Постанова 4814 № 538/2348/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/2348/20 Номер провадження 22-ц/814/1223/21Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Гнатюк О.С., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року (ухвалене суддею Цімботою Л.Г., повний текст рішення складено суддею 05 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якій прохала суд визнати відповідача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власницею вищевказаної квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло. В будинку зареєстровані вона та син ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Лохвицької міської ради про склад сім?ї. Фактично в будинку проживає лише вона. Відповідач за вказаною адресою не проживає з 2004 року, що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання. Відповідач житло залишив добровільно, витрат на утримання будинку та сплату за житлово-комунальні послуги не несе, його особисті речі відсутні. Це створює їй певні незручності, зокрема, по сплаті комунальних послуг, утриманню будинку, отримання субсидії. У зв?язку з цим просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житлом. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено повністю. З вказаним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема вказує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03.12.2020 року, яким підтверджено, що ОСОБА_2 у зазначеній квартирі не проживає з 2004 року, а його особисті речі в квартирі відсутні. Крім того зазначила, що після розгляду справи у суді першої інстанції нею отримано новий акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 15.03.2021 року, яким підтвержено, що ОСОБА_2 з 2004 року зв?язку з нею немає, витрати на житлово-комунальні послуги не несе, його особисті речі в квартирі відсутні. Також зазначила, що їй стало відомо про те, що 31.07.2019 року Лохвицьким районним судом Полтавської області у справі №538/1202/19 (провадження №6/538/35/19) за поданням старшого державного виконавця Лохвицького районного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області Ткаченко М.С. оголошено розшук боржника ОСОБА_2 . Тобто, вказані обставини підтверджують той факт, що її син ОСОБА_2 не проживає у належній їй квартирі тривалий час (більше 1 року) без поважної на те причини. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив. Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представник позивача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 серпня 1994 року, виданого Лохвицькою міською Радою народних депутатів згідно з розпорядженням (наказом) від 1 грудня 1993 року належить квартира « АДРЕСА_2 » (а.с.5). Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виданої виконавчим комітетом Лохвицької міської ради № 4071 від 30.11.2020, встановлено, що ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , до складу сім?ї, зареєстровані входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсіонерка, домовласник, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син (а.с.6). В Акті обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03.12.2020 р, складеному комісією в складі депутата Лохвицької міської ради Лисенко Н.І. та членів комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про умови проживання ОСОБА_1 , зазначено, що ОСОБА_2 , 1984 р.н, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично з 2004 року за даною адресою не проживає. Проживає у м. Харків (а.с.7). Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності ОСОБА_2 без поважних причин понад 1 рік у спірній квартирі, тому суд не вважає можливим задовольнити позовні вимоги за їх недоведеністю, що не позбавляє права на повторне звернення до суду з вимогами на підставі нових доказів, які є іншою підставою позову. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Відповідно до ст.47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. За правилами ст.156 Житлового кодексу України члени сім?ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім?ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім?ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Отже, аналіз правових норм дає підстави зробити висновок про те, що під час вирішення питання про втрату членом сім?ї власника права на користування жилим приміщенням з?ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності. За правилами ст. 405 ЦК України члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Проте, в матеріалах даної справи відсутні належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 понад 1 рік не проживає в квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин з власної волі та втратив інтерес до цієї квартири. Так, наданий позивачем Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03.12.2020 р. на доведеність не проживання відповідача у спірній квартирі, на думку суду не є належним і допустимим доказом відсутності відповідача, оскільки особи, які підписали вказаний акт, не можуть володіти повною інформацією про те, чи мешкає чи ні відповідач у вказаному приміщенні. Тобто, вказаний акт не може об?єктивно підтвердити обставини, які в ньому викладені, а тому підстав вважати, що відповідач не мешкає за вищевказаною адресою з 2004 р. - не має. Доводи позивача про те, що відповідач не несе витрати на утримання квартири не можуть взятися судом до уваги, оскільки позивачем не надано доказів того, які саме витрати нараховуються на утримання квартири та чи зверталася вона до відповідача з вимогою сплатити ці витрати. Крім того, позивачем на підтвердження не проживання відповідача у спірній квартирі не надано належних, допустимих і достатніх доказів щодо фактичного місцезнаходження відповідача, та доказів, які б встановлювали причини його тривалої відсутності у спірній квартирі. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач на свій розсуд визначає підставу позову і в своєму позові посилається на факт не проживання відповідача за місцем реєстрації без поважних причин більше року, без надання вказаним доводам будь-яких підтверджень. Це при тому, що сторони по справі є рідними людьми, які зі слів представника позивача спілкуються періодично, тобто мають один відносного одного певну інформацію. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено своїх позовних вимог належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України, а тому прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов?язковим. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими, а також поданими у строки, встановлені статтею 83 ЦПК України. Колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 15.03.2021 року та ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 31 липня 2019 року про оголошення боржника ОСОБА_2 (а.с. 35-36) та не приймає їх як доказ, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач їх не надавала та не зазначала про їх існування в позові. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи. Така позиція узгоджується з висновками у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від 12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17. Враховуючи наведене, а також те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навела підстав, з яких вона була позбавлена можливості подання вкаазаних доказів, під час розгляду справи судом першої інстанції, тому колегія суддів не приймає вказані докази відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями позивача. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 03 червня 2021 року. Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ С.Б. Бутенко _________________ О.Ю. Кузнєцова