Постанова 4821 № 699/507/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1098/21Головуючий по 1 інстанції Справа №699/507/20 Категорія: 304090000 Літвінова Г. М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіНовіков О.М., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) АТ КБ «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 05.04.2021 (повний текст складено 05.04.2021, суддя в суді першої інстанції Літвінова Г.М.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором б/н від 26.03.2010 в сумі 114179,98 грн., яка складається з такого: 70228,70 грн. за поточним тілом кредиту; 9971,94 грн. - за простроченим тілом кредиту; 1106,73 грн. за нарахованими відсотками; 26959,28 грн. пеня; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 5413,33 грн. штраф (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору відсотками, штрафами та пенею банк порушує питання в даній справі. Заочним рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 05.04.2021 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку 58756,65 грн. заборгованості за тілом кредиту, а в задоволенні решти вимог відмовлено. Суд вказав, що долучені до позову документи (умови кредитування) не підписувалися позичальником, отже не доводилися у встановленому порядку до його відома, що виключає їх застосування в якості кредитного договору, яким регламентуються правовідносини сторін у справі. Також суд вказав, що оскільки підстав для нарахування пені не має (належним чином оформлений кредитний договір відсутній), фактично сплачені позичальником кошти в сумі 21443,99 грн. (які банк використав для погашення пені), мають іти на погашення боргу, що обумовило часткове задоволення вимог банку про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 19.04.2021 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про повне задоволення позовних вимог банку. В обґрунтування вказано на те, що в заяві на приєднання до умов надання банківських послуг в Приватбанку позичальник своїм підписом погодив те, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку та тарифами банку, розміщеними на веб-сайті, є кредитним договором. Між сторонами справи наявний договір приєднання, який за правовим висновком ВС від 08.07.2019 у справі №923/760/18 підпису під публічно розміщеними умовами не потребує. Позичальник підписав довідку про умови кредитування, копія якої міститься у матеріалах справи, із визначенням сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальності позичальника у виді сплати пені та штрафів на користь банку у разі порушення своїх договірних зобов`язань. Позичальник підтвердив наявність кредитних правовідносин між сторонами, фактично використовуючи отриману в банку кредитну картку. Факт використання позичальником кредитної картки свідчить про визнання наявності між сторонами кредитних правовідносин на запропонованих банком умовах ВС від 29.07.2020 справа №753/10779/16-ц. При вирішення спору у справі суд не врахував висновки ВС від 04.12.2019 у справі №750/6058/17-ц, від 06.05.2020 у справі №358/384/19, від 01.09.2020 у справі №293/599/19-ц, від 04.11.2020 у справі №534/1072/18-ц та від 07.04.2021 у справі №724/970/20 про необхідність врахування положень договору у разі їх належного погодження сторонами, складеними у формі паспорту кредитування. Так як позичальник погодив, підписавши довідку про умови кредитування, свою відповідальність у виді обов`язку сплачувати пеню у разі порушення зобов`язань, суд помилково вважав, що банк неправомірно фактично отримані від позичальника по кредиту кошти зарахував як сплату пені. У разі відхилення розрахунків банку суд мав самостійно здійснити власні розрахунки наявного боргу, що відповідає висновку ВС від 26.09.2018 у справі №159/2146/15-ц та від 22.07.2020 у справі №189/2109/18. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 114179,98 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 26.03.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк»- позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви (а.с.29) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. У цій заяві вказано, що позичальник отримав платіжну картку кредитка «Універсальна». Дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послу складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомився з договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами та зобов`язався слідкувати за їх змінами. До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з порядком обрахунку відсотків за користування кредитним коштами, пені та штрафів, а також Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які позичальником не підписувались. Строк дії карток позичальника складає до 12.2021 (а.с.28). Також у матеріалах справи на а.с.30 міститься довідка про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» у якій вказано про базову відсоткову ставку в розмірі 2,5 % в місяць (30% річних), термін внесення щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості, становить до 25 числа місяця, наступного за звітним, пені за несвоєчасне погашення заборгованості (базова відсоткова ставка) / 30 за кожен день прострочення + 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць 1 раз намісять за наявності прострочення на 5 і більше днів на суму понад 50 грн., а також про штраф при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань більше ніж на 30 днів у розмірі 500 грн. + 5% від суми боргу по кредитному ліміту із врахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій. Одночасно, визначаючи суму заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, банк використовує у тому числі відсоткову ставку в розмірах 34,8% річних, 43,2% річних, 3,5 % в місяць, 3,6 % в місяць, вказуючи на свою право в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку по договору, передбачене розділом 2.1.1.4 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.6-16). Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню, сплаті відсотків, пені та штрафів, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість в сумі 114179,98 грн., яка складається з такого: 70228,70 грн. за поточним тілом кредиту; 9971,94 грн. - за простроченим тілом кредиту; 1106,73 грн. за нарахованими відсотками; 26959,28 грн. пеня; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 5413,33 грн. штраф (процентна складова),з приводу вирішення позовних вимог про стягнення яких здійснюється перегляд цієї справи в суді апеляційної інстанції. Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку сторони справи погодили умови кредитування, зокрема, щодо строків та розмірів сплати заборгованості по кредиту, порядку розрахунку відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність боржника за прострочення виконання своїх договірних зобов`язань у виді сплати пені та штрафів, що вбачається з довідки про умови кредитування, яку позичальник підписав 26.03.2010 (а.с.30). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції помилково вказав, що вимоги банку про стягнення з позичальника заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, пені, та штрафів є такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, так як ґрунтуються на Умовах та правилах надання банківських послуг в Приватбанку, які позичальнику до відома не доводились та ним не підписувались, адже відповідні вимоги обґрунтовуються довідкою про умови кредитування, яку позичальник підписав 26.03.2010. Додатково апеляційний суд враховує, що в анкеті-заяві від 26.03.2010 про приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку зазначено про видачу позичальнику платіжною картки «Кредитка Універсальна», а підписана довідка про умови кредитування стосується саме обслуговування такого виду карток. З урахуванням наведеного апеляційний суд констатує, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості 70228,70 грн. за поточним тілом кредиту та 9971,94 грн. за простроченим тілом кредиту є обґрунтованими. Такі висновки узгоджуються з практикою ВС у постанові від 12.02.2020 у справі №365/159/19, а також від 02.12.2020 у справі №161/5267/20. Наявність відповідних правовідносин між сторонами підтверджується матеріалами справи підписаною анкетою-заявою від 26.03.2010, рухом коштів по кредитному рахунку позичальника із періодичним погашенням боргу, з якого слідує активне використання позичальником кредитної картки для розрахунку в торгівельних мережах. Необхідність стягнення боргу по простроченому тілу кредиту вбачається з практики ВС - постанова від 12.02.2020 у справі №365/159/19, від 02.12.2020 у справі №161/5267/20 та ін. В цій частині апеляційні доводи скаржника у справі є вірними. Надаючи оцінку позовним вимогам банку про стягнення з позичальника заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, апеляційний суд враховує, що за розрахунком боргу, виконаним банком відсотки нараховувалися у тому числі за відсотковими ставками в розмірах 34,8% річних, 43,2% річних, 3,5 % в місяць, 3,6 % в місяць, на які позичальник не погоджувався (у підписаній довідці про умови кредитування вказано про сплату відсотків у розмірі 30% річних). В цій частині банк обґрунтовує своє право на одностороннє підвищення розміру відсоткової ставки Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, які позичальнику до відома не доводились та ним не підписувались. Так роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2010 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2020 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Апеляційний суд враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 26.03.2010 шляхом підписання анкети-заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді право банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку по договору. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про належне повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважає узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає за необхідне перерахувати заборгованість позичальник по відсоткам за користування кредитними коштами за відсотковою ставкою в розмірі 30% річних, яку під підпис погодив позичальник, укладаючи з банком договір, та визначити розмір вказаної заборгованості в сумі 674,74 грн. Оскільки за погодженими позичальником умовами кредитування розмір штрафу (процентна складова) залежить у тому числі від розміру боргу по відсоткам, до перерахунку підлягає відповідна складова штрафу, які апеляційний суд визначає в розмірі 4043,77 грн. Також банком заявлено вимоги про стягнення з позичальника пені за прострочення виконання його договірного зобов`язання. Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Ураховуючи, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, одночасне їх застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідний правовий висновок викладено ВСУ у постанові від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15 та підтверджено в практиці ВС у постанові від 13.02.2019 у справі №216/2813/15-ц. Отже у задоволенні вимог банку про стягнення пені слід відмовити у зв`язку із законодавчою забороною притягати особу до відповідальності одного виду за одне і те ж порушення. Всі апеляційні доводи банку в даній справі не доводять можливості двічі притягувати до відповідальності одного виду за одне і теж порушення, що прямо заборонено положеннями норми права прямої дії ст.61 Конституції України. Крім того, інші апеляційні посилання банку на практику ВС не можуть свідчити про наявність права в односторонньому порядку змінювати розмір відсоткової ставки по договору, адже відповідні положення договору у визначеному порядку позичальником не погоджувалися. При цьому наявність та зміст правовідносин між сторонами справи під сумнів при судовому розгляді не ставиться. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач до суду першої інстанції не пред`явив. Такі висновки прямо вбачаються з постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Інших доводів, які б свідчили про помилковість вищенаведених висновків апеляційного суду в цій справі, апеляційна скарга банку не містить, адже не спростовує відсутність письмового погодження сторонами порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 05.04.2021 у даній справі слід скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про часткове задоволення вимог банку про стягнення кредитної заборгованості. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі на 75% з відповідача на користь позивача слід стягнути 3941,25 грн. (2102+3153) * 75% судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу задовольнити частково. Заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 05.04.2021 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - скасувати. Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по договору б/н від 26.03.2010 за поточним тілом кредиту 70228,70 грн., за простроченим тілом кредиту 9971,94 грн., за нарахованими відсотками 674,74 грн., штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 4043,77 грн., а всього 85419,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог у справі відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 3941,25 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 02.06.2021 . Суддя-доповідач Судді