Ухвала КЦС ВС № 378/1448/19

Ухвала 26 травня 2021 року м. Київ справа № 378/1448/19 провадження № 61-8374ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненка Миколи Володимировича на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна», про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що 30 жовтня 2016 року, близько 21 год. 23 хв., керуючи технічно-справним автомобілем «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 128 кілометрі автодороги Київ-Одеса в напрямку міста Київ, ОСОБА_1 здійснив наїзд на нього в той час, коли він перетинав проїзну частину дороги. Внаслідок наїзду він зазнав тілесних ушкоджень у вигляді забійної рани тім`яної області голови, забою головного мозку, закритої травми грудної клітини з переломом 6-10 ребер ліворуч, забою лівої легені, крововиливу у плевральну порожнину, закритого перелому середньої і нижньої третини плечової кістки ліворуч, закритого перелому кісток гомілковостопного суглобу, закритого перелому кісток тазу ліворуч, саден в поперековій області ліворуч, забою лівої нирки, забійної рани правої кисті, травматичного шоку 3 ступеня, які згідно з висновком експерта від 27 лютого 2017 року №123 Д відносяться до категорії тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент спричинення. Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого вищевказаного транспортного засобу була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Провідна», яке перерахувало йому страхову виплату в розмірі 90 000 грн, з яких 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. З урахуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди він визначив розмір завданої йому моральної шкоди в сумі 50 000 грн. Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 45 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а також - 13 500 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 756,72 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року - без змін. 17 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дем`яненко М. В. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Ціна позову в цій справі становить 50 000 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 378/1448/19 є малозначною в силу вимог закону. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку представник ОСОБА_1 - адвокат Дем`яненко М. В. вказав, що справа містить виключну правову проблему, тому її необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, так як суди дійшли висновку про необхідність відшкодування шкоди за рахунок відповідача ОСОБА_1 за наявності його повної правомірної поведінки, що не відповідає правилам статей 1167, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, справа становить значний суспільний інтерес для розвитку права України в цілому та має виняткове значення для ОСОБА_1 , який обурений таким недосконалим застосуванням і трактуванням судами законодавства України. Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стягнення шкоди з відповідача, який на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом та під час керування ним допустив зіткнення з пішоходом, завдавши останньому шкоди, узгоджується з усталеною судовою практикою застосування частини другої статті 1187 ЦК України. У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини. Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З огляду на викладене, відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє його від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року № 345/3335/17. Заявником не наведено прикладів неоднакового застосування судами статей 1167, 1187 ЦК України у подібних правовідносинах, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики не заслуговують на увагу. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. При цьому обґрунтування правової проблеми повинно стосуватися питання правозастосування норми права, тобто застосування її судами з урахуванням спірних правовідносин. Проблема правозастосування виникає там, де формулювання певної правової норми допускає різне розуміння її змісту, внаслідок чого суди по різному її тлумачать. Усталеність судової практики, як правило, виключає проблему правозастосування. Як зазначено вище, судова практика щодо застосування частини другої статті 1187 ЦК України є усталеною. Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із законодавчим врегулюванням спірних правовідносин, що стосується не питання правозастосування, а законотворчості. Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого в ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані зі збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Отже, доводи заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес для розвитку права України в цілому, з урахуванням вищенаведеного обґрунтування не свідчить про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України для перегляду судових рішень, ухвалених в малозначній справі. Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі. Аргументи касаційної скарги про те, що справа має виняткове значення для ОСОБА_1 , який обурений таким недосконалим застосуванням і трактуванням судами законодавства України, також є неспроможними, оскільки вони зводяться виключно до його незгоди з результатом розгляду справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненка М. В. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненка Миколи Володимировича на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна», про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко