Постанова 4817 № 607/21590/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/21590/20Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/481/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ТзОВ «Вердикт капітал»-Гуцалюка А.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №607/21590/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2021 року, ухваленого суддею Позняк В.М., повний текст рішення виготовлено 24 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська Кароліна Сергіївна, Приватний виконавець Мелих Анатолій Іванович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТзОВ «Вердикт капітал», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С., Приватний виконавець Мелих А.І. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В позовних вимогах позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса за №1402 від 24 липня 2020 року, посилався на те, що 27 листопада 2020 року у зв`язку із проведенням приватним виконавцем Мелихом А.І. виконавчих дій з звернення стягнення на належне йому майно, що полягало в його арешті та вилученні, довідався, що зазначені дії провадяться в рамках виконавчого провадження №63754163 відкритого на підставі виконавчого напису №1402 від 24 липня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. про звернення стягнення на автомобіль марки LEXUS LX 470, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , рік випуску 2006, що належить ОСОБА_1 , для задоволення вимог ТОВ «Вердикт Капітал» (код 36799749), який є правонаступником ПАТ «Дельта Банк», та АКІБ «УкрСиббанк», що виникли згідно кредитного договору №219М від 28.03.2006 року, загальна сума, яка підлягає стягненню складає 569 758, 84 гривень. Також, зазначав, що даний виконавчий напис вчинено за нарахованими відповідачем пенею за невиконання/неналежне виконання умов Кредитного договору, за період з 17.07.2019 по 23.06.2020 та 3% за період з 17.07.2017 року по 23.06.2020 року. Однак, право стягнення таких припинено з спливом трьох років з 10.03.2012 (10.03.2015) та одного року для стягнення пені - 10.03.2013 відповідно. Таким чином, виконавчий напис вчинено поза межами трирічного строку, що суперечить ст. 88 ЗУ «Про нотаріат». Крім того вказував,що при вчиненні виконавчого напису також не було підтверджено безспірність заборгованості у відповідності до ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», оскільки Тернопільським міськрайонним судом 24 лютого 2016 року ухвалено рішення у справі №607/14128/15-ц, згідно якого, в рахунок виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості в розмірі 1 328 728, 12 грн. перед AT «Дельта Банк» звернути стягнення на рахунок реалізації застави та продажу від імені AT «Дельта Банк» транспортного засобу марки LEXUS LX 470, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , рік випуску 2006, шляхом продажу предмета застави, з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною заставленого майна, згідно експертного висновку суб`єкта оціночної діяльності на момент укладення такого договору, з наданням ПАТ «Дельта Банк» усіх повноважень, необхідних для продажу автомобіля та зняття його з обліку у відповідних органах ДАІ. Вказував, що станом на дату звернення з даним позовом, на розгляді у Тернопільському міськрайонному судді Тернопільської області перебуває подана відповідачем заява про видачу дубліката виконавчого листа №607/14128/15-ц та поновлення строку для його пред`явлення на примусове виконання. Таким чином, дані обставини свідчать про наявність спору між сторонами, що в свою чергу виключає безспірність заборгованості. Крім того, стягувачем в порушення ст.24,27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не здійснено до вчинення виконавчого напису реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, що є вагомою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис №1402, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. 24 липня 2020 року про звернення стягнення на автомобіль марки LEXUS LX 470, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , рік випуску 2006, що належить ОСОБА_1 , для задоволення вимог ТОВ «Вердикт Капітал», який є правонаступником ПАТ «Дельта Банк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», що виникли згідно кредитного договору №219М від 28.03.2006 року, загальна сума, яка підлягає стягненню складає 569 758, 84 гривень, таким що не підлягає виконанню. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» в користь ОСОБА_1 1261 грн. 20 коп. сплаченого судового збору. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ТзОВ «Вердикт капітал» поступила апеляційна скарга, в якій сторона відповідача просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення , яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що при вчиненні Виконавчого напису, Приватному нотаріусу була надана Виписка по позичковому рахунку позивача, яка відображає розмір заборгованості позивача, який обліковується у відповідача, яка виступає первинним бухгалтерським документом. Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій, в зв`язку з чим у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази щодо визначення розміру заборгованості, яка на його переконання є безспірною. Окрім того зазначає, що безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. Щодо строку вчинення виконавчого напису, вказує, що ототожнення строку давності вчинення виконавчого напису із строком позовної давності є помилковим і з методологічного, і з практичного боку, оскільки, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України), а у разі вчинення виконавчого напису стягувач звертається не до суду, а до нотаріуса, що відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України - є самостійним способом захисту порушеного права. Також, вказує, що в силу вимог ст. 625 ЦК України, законодавець визначає обов`язок боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахування рівня інфляції за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних за увесь час прострочення, тобто з моменту порушення грошового зобов`язання до момент його усунення. Стверджує, що оскільки боржник (Відповідач) не повернув кредитні кошти в строк встановлений кредитним договором, а ні Первісному кредитору, а ні Новому кредитору, що послужило підставою звернення товариства з відповідним позовом до суду та до Приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису для захисту своїх майнових інтересів. На апеляційну скаргу поступив відзив від представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Качур С.В. , в якому сторона позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, визнавши, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що третя особа приватний нотаріус порушив вимоги ст. 88 Закону України "Про нотаріат", вчинивши виконавчий напис за нарахованими відповідачем пенею, за невиконання/неналежне виконання умов Кредитного договору, за період з 17.07.2019 по 23.06.2020 та 3% за період з 17.07.2017 по 23.06.2020. Оскільки право стягнення таких припинено з спливом трьох років з 10.03.2012 (10.03.2015) та одного року для стягнення пені - 10.03.2013 відповідно. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та правомірного застосування судом до даних правовідносин вимог закону. Вказує, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано вимоги Закону № 1255-IV, який пов`язує дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувану, але й установлює відповідний строк для такого виконання -протягом З0 днів, та пов`язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави. Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Зазначає, що встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису. Вважає, обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а не вчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С. та Приватний виконавець Мелих А.І. у судове засідання не з`явилися, однак про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справу за їх відсутності. У судовому засіданні представник відповідача ТзОВ «Вердикт капітал»-Гуцалюк А.Р. підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечили проти поданої апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус не мав належних підстав для вчинення виконавчого напису, оскільки у нього були відсутні достатні підстави кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого кредитор просив вчинити виконавчий напис безспірними, зазначивши що така безспірність не була підтверджена належними документами відповідно до законодавства, натомість надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового з`ясування підстав для нарахування боргу та його розміру, проте, нотаріус, маючи відповідне право, не діяв у передбачений законодавством спосіб для з`ясування відповідних обставин, хоча перед вчиненням виконавчого напису зобов`язаний був перевірити наявність підстав для цього, зокрема, з`ясувати, чи є умови для такої дії, зважаючи на зміст договору, вимоги законодавства. Кредитор і нотаріус не врахували, що стягнення боргу, безвідносно до факту його наявності як такого, шляхом вчинення виконавчого напису в даному випадку не може бути визнане належним способом захисту права, надає необґрунтовану перевагу кредитору і порушує права боржника. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладено Кредитний договір № 219М від 28.03.2006 року. За умовами вказаного Кредитного договору позивачу надано 119 444, 00 швейцарських франків, які такий зобов`язався повернути в строк до 10.03.2012 року, згідно графіку погашення - Додаток № 1 від 28.03.2006 року. Згідно додатку (а.с. 17) позивач зобов`язаний був здійснювати платежі з 10.04.2006 року по 10.03.2012 року. Також, 28.03.2006 року укладено Додаткову угоду про встановлення ліміту овердрафту № 1 до Договору про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки № НОМЕР_3 за яким позивачу, на 12 місяців надавався овердрафт в сумі 10 100, 00 грн. З метою забезпечення викладених вище зобов`язань позивач передав у заставу автомобіль марки LEXUS LX 470, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006 - Договір застави транспортного засобу від 28.03.2006 року посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Мартюк Л.О., зареєстровано в реєстрі за № 2006. Тернопільським міськрайонним судом 24.02.2016 року ухвалено рішення у справі № 607/14128/15-ц, згідно якого в рахунок виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості у розмірі 1 328 728,12 грн. перед AT «Дельта Банк» звернути стягнення за рахунок реалізації застави та продажу від імені AT «Дельта Банк» транспортного засобу марки Lexus, модель LX 470, рік випуску 2006, державний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , шляхом продажу предмета застави, з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною заставленого майна згідно експертного висновку суб`єкта оціночної діяльності на момент укладення такого договору, з наданням ПАТ "Дельта Банк" усіх повноважень необхідних для продажу автомобіля та зняття його з обліку у відповідних органах ДАІ України. 24 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною вчинено виконавчий напис за № 1402, яким звернено стягнення на автомобіль марки LEXUS LX 470, що належить ОСОБА_1 , для задоволення вимог ТОВ «Вердикт Капітал», який є правонаступником ПАТ «Дельта Банк», та АКІБ «УкрСиббанк», що виникли згідно кредитного договору №219М від 28.03.2006 року, загальна сума, яка підлягає стягненню складає 569758, 84 гривень, з яких 149390, 33 грн. - 3% річних за період з 17.07.2017 року по 23.06.2020 року, та 418390,33 грн. - пеня в розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за період з 17.07.2019 року по 23.06.2020 року. 26 листопада 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. відкрито виконавче провадження ВП №63754163 з приводу примусового виконання виконавчого напису за №1402. виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. 24 липня 2020 року. За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат`нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат`та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат`та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат`визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс19) Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України «Про нотаріат»,захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі по тексту - Закон №1255-IV) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Пунктом 1 ч. 1 ст. 21 Закону № 1255-IV передбачено, що до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору. За змістом ст. 22 Закону № 1255- IV обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження: 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5.) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження. Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. У ч.І ст. 23 Закону № 1255- IV передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Статтею 26 Закону № 1255- IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Згідно із ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Частинами 1,3 ст. 24 Закону № 1255- IV установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Така вимога узгоджується з ч. 1 ст. 27 Закону № 1255- IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відповідно до вищенаведеного для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Згідно зі ст. 28 Закону № 1255- IV якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Закон № 1255- IV пов`язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання протягом 30 днів, та пов`язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави. Тобто, ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано ст. 42 Закону №1255- IV, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Частиною 4 ст. 43 Закону № 1255- IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі ст. 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувана, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників, податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження. Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830). Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису. Разом з тим, відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону № 1255- IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом. Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону № 1255- IV. Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису. При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет, застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувана згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018, справа № 320/8269/15-ц зазначила, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону № 1255-ІV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, шо не підлягає виконанню. Як вбачається з матеріалів справи, згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № Р75509 від 30.11.2020, який міститься в матеріалах справи, звернення стягнення не зареєстровано. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нотаріус не мав належних і достатніх підстав кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого кредитор просив вчинити виконавчий напис безспірними. Така безспірність не була підтверджена належними документами відповідно до законодавства, натомість надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового з`ясування підстав для нарахування боргу та його розміру, нотаріус не перевірив наявність підстав для цього, зокрема, не з`ясував, чи є умови для такої дії, зважаючи на зміст договору, вимоги законодавства. Окрім того, згідно правового висновку, викладеного в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 за змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до того часу, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і-пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Відповідно до п. 80 названої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року - оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. У пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15, який уможливив стягнення Процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Окрім того, згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року по справі № 916/3006/17, де вказано, що: «Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду». Таким чином, посилання апеляційної скарги про помилковість висновків суду, щодо порушення відповідачем строків звернення із заявою до нотаріуса про вчинення виконавчого напису є безпідставними. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції про те,що нотаріус в порушення вимоги ст. 88 Закону України «Про нотаріат» вчинив виконавчий напис за нарахованими відповідачем пенею, за невиконання/неналежне виконання умов Кредитного договору, за період з 17.07.2019 року по 23.06.2020 року та 3% за період з 17.07.2017 року по 23.06.2020 року, а також після спливу строку кредитування стягнув пеню, оскільки право стягнення таких припинено з спливом трьох років з 10.03.2012 року (10.03.2015 року) та одного року для стягнення пені - 10.03.2013 року відповідно. Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем пропущений строк на звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в межах якого у відповідача були достатні правові підстави реалізувати своє право, задоволення своїх вимог у позасудовому порядку, що теж є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що виконавчий напис вчинено із порушенням, а саме поза межами встановленого строку з дня виникнення права вимоги, передбаченого статтею 88 ЗУ «Про нотаріат». Посилання апеляційної скарги на правові позиції, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року за №444/9519/12, Верховного Суду від 18.04.2019 року за №914/1126/14, від 08.11.2019 року за №127/15672/16-ц та інші, ґрунтуються на доводах щодо розміру обчислення пені, відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, здійснення нарахування згідно ч.2 ст.625 ЦК України, однак не спростовується стягнення процентів і пені за кредитом в межах строку позовної давності. Також, слід зазначити, що з тексту оспорюваного виконавчого напису від 24 липня 2020 року вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат`та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999року за№ 1172 (а.с. 25). Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»). Постановою Кабінету Міністрів №622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів`в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених устатті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат`умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону. При прийнятті постанови від 22.02.2017 року, колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів`в частині, з моменту її прийняття. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 24 липня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, й Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України №1172від 29.06.1999року у редакції, станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, які укладено у простій письмовій формі. Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають достатніх правових підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для обов`язкового скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст.367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 31 травня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.