Постанова 4855 № 640/22934/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22934/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Лавро А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1173ц від 22 жовтня 2019 року; поновити його в органах прокуратури на посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді в органах прокуратури; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року замінено назву відповідача Генеральної прокуратури України на - Офіс Генерального прокурора. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відсутні передбачені Законом підстави звільнення, порушено принцип правової визначеності. Також позивач вказує, що ним належним чином подана заява про відсутність заперечень щодо переведення до Офісу Генерального прокурора на рівнозначну посаду. При цьому неподання заяви про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію визначеного зразка не може бути підставою для звільнення, передбаченою пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Також позивач зазначає, що у наказі про звільнення відсутня чітка підстава звільнення, що ставить його в умови невизначеності. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року №1173ц; поновлено на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме: на посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 373 263,98 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. Офісом Генерального прокурора подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, у якій відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема, відповідач зазначає, що відсутність заяви прокурора типової форми про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення. Наголошує, що місцевим судом не враховано, що згода відповідачів з таким формулюванням заяви позивача та допуск його до атестації означали б порушення посадовими особами Генеральної прокуратури України вимог статей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України та поставило б його у привілейоване становище у порівнянні з іншими прокурорами. Акцентує увагу, що подана позивачем заява не містить згоди на обробку персональних даних та застосування процедур і умов проведення атестації. Окрім того, місцевим судом безпідставно не враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», які є чинним та неконституційними не визнавались. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Наголошує, що не відбулось ані ліквідації, ані реорганізації Генеральної прокуратури України, а мала місце лише зміна її назви на Офіс генерального прокурора. Акцентує увагу, що підставою для звільнення, визначеною підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», є неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Заява, яка була подана позивачем, таким вимогам відповідала. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. В судовому засіданні позивач та представник відповідача підтримали свої позиції по справі, надали пояснення. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як встановлено судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»). Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»). Згідно з пунктом 10 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України, мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, звільняються Генеральним прокурором з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу Генерального прокурора заяву від 11 жовтня 2019 року, що підтверджується копією фіскального чека АТ «Укрпошта», у якій просив перевести його на рівнозначну посаду в Офіс Генерального прокурора, зазначив про обізнаність з умовами та процедурами проведення атестації та висловив незгоду із проходженням атестації, посилаючись на Конституцію України та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Проте наказом Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року №1173ц на підставі статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Отже, фактичною підставою для звільнення позивача слугувало те, що ним подано заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, проте не за встановленою формою. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації. Як вже зазначалося раніше, відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1697-VII) прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. За приписами пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Пунктом 7 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон України №113-ІХ) установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 9 цього розділу передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України №113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України №1697-VII за умови неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Відповідно до пунктів 7-17 розділу II Закону України № 113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221). Пунктом 9 цього Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. У додатку 2 до Порядку №221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий: «На підставі пункту 10 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації. З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся. Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора. Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності.» Відповідно до пункту 10 Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Місцевим судом зроблено правомірний висновок, що відповідно до означеного пункту подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. У зв`язку з тим, що заява позивача від 11 жовтня 2019 року не відповідала формі, встановленій у додатку 2 до Порядку №221, відповідач зробив висновок про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора. Проте, закони України №1697-VII та № 113-ІХ, а також Порядок №221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви від 15 жовтня 2019 року формі, встановленій додатком 2 до Порядку №221, неподанню такої заяви взагалі. Оскільки Законом України № 113-ІХ визначено вимоги до змісту заяви про переведення та проходження атестації, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи Офісу Генерального прокурора про невідповідність змісту заяви вимогам додатка 2 як на обставину/підставу звільнення позивача з органів прокуратури. Позаяк, саме неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, в силу вимог пункту 19 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ, є умовою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України №1697-VII. Натомість позивач подав заяву у встановлений строк та висловив намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Листом від 09 жовтня 2019 року № 11/1/1-2069вих-19 Генеральна прокуратура України повідомила керівників кадрових підрозділів регіональних прокуратур, що у разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до Порядку №221, вони мають невідкладно повертатися відповідним прокурорам для належного оформлення. Заяви прокурорів та слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам, вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками. Водночас, у даній директиві відсутні посилання на відповідні правові норми, які передбачають визнання заяви неподаною через невідповідність її форми та змісту саме встановленій у додатку 2 до Порядку №221 формі, а не вимогам пункту 10 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ та пункту 9 Порядку №221. Відповідно до підпункту 3 пункту 20 розділу І Закону України № 113-ІХ у статті 8 Закону України № 1697-VII у назві слова Генеральна прокуратура України замінено словами Офіс Генерального прокурора . Пунктом 3 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 27 грудня 2019 року № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», юридичну особу Генеральна прокуратура України перейменовано в Офіс Генерального прокурора без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 визначено 02 січня 2020 року. З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом установлено, що 28 грудня 2019 року проведено реєстраційні дії, згідно з якими назву Генеральна прокуратура України змінено на назву Офіс Генерального прокурора, код ЄДРПОУ залишився незміннім. Доводи відповідача про те, що поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора призведе до порушення прав та інтересів інших осіб, які успішно пройшли атестацію, а також положень Закону України №113-ІХ, яким закріплена можливість переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора виключно у разі успішного проходження атестації, колегія суддів до уваги не приймає. Як зазначено вище, пунктом 7 розділу ІІ Закону України №113-ІХ закріплено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для переведення позивача відсутні, тому рішення про поновлення останнього на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України за своєю суттю є рішенням про поновлення на посаді в органі, з якого було здійснено звільнення. Окрім зазначеного, колегія суддів наголошує, що в даному випадку наявність двох окремих підстав для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що принцип юридичної визначеності, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 14.11.2019 № 1512ц не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. Згідно зі статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27- 29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України. Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Отже, з викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на невірне обрахування судом першої інстанції суми стягнення заробітку за час вимушеного прогулу позивача. Частиною другою статті 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100). Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №

100. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З урахуванням того, що Постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16.01.2020 (Постанова № 1155), затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора. У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, з 16.01.2020 складає 4,023. В свою чергу згідно з п. 3 Розділу ІІ № 113-IX передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Як встановлено в цій частині судом першої інстанції, позивача звільнено 23 жовтня 2019 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень та вересень 2019 року. Так, відповідно до довідки від 08 жовтня 2020 року №21-1187зп, виданої ГПУ, заробітна плата позивача за серпень 2019 року складає 45 827,59 грн., за вересень 2019 року - 44 394,29 грн.; середньоденна заробітна плата складає 2 148,14 грн, чого не заперечує відповідач. Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 23 жовтня 2019 року по 27 січня 2021 року. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2019 року по 15 січня 2020 року вірно розрахована судом першої інстанції з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (2 148,14 грн. х 57 днів = 122 443,98 грн). Водночас, виходячи з положень пункту 10 Постанови №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. При цьому суд приймає до уваги, що пункт 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, набрала законної сили 12.12.2020 року), тому застосовує даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача лише по дату 11 грудня 2020 року. Отже, за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155, а також пункту 10 Постанови №100 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: 2 148,14 грн (середньоденний заробіток х 4,038 (коефіцієнт підвищення окладу) = 8 657,00 грн. х 229 робочих днів = 1 982 453,00 грн. Залишок періоду вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року по 27 січня 2021 року розраховується за загальним правилом, а саме: 2 148,14 грн. х 30 робочих днів = 64 444,20 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу становить: 122 443,98 грн + 1 982 453,00 грн. + 64 444,20 грн. = 2 169 341,18 грн. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач у справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин першої - четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначені вище висновки суду першої інстанції спростовують лише в частині обрахунку суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, та дають підстави для зміни рішення суду першої інстанції в зазначеній частині. Частиною першою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вбачає підстави для зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому зазначає, що відсутні підстави для перерозподілу судових витрат у даній справі. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, Шостий апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини у наступній редакції: Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 169 341,18 грн. (два мільйони сто шістдесят дев`ять тисяч триста сорок одна гривня вісімнадцять копійок). В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко