Постанова 4803 № 199/5072/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/97/21 Справа № 199/5072/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року по справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: В червні 2019 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднесено за його рахунок. В апеляційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов Державної іпотечної установи задовольнити в повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № 148/05-ФЛ/04 від 01.12.2005 року. Згідно умов п.п. 2.1 кредитного договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, поворотності, платності кредитні ресурси в розмірі 35700,00 доларів США 00 центів з оплатою по відсотковій ставці 12% річних, строк повернення до 30 листопада 2025 року зі сплатою 12% річних. У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , був укладений Договір поруки № 148/05/03/04 від 01 грудня 2005 року, за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. 06 квітня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладена Додаткова угода № 1 до Договору поруки № 148/05/03/04 від 01.12.2005 року. Також, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 148/05/01/04 від 01.12.2005 року. Згідно п.1. Іпотечного договору ОСОБА_1 передає в заставу ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» наступне нерухоме майно: квартиру під номером АДРЕСА_1 . Відповідно до ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). 11 лютого 2015року між позивачем та AT Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги № 17/4-В. Пунктом 1.2. Договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами вказаних у додатках до цього договору, включаючи кредитний, договір поруки та іпотечний договір ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 2.1 Договору відступлення п. 1.2. Договору набирає чинності в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних. Постановою № 612 Національного Банку України від 17 вересня 2015 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Отже, починаючи з 17 вересня 2015 року Установа набула усі права вимоги за Кредитним договором укладеним між банком та ОСОБА_1 . Також, згідно Договору відступлення права вимоги Установа набула право вимоги й за усіма договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до п. 1.4 договору відступлення права вимоги №17/4-В, на дату набрання чинності п. 1.2 договору, вартість прав вимоги визначається як загальна сума заборгованості первісного кредитора за кредитним договором, зазначеної у вимозі про погашення заборгованості за фінансовим кредитом, надісланої первинному кредитору новим кредитором. Загальна сума заборгованості первісного кредитора за кредитним договором складається з: непогашеної суми основного боргу, суми нарахованих процентів, суми розрахованих пені і штрафів. Згідно довідки про залишки заборгованості по кредитам, наданої позивачу АТ «Банк «Фінанси і кредит» залишок основних зобов`язань боржника ОСОБА_1 у валюті кредиту станом на 17.09.2015 року становить 20549,07 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 448453,75 грн. Проте, позивачем не надано доказів, з чого саме складається вказана заборгованість з урахуванням умов договору про складові заборгованості (непогашена сума основного боргу, сума нарахованих процентів, сума розрахованих пені і штрафів). У той же час, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості позивачем самовільно було змінено умови кредитування, а саме переведено заборгованість по кредиту з доларів США на національну валюту гривню, та нараховуються щомісячні проценти відповідно до умов кредитного договору в розмірі 12%, проте на заборгованість, яка вже складається з непогашеної суми основного боргу, суми нарахованих процентів, суми розрахованих пені і штрафів станом на 17.09.2015 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами позовні вимоги щодо відповідачів. Доводи апеляційної скарги, що доказом заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором є довідка про стан заборгованості, де вказано розмір заборгованості та її складові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам. Окрім того, надані апелянтом акти звіряння платежів, отриманих в погашення заборгованості за договорами, які є предметом застави за договором застави майнових прав №17/4-3 (а.с. 158-177 т.2), колегія суддів вважає недоречними, оскільки з наданих доказів не можливо встановити правильність нарахування заборгованості, яка виникла у відповідачів перед установою та з чого саме вона складається з урахуванням умов договору про складові заборгованості (непогашена сума основного боргу, сума нарахованих процентів, сума розрахованих пені і штрафів). Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова