Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2751/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 р.Справа № 440/2751/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/2751/20 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ: Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 25653,15 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 25318,75 грн (двадцять п`ять тисяч триста вісімнадцять гривень сімдесят п`ять копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 334,40 грн (триста тридцять чотири гривні сорок копійок). Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідач є неприбутковою організацією, тому на неї не поширюються положення статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання вимог статті 19 цього Закону. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Представник позивача надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі. Представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, крім того клопотав про розгляд справи без його участі. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 28.01.2020 відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ) (вх. №4381). Згідно відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2019 році становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 0 особи. З даних звіту слідує, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 особи з інвалідністю. Згідно з розрахунком суми заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 25318,75 грн та пеню в сумі 334,40 грн, що разом становить 25653,15 грн. З метою стягнення вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2019 року та обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2019 року. Також, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що у 2019 році він вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю. Згідно із частинами першою та другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів /частина перша/. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга). Відповідно до частини четвертої цієї статті адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідачу нараховано адміністративно - господарські санкції у сумі 25318,75 грн та пеню у розмірі 334,40 грн. Згідно з частинами першою, другою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина четверта статті 217 Господарського кодексу України). Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування осіб з інвалідністю, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону. Частиною третьою статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З матеріалів справи слідує, що відповідач зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як юридична особа. Крім того, Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" включений до реєстру неприбуткових установ та організацій згідно рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області №1616034600731 від 16.12.2016, ознака неприбуткової установи (організації) - 0042. Така організаційно-правова форма та відсутність мети отримання прибутку не може бути підставою для звільнення від обов`язку, передбаченого частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з працевлаштування осіб з інвалідністю. Заявником апеляційної скарги не наведено жодної норми законодавства, яка б звільняла роботодавця від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені на підставі ознаки неприбутковості. Поняття неприбуткові організації є ширшим ніж поняття «підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів», зазначене у частині 1 статті 20 Закону №875-ХІІ, отже, перебування підприємства установи і організації у реєстрі неприбуткових організацій не може безумовно свідчити, що зазначені підприємства установи і організації повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Таким чином, навіть за умов внесення організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій з ознакою неприбутковості, Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК", не є організацією, яка повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, Натомість, із письмових пояснень представника відповідача та матеріалів справи, судом встановлено, що Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" утримується за рахунок членських внесків. Отже Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" зобов`язаний сплачувати адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Відповідач не заперечує проти того факту, що ним використовувалася наймана праця. Так, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 405100,00 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 50637,50 грн. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 "Про затвердження форми звітності N3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, /у редакції чинній з 07 лютого 2017 року/ форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування. За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у 2019 році звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2019 рік" до служби зайнятості не подавалася. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач не виконав установлений наведеними нормами обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю. Жодних доказів на підтвердження того, що у 2019 році відповідач вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та те, що в даний період в останнього був працевлаштований інвалід. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема, не створено робочі місця для інвалідів та не поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, у зв`язку з чим в його діях наявний склад правопорушення і на нього покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 405100,00 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника 50637,50 грн. Отже, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю, відповідач до 16.04.2020 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 25318,75 грн. У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було правомірно нараховано пеню у сумі 334,40 грн. Враховуючи викладені обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів для транспортних засобів власного користування "НАФТОВИК" - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року по справі № 440/2751/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 19.02.2021 року