Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21716/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21716/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2025 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Сорочка Є.О., за участю секретаря Головченко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати Наказ № 1190ц від 22 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника підрозділу (управління) Офісу Генерального прокурора; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 05.07.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду. Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що судами не досліджено Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, затверджене наказом Генерального прокурора України від 30 жовтня 2018 року №217, зокрема, в частині повноважень керівника органу досудового розслідування, а також чи займаючи адміністративну посаду в органі прокуратури та відповідно до посадових обов`язків, маючи можливість безпосередньо здійснювати розслідування кримінальних проваджень, позивач у розумінні Закону №1697-VII міг відноситися до слідчого органу прокуратури. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 1190ц від 22 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2019 року по 25 березня 2024 року у розмірі 2 726 409 грн 93 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2019 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 51 165 грн 87 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що звільнення ОСОБА_1 здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Вказано, що у заяві позивач не зазначив про намір бути переведеним на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, про намір пройти атестацію та не надав згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, а спірне рішення суду першої інстанції скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора України від 16 липня 2018 року № 753ц ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України. Верховною Радою України 19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, яким передбачено проведення процедури реформування органів прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, пунктом 5 якого визначено, що метою атестації є оцінка професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок), професійної етики та доброчесності прокурора. Позивачем було подано до Генерального прокурора України заяву "Про переведення на адміністративну посаду, рівнозначну займаній, у Офіс Генерального прокурора з часу початку його роботи для виконання службових обов`язків щодо здійснення функцій прокуратури". Однак, відповідно до наявних в матеріалах справи документів вбачається, що надіслана ОСОБА_1 . Генеральному прокурору заява про переведення до Офісу Генерального прокурора була відхилена, оскільки за своїм змістом та формою не відповідає вимогам Порядку, у поданій заяві не зазначено про його бажання пройти атестацію, що свідчить про відсутність його волевиявлення щодо переведення та призначення до Офісу Генерального прокурора. Генеральним прокурором 22.10.2019 винесено наказ № 1190ц, яким керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 23 жовтня 2019 року. Не погоджуючись з такою позицією відповідача, вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та Законом України "Про прокуратуру" врегульовані питання звільнення з органів прокуратури за наслідками неуспішного проходження атестації саме прокурорів, а довільне тлумачення зазначених норм в питаннях звільнення слідчих органів прокуратури, є неприпустимим задля додержання принципу верховенства права. Відтак наказ №1190ц від 22.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 23.10.2019 та органів прокуратури прийнято протиправно. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру". Норми Закону України "Про прокуратуру", які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексом законів про працю України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною 5, де зазначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1, частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1-3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. У свою чергу, особливості звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури врегульовані статтею 60 Закону "Про прокуратуру". Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зупинено дію статті 60 Закону "Про прокуратуру" до 01.09.2021. Отже, як вірно зауважено судом першої інстанції, на час звільнення позивача була відсутня норма спеціального закону, що регулює статус прокурорів, яка б встановлювала особливості застосування до прокурорів положень частин 1-2 ст. 40, статей 42, 42-1, частин 1-3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 Кодексу законів про працю України при звільненні прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Верховним Судом констатовано, що спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про прокуратуру", не встановлено порядок звільнення, процедуру та гарантії для працівників, які підлягають звільненню у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду: від 19 вересня 2019 року у справі № 808/588/17; від 26 вересня 2018 року у справі № 804/7940/16; від 30 січня 2019 року у справі № 808/932/17; від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17; від 05 вересня 2019 року у справі № 826/5593/16; від 11 вересня 2019 року у справі № 803/63/16. Відтак Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не регулює статус прокурора, а лише вносить зміни до інших законів України, а тому норми розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього закону не можуть бути пріоритетними до норм Кодексу законів про працю України. Позивача було звільнено на підставі пункту 9 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", яким встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навики, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"). Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"). Відповідно до частини дев`ятнадцятої розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 23.10.2019. Наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 №358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" здійснено перейменування юридичної особи "Генеральна прокуратури України" в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, станом на час звільнення позивача з посади ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Докази на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач в матеріалах справи - відсутні. Отже, позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 9 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України, а оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 22.10.2019 №1190ц року не відповідає вимогам Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення. Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", зокрема, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, звільняються Генеральним прокурором з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, зокрема, Генеральної прокуратури України. Так, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221). Згідно з пунктами 9, 10 Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України до 15 жовтня 2019 року (включно). Згідно з пунктом 9 розділу I Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Так, позивач, маючи намір бути переведеним до Офісу Генерального прокурора, 15 жовтня 2019 року подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, в якій зазначив, що враховуючи проведення реорганізації Генеральної прокуратури України, просить перевести його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Водночас у вказаній заяві позивачем зазначено: "При розгляді та вирішенні даної заяви пропоную дотримуватися вимог статті 8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а також роз`яснень Конституційного суду України, який у своєму Рішенні від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016 зазначив, що пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України. Зазначене унеможливлює застосування в цьому випадку положень розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 Порядку проходження прокурорами атестації при призначенні на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора." Також позивачем на ім`я Генерального прокурора подано заяву від 15 жовтня 2019 року про неможливість виконання вимог наказу Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, в якій останній повідомляє про невідповідність затвердженого ним Порядку №221 вимогам Конституції України та Закону № 113, зазначає, що такі дії містять ознаки злочину, тому є достатньою підставою утриматись від їх виконання. Апелянтом вказано, що надіслана Генеральному прокурору заява позивача про переведення до Офісу Генерального прокурора за своїм змістом та формою не відповідала вимогам Порядку № 221, позаяк у ній не зазначено про бажання пройти атестацію, що свідчить про відсутність волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора. Листом від 31.10.2019 №1441-2345вих-19 виконувача обов`язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України Т. Дунас надано відповідь на заяви позивача про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, відповідно до якої повідомлено, що вони подані за невстановленими Порядком проходження прокурорами атестації формою та змістом, повідомлено Генерального прокурора, яким прийнято рішення про відхилення цих заяв та звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до п.п. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Таким чином, на переконання відповідача, позивачем не подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, що є обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора. Суд першої інстанції доречно врахував правову позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді 26.11.2020 справи № 200/13482/19, де висловлено, що не є тотожним подання позивачем заяви про переведення невстановленої форми і неподання позивачем взагалі заяви про переведення. Зокрема, Верховний Суд у згаданій справі зазначив, що вимога суб`єкта владних повноважень слідувати встановленій формі, розміщеній в додатку, є недотриманням процедурного принципу на "доступ", який стосується якості адміністративних рішень і захищає права людини відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи СМ/Rec (2007) 7 щодо належного адміністрування. Суб`єкт владних повноважень повинен сприяти особі у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення. У разі якщо особа не використовує належної форми заяви, то це не може бути підставою для автоматичного відхилення суб`єктом владних повноважень такої заяви. У той же час, зі змісту пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" саме факт неподання позивачем у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу генерального прокурора із зазначенням про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації тягне за собою звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Закон не пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із відсутністю у поданій прокурором заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію абзаців, зміст яких визначений у формі типових заяв прокурора, встановлені у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019, за умови подання таким прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Єдиним наслідком подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до вказаного Порядку, є невідкладне повернення відповідним прокурорам таких заяв для належного оформлення. Ані Законом України "Про прокуратуру", ані Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ані Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 не передбачене ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, що встановлена Додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі. Подана позивачем заява надійшла до Генеральної прокуратури та не була повернута позивачу у зв`язку з можливим неналежним, на думку відповідача, її оформленням, а наслідками розгляду заяви позивача Генеральним прокурором стало не лише прийняття оскаржуваного наказу, а ще й надання відповіді Генеральною прокуратурою України на ту ж саму заяву позивача листом від 31.10.2019 №1441-2345вих-19 про те, що подана позивачем заява складена за невстановленої форми та змісту, що, на переконання суду, свідчить про те, що заява позивача була розглянута не в спосіб, що встановлений законом. Більше того, розгляд заяви позивача відбувся вже після прийняття оскаржуваного наказу, що свідчить про відсутність правових підстав для прийняття спірного наказу про звільнення. Поряд з цим, позивач працював на посаді начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, а за визначенням, наведеним у пункті 15 частини першої статті 3 КПК України, прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень. Отже, статус прокурора визначається не лише за критерієм посади у системі органів прокуратури, що на прикладі спірної ситуації не є вирішальним, а й за критерієм реалізації на цій посаді функцій прокуратури та виконання повноважень прокурора, які визначені у статті 36 КПК України, статтях 22-26 Закону №1697-VII. Як вбачається з Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 30.10.2018 №217 (далі - Положення), управління спеціальних розслідувань (далі - управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, до основних завдань якого віднесено організацію та проведення відповідно до вимог пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України досудового розслідування злочинів, вчинених під час акцій протесту в період листопада 2013 року - лютого 2014 року колишніми високопосадовцями та керівниками правоохоронних органів, суддями та представниками судової гілки влади (пункти 1.1, 3.1 Положення). Згідно з пунктами 2.1 і 2.2 Положення до управління спеціальних розслідувань входять три слідчі відділи, відділ криміналістичного супроводження досудового розслідування та інформаційно-аналітичної роботи, відділ документального забезпечення. Управління очолює начальник, який має трьох заступників. У пункті 5.1 Положення, зокрема, встановлено, що начальник управління: безпосередньо контролює роботу відділу криміналістичного супроводження досудового розслідування та інформаційно-аналітичної роботи щодо виконання покладених функцій та завдань; погоджує питання про виїзд працівників управління у відрядження та для проведення слідчих (розшукових) дій; виконує повноваження керівника органу досудового розслідування, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України; організовує роботу з обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна, проведення щоквартальних перевірок наявності речових доказів і тимчасово вилученого майна; затверджує плани досудових розслідувань у кримінальних провадженнях. Таким чином, організаційно-розпорядчі документи безпосередньо вказують на виконання позивачем на посаді начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України. Аналогічні за змістом правові висновки по вказаному Управлінню спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України зроблені Верховним Судом у постанові від 15.03.2023 у справі №640/22164/19. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду, які під час розгляду справи були правомірно враховані судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. В контексті положень статті 39 КПК України вбачається, що керівник органу досудового розслідування уповноважений не лише здійснювати організаційні і контрольні функції щодо проведення слідчими досудового розслідування, а й самостійно здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Натомість висновок відповідача про виконання позивачем на займаній посаді повноважень прокурора, який не обґрунтований посиланням на будь-які фактичні обставини справи, які б це підтверджували, суперечить базовому принципу кримінального процесу щодо розмежування функції організації і здійснення досудового розслідування та функції процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що здійснюються різними за своїм службовим становищем і процесуальним статусом посадовими й службовими особами органів досудового розслідування та прокуратури. Отже, за своїм правовим статусом і процесуальними повноваженнями ОСОБА_1 не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом №1697-VII, а отже, не був прокурором, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (22 жовтня 2019 року) положень Закону №1697-VII, у тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону №113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону №1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону №113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», на чому наполягає відповідач у відзиві на позов. Норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов`язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора. Отже, Законом №113-ІХ в редакції на час звільнення позивача не передбачено підстав, за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури. Пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 2 червня 2016 року №1401-VIII) обумовлено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів Державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом, закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру». Одночасно, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 листопада 2018 року №221 (6337). Отже, до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що питання подальшого перебування ОСОБА_1 на посаді начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27 листопада 2018 року, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ. Відповідач ототожнював звільнення працівників Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України зі звільненням прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пославшись при цьому на положення пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону №1401-VIII від 02 червня 2016 року), за якими прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції. З огляду на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та Законом України "Про прокуратуру" врегульовані питання звільнення з органів прокуратури за наслідками неуспішного проходження атестації саме прокурорів, довільне тлумачення зазначених норм законів, зокрема в питаннях звільнення слідчих органів прокуратури, є неприпустимим, а судом першої інстанції вірно вказано, що відповідачем наказ №1190ц від 22.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 23.10.2019 та органів прокуратури прийнято протиправно. За наведених обставин похідні позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу правомірно задоволено судом попередньої інстанції, що не спростовано апелянтом, яким і не вказано на помилковість визначення суми середнього заробітку. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко Є. О. Сорочко Повний текст постанови складено 24.04.2025.