Постанова Київський апеляційний суд № 378/1448/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа № 378/1448/19 Головуючий у 1 інстанції - Марущак Н.М. Апеляційне провадження № 22-ц/824/1684/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2021 рокуКиївський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Мараєвої Н.Є. Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М. Розглянули у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду Цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року задоволено частково позов ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 45 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та 13 500 грн. на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави на відшкодування витрат по сплаті судового збору по вимозі немайнового характеру (стягнення моральної шкоди) 756, 72 грн. В задоволені решти частини позову - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення про повну відмову у задоволенні позову, посилаючись на незаконність даного судового рішення, зокрема, на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 30 жовтня 2016 року, близько 21 год. 23 хв., ОСОБА_1 , керуючи технічно-справним автобусом "HYUNDAI GETZ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 128 кілометрі автодороги Київ-Одеса в напрямку м. Київ, що на території Ставищенського району Київської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину в бік його автомобіля з права на ліво. 31 жовтня 2016 року було внесено відомості до ЄРДР№ 12016110280000304 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України по факту ДТП, яка мала місце 30 жовтня 2016 року за участю водія ОСОБА_1 та пішохода ОСОБА_2 . Постановою НПУ ГУ НП в Київській області від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_2 було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12016110280000304 від 31 жовтня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с. 5). 29 квітня 2017 кримінальне провадження № 12016110280000304 від 31 жовтня 2016 року було закрито за відсутністю складу злочину на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а. с. 8-10). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виді забійної рани тім`яної області голови, забою головного мозку, закритої травми грудної клітини з переломом 6-10 ребер ліворуч, забою лівого легеня, крововиливу у плевральну порожнину, закритого перелому н середньої і нижньої третини плечової кістки ліворуч, закритого перелому кісток гомілковостопного суглобу, закритого перелому кісток тазу ліворуч, забійної рани лівої гомілки, саден в поперековій області ліворуч, забою лівої нирки, забійної рани правої кисті, травматичного шоку 3 ступеня, які згідно висновку експерта №123 Д від 27 лютого 2017 року, відносяться до категорії тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент спричинення. Згідно із наявними у матеріалах справи виписками історій хвороби, ОСОБА_2 у зв`язку із отриманням зазначених вище травм, перебував на лікуванні КЗ Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" в ортопедо-травматичному центрі в такі періоди: - з 01 листопада 2016 року по 13 січня 2017 року ( проведено лікування та чотири операції)(а. с. 11); - з 06 березня 2017 року по 07 квітня 2017 року (лікування та дві операції) (а.с. 13); - з 26 червня 2017 року по 05 липня 2017 року (проведено одну операцію (27 червня 2017 року) та лікування (а. с. 15); - з 05 вересня 2017 року по 20 вересня 2017 року (проведено одну операцію та лікування) (а.с. 17); - з 11 жовтня 2017 року по 01 листопада 2017 (проведено одну операцію та лікування) (а.с. 19); - з 06 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року (проведено одну операцію та лікування) (а.с. 21); - з 06 листопада 2018 року по 20 листопада 2018 року (проведено лікування та одну операцію - ампутація верхньої кінцівки на рівні с/з лівої плечової кістки) (а.с. 23). Після виписки з вказаного медичного закладу позивачу було рекомендовано продовження лікування амбулаторно за місцем проживання. 21 березня 2018 року позивачу було встановлено другу групу інвалідності з 01 березня 2018 року довічно, причиною інвалідності являється "загальне захворювання" що підтверджується довідкою серії АВ №1032602 від 21 березня 2018 року (а.с. 26). Зазначену вище дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 30 жовтня 2016 року було вчинено за участю водія ОСОБА_1 , який під час ДТП керував автомобілем "HYUNDAI GETZ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність водія даного транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Провідна» (надалі Страховик) згідно Полісу №АЕ4701057 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страхова сума (ліміт відповідальності) (а. с. 30). 12 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Провідна" заяву (повідомлення) про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяви на виплату страхового відшкодування (а.с. 31, 32, 33). Серед заявлених ОСОБА_2 вимог до страхової компанії були наступні: 79900,00 грн. на відшкодування витрат на лікування (а. с. 32), 26100,00 грн. на відшкодування шкоди по стійкій втраті працездатності та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди (а. с. 33). З наявного в матеріалах справи договору про врегулювання страхового випадку №2300162919 вбачається, що за договором ОСЦПВ №АЕ4701057, укладеного між страховиком та представником позивача - ОСОБА_3 , сторони дійшли згоди щодо розміру страхового відшкодування в сумі 90 000 грн. (а.с. 34). Як зазначає позивач і не оспорюється третьою особою ПрАТ СК «Провідна», у вказану суму також увійшло страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Вказане свідчить, що подія, в результаті якої завдана шкода позивачу, кваліфікована як страховий випадок, і вказана обставина не оспорюється ПрАТ «Страхова компанія «Провідна». 27 березня 2019 року ПрАТ "СК "Провідна" на виконання умов вищевказаного Договору перерахувало на реквізити ОСОБА_3 , який є представником ОСОБА_2 , страхове відшкодування в розмірі 90000,00 грн., що підтверджується довідкою про рух коштів по його рахунку 27 березня 2019 року (а. 122). Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ушкодження здоров`я та отримання інвалідності, позивачу було завдано моральної шкоди, що полягає в перенесених ним моральних стражданнях та фізичному болі у зв`язку із заподіяними тілесними ушкодженнями, які призвели до інвалідності другої групи довічно, вимушених змінах звичного для нього способу життя на тривалий період лікування та після нього. Задовольняючи позов частково в частині стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 надав докази надання правничої допомоги та здійснення оплати за вказану допомогу. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. В силу ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з положеннями ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком В порядку ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. На підставі ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу,внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого, вищевказана ДТП є страховим випадком. Згідно зі ст. 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до ст. 24 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору про врегулювання страхового випадку №2300162919 за договором ОСЦПВ №АЕ4701057, ПрАТ "СК`Провідна" перерахувало на реквізити ОСОБА_3 , який є представником ОСОБА_2 , страхове відшкодування в розмірі 90 000 грн., яке складається з 79 900 грн. на відшкодування витрат на лікування, 26 100 грн. на відшкодування шкоди по стійкій втраті працездатності та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, ОСОБА_2 зазначав, що в результаті вчинення зазначеного вище ДПТ та наслідків від нього, йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку із чим виникло право на їх відшкодування за рахунок відповідача, у розмірі 300 000 грн. Однак, позивач зазначав, що оскільки слідством було встановлено, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення правил дорожнього руху з боку позивача, то він з урахуванням ч. 2 ст. 1193 ЦК України та частки отриманої від страхової компанії в якості відшкодування моральної шкоди, зменшує розмір моральної шкоди до 50 000 грн. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. На підставі ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 7 постанови від 01 березня 2013 року № 4 " Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз`яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Отже враховуючи, що протиправними діями відповідача було завдано моральної шкоди, то розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції колегія вважає обґрунтованим. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Конструкція зазначеної статті передбачає, що з урахуванням підстав позову розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Колегією суддів встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виді забійної рани тім`яної області голови, забою головного мозку, закритої травми грудної клітини з переломом 6-10 ребер ліворуч, забою лівого легеня, крововиливу у плевральну порожнину, закритого перелому н середньої і нижньої третини плечової кістки ліворуч, закритого перелому кісток гомілковостопного суглобу, закритого перелому кісток тазу ліворуч, забійної рани лівої гомілки, саден в поперековій області ліворуч, забою лівої нирки, забійної рани правої кисті, травматичного шоку 3 ступеня, які згідно висновку експерта №123 Д від 27 лютого 2017 року, відносяться до категорії тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент спричинення. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що внаслідок ушкодження здоров`я та отримання інвалідності, позивачу було завдано значну моральну шкоду, яка виразилась у тому, що він тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, тривалий час не міг повноцінно ходити через значні переломи кісток, а після завершення лікування став інвалідом другої групи довічно. А тому, враховуючи зазначене вище, та те, що ПрАТ "СК "Провідна" на користь позивача було сплачено страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн., визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 45 000 грн., суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості. Отже, твердження відповідача про незаконність ухваленого рішення, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, на думку колегії суддів є необґрунтованими. Також, звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 заявляв вимогу про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, пов`язаних з оплатою позивачем правничої допомоги. Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом. За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1-4 с. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником позивача подано до суду Договір про надання правничої допомоги від 01.10.2019 укладений між ТОВ «Компанія «Автопоміч» та ОСОБА_2 (а.с. 35), рахунок-фактуру на суму 15000 грн. від 02.10.2019 (а.с. 37) та детальний опис робіт (наданих послуг) (а.с. 38); акт виконаних робіт від 07.10.2019 (а.с. 39); та платіжне доручення Приватбанку № 36475209 від 03.10.2019 (а.с. 40). Згідно п. 3.2 договору про надання правничої допомоги від 01.10.2019 вартість однієї години по наданню правничої допомоги становить 1500 грн. (а. с. 35 зв.). Відповідно до Акту виконаних робіт від 07.10.2019, складеного між виконавцем ТОВ «Компанія «Автопоміч» в особі керуючого партнера ОСОБА_3 та замовником ОСОБА_2 , обсяг наданих послуг становить: консультація клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом про стягнення грошових коштів - 1 година, вартість 1500 грн.; підготовчі дії, що включають збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, аналіз судової практики та інше - 4 години, вартість 6000 грн.; підготовка та подання позовної заяви в суд - 5 годин, вартість 7500 грн. Загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги замовнику становить 10 годин, відповідно вартість наданих послуг, при вартості послуг за одну годину 1500 грн., становить 15000 грн. (а.с. 39). ОСОБА_2 здійснив оплату за правничу допомогу на зазначену вище суму, що підтверджується платіжним дорученням № 36475209 від 03.10.2019 (а.с. 40). Отже, враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з урахуванням ч. 2 ст. 141 ЦПК України слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500 грн. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам. Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: