржник, суд помилково застосував презумпцію вини та дійшов висновку, що жодне робоче місце, яке створено відповідачем не придатне для працевлаштування на ньому інваліда. У даному випадку, відсутня вина відповідача у тому, що на виділене для особи з інвалідністю робоче місце працевлаштувалась фізична особа без інвалідності. Скориставшись, наданим приписами чинного процесуального законодавства, правом Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року по справі № 420/12913/20 є законним та обґрунтованим, оскільки протягом звітного 2019р. ФОП ОСОБА_1 не виконано нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного. Зокрема, колегію суддів установлено, що 18.09.2020 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано Звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, за яким середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) графа не заповнена; фонд оплати праці штатних працівників - 429,5 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 4173грн. Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ФОП ОСОБА_1 від 17.12.2020р., протягом 2019р., а саме з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. згідно штатного розкладу на 2019р. всі посади продавців непродовольчих товарів були зайняті в кількості 8 осіб. На всіх посадах продавців непродовольчих товарів створених згідно штатного розкладу на 2019р. мають право працювати особи з інвалідністю, якщо мають відповідну освіту і всі ці робочі місця можуть займати особи з інвалідністю. Вільних місць для працевлаштування не було. Чинні працівники протягом 2019р. не звільнялись, а нові працівники не приймались. Протягом 2019р. особи з інвалідністю з приводу працевлаштування не звертались. Згідно із наявним у матеріалах справи листом Подільського міськрайонного центру зайнятості від 01.10.2020р. №518/08/37-20, ФОП ОСОБА_1 інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН для осіб з інвалідністю, про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю протягом 2019р. до Подільського МРЦЗ не надавав. Протягом 2019р. на обліку у Подільському МРЦЗ перебувало 194 особи з інвалідністю. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів. Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Згідно із частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України убачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством соціальної політики України винесено наказ № 316 від 31 травня 2013 року, яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті положень Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не установлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. За правилами, визначеними статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Із системного аналізу вищезазначених законодавчих приписів убачається, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Отже, на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає на вказаних суб`єктів обов`язку із здійснення самостійного пошуку працівників - інвалідів. При цьому, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року. Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме вказана бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості. Судом апеляційної інстанції установлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за звітний 2019 р. ФОП ОСОБА_1 становила 8 осіб. Отже, обов`язок створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у відповідача виник, зокрема, у 2019р. Водночас, колегією суддів установлено, що звітність за формою 3-ПН "Звітність інформація про попит на робочу силу (вакансії)" ФОП ОСОБА_1 до центру зайнятості не подавалась. Таким чином, відповідачем вчасно не повідомлено центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є цілком обґрунтованими. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок окружного адміністративного суду щодо обґрунтованості позовних вимог Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та необхідності стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році, та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій. При цьому, на думку суду, є необґрунтованими твердження скаржника відносно вжиття усіх залежних від ФОП ОСОБА_1 заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження означеного матеріали справи не містять. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року по справі № 420/12913/20 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.