Постанова 4819 № 666/5110/15-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 666/5110/15-ц Номер провадження: №22-ц/819/262/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кутурланової О.В., суддів: Майданіка В.В., Орловської Н.В., секретар судового засідання Давиденко І.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 28 липня 2020 рокуу складі судді Прохоренко В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-експлуатаційної дільниці (Дочірнє підприємство) Відкритого акціонерного товариства «Херсонський завод будівельних матеріалів №1», Акціонерного товариства «Херсонобленерго» про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В : У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житлово-експлуатаційної дільниці ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1, АТ «Херсонобленерго» про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначив, що він проживає у будинку АДРЕСА_1 . ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» надає послуги по утримуванню вказаного будинку та прибудинкової території та іменує себе «населеним пунктом» у визначенні пункту 1.2. розділу 1 «Правил користування електричною енергією для населення» затверджених Постановою НКРЕ від 31.01.1996 року №28, у зв`язку із чим стягує плату за спожиту електроенергію за тарифами для «населеного пункту», не враховуючи щомісячний обсяг спожитої електроенергії і, як наслідок, ця оплата більша на 30% від тієї, що повинна сплачуватися за тарифами для населення, встановленими Постановою НКРЕ. Посилаючись на те, що внаслідок його неодноразових звернень проводилися численні перевірки незаконності таких нарахувань, і НКРЕКП встановлено, що ЖЕД не є «населеним пунктом», а він не є споживачем послуг «населеного пункту» і не відноситься до категорії населення «об`єднаного шляхом створення юридичної особи», однак незважаючи на це ЖЕД ігнорує висновки НКРЕКП і продовжує свою протиправну діяльність, позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог просив суд: - встановити, що Житлово-експлуатаційна дільниця (Дочірнє підприємство) Відкритого акціонерного товариства «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» не є «населеним пунктом» у визначенні п.1.2. Розділу 1 «Правил користування електричною енергією», затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 року №28; -встановити, що він не є споживачем «населеного пункту» та не відноситься до категорії населення «об`єднаного шляхом створення юридичної особи»; -визнати дії Житлово-експлуатаційної дільниці (Дочірнє підприємство) Відкритого акціонерного товариства «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» щодо нарахування йому оплати за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_2 , як споживачу населеного пункту незаконними; -зобов`язати ЖЕД нараховувати оплату за спожиту електроенергію відповідно до тарифів для населення; -стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду в сумі 9560,91грн. та моральну шкоду в сумі 180 273,00грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 28 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано, що Житлово-експлуатаційна дільниця (Дочірнє підприємство) ВАТ «ХЗБМ №1» не є «населеним пунктом» у визначенні п.1.2 Розділу 1 Правил користування електричної енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 року за №28. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог скасувати та постановити нове судове рішення. Також просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог змінити, виклавши його згідно тексту у позовній заяві: «Житлово-експлуатаційна дільниця (Дочірнє підприємство) ВАТ «ХЗБМ №1» не являється і ніколи не була «населеним пунктом» у визначенніп.1.2 Розділу 1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 року за №28 ». У відзиві на апеляційну скаргу ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Письмовий відзив АТ «Херсонобленерго» відповідно до вимог ст.360 ЦПК України до суду апеляційної інстанції не надходив. Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» є балансоутримувачем житлових будинків, у тому числі житлового будинку, де мешкає позивач, при цьому електроустановка на баланс ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» не передавалася, а тому в розумінні п.1.2 Правил користування електричної енергією, затверджених Постановою №28 НКРЕ від 31.07.1996року, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» не є «населеним пунктом». Оскільки судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а заявлені позивачем вимоги не ґрунтуються на конкретних правовідносинах, які потребують захисту і, як наслідок, відновлення порушеного права, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про те, що позивач не є споживачем «населеного пункту» та не відноситься до категорії населення «об`єднаного шляхом створення юридичної особи» задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_1 є власником та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Надання послуг по утриманню зазначеного будинку та прибудинкової території, в тому числі послуг з електропостачання здійснює ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1». Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 23.02.2017 року, ухваленим у справі №666/652/15-у за позовом ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з електропостачання, утримання будинку та прибудинкової території та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» про захист прав споживачів, встановлено, що між ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» (постачальник) та ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» (споживач) 28.01.2005 року, з урахуванням додаткової угоди від 15.12.2009 року, укладено договір про постачання електричної енергії (а.с.156-162). За умовами даного договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановки споживача з дозволеною потужністю 50,00 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Під час розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами, що в будинку АДРЕСА_1 встановлено єдиний лічильник, за показами якого для кожного власника квартири в будинку визначається вартість спожитої електричної енергії взагалі, з урахуванням показів індивідуальних лічильників по кожній квартирі. Відповідно до пункту 1.2. Правил користування електричної енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 року, в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 року №910 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) населений пункт юридична особа-споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), об`єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту. Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ЙV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. У листі №126/15/59-15 від 16.01.2015 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) зазначила, що Житлово-експлуатаційна дільниця ВАТ «ХЗБМ №1» в розумінні ПКЕЕ не є населеним пунктом, а мешканці будинків по АДРЕСА_1 не є споживачами населеного пункту (а.с.4). Положеннями пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК Українивизначено які факти, що мають юридичне значення можуть бути встановлені судом. Відповідно до приписів цивільно-процесуального законодавства необхідні певні умови, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: -факт, який потребує встановлення, має породжувати юридичні наслідки, тобто від нього повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; -чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, або заявник не має можливості одержати (відновити) загублений (знищений) документ, який посвідчує необхідний факт; -встановлення факту потрібно заявникові для конкретної мети. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, а не з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку окремого провадження у зв`язку із тим, що між сторонами існує спір і відповідачами не визнаються обставини, на які посилається позивач, як на факти, що мають для нього юридичне значення. При цьому посилання ОСОБА_1 зводяться до аналізу положень п.1.2. Розділу 1 «Правил користування електричною енергією», затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 року №28, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», які на думку позивача невірно тлумачаться відповідачами та не застосовуються при нарахуванні оплати за спожиту електроенергію, як і у інших правовідносинах, де він є споживачем комунальних послуг, тому позивач вважає встановлення наведеного факту у судовому порядку належним способом захисту свого порушеного права. Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув уваги на наведене, не дав належної оцінки тій обставині, що з 11.06.2018 року «Правила користування електричною енергією», затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 року №28 втратили чинність, а тому на час вирішення спору і набрання рішенням чинності не створюють правових наслідків для позивача. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що на момент виникнення спору між сторонами і чинності наведених Правил, питання обґрунтованості нарахування заборгованості за комунальні послуги, у тому числі і за спожиту електроенергію були предметом ретельної перевірки і судових розглядів судів усіх інстанції, у тому числі за нововиявленими обставинами, рішення по яким набули чинності і є преюдиційними в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України. Так, рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 28.05.2015 року, ухваленим у справі №666/652/15 за позовом ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з електропостачання, утримання будинку та прибудинкової території та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ЖЕД (ДП) ВАТ «ХЗБМ №1» про захист прав споживачів, первісні позовні вимоги задоволено частково в межах строку позовної давності та стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування основної заборгованості, 3-х процентів річних та інфляційних витрат 11 460,70 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 23.02.2017року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2017 року, рішення Дніпровського районного суду м.Херсона у справі №/666/652/15 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ЖЕД ВАТ «ХЗБМ №1» заборгованості по сплаті витрат на утримання будинку та прибудинкової території та заборгованості за електропостачанню змінено, зменшено суму стягнення з 11460,70грн. до 10 133,42грн. В решті рішення залишено без змін. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 25.05.2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі постійної колегії Першої судової палати касаційного цивільного суду від 26.12.2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23.02.2017 року (справа №666/652/15) відмовлено (а.с.156-162,166,167). Приймаючи до уваги, що під час розгляду вказаної справи судами усіх інстанції досліджувалося питання порядку нарахування оплати послуг, зокрема і послуг з електропостачання, крім того саме на факт не віднесення ВАТ «ХЗБМ №1» в розумінні ПКЕЕ до «населеного пункту» позивачем ОСОБА_1 зазначалося у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та враховуючи, що рішення у цих справах набули чинності і є преюдиційними в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині: -Встановлення факту, що позивач не є споживачем «населеного пункту» та не відноситься до категорії населення «об`єднаного шляхом створення юридичної особи»; -визнання дій Житлово-експлуатаційної дільниці (Дочірнє підприємство) Відкритого акціонерного товариства «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» щодо нарахування йому оплати за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_2 , як споживачу населеного пункту незаконними; -зобов`язання ЖЕД нараховувати оплату за спожиту електроенергію відповідно до тарифів для населення; -відшкодування шкоди, заподіяної безпідставним нарахуванням за послуги з електропостачання за завищеними тарифами у розмірі 9560,91 грн. Що стосується вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів вважає вірним висновок суду про відсутність належних доказів на підтвердження завдання ОСОБА_1 моральної шкоди у даній справі. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом не встановлено протиправності дій відповідачів, які могли б спричинити моральну шкоду позивачеві. Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання факту, що Житлово-експлуатаційна дільниця (Дочірнє підприємство) ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів№1» не є «населеним пунктом» у визначені п.1.2 Розділу 1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 року за № 28 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 28 липня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання факту, що Житлово-експлуатаційна дільниця (Дочірнє підприємство) ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів№1» не є «населеним пунктом» у визначені п.1.2 Розділу 1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 року за № 28 та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволені позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 03.06.2021 року. Головуючий О.В. Кутурланова Судді: В.В. Майданік Н.В. Орловська