Постанова 4824 № 753/9948/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5471/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Київ Справа № 753/9948/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року, постановлену у складі судді Каліушка Ф.А., у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни та скасування постанов, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , встановив: У червні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що 22 липня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-004/155/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних, строком до 22 липня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 22 липня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_3 ) було укладено договір іпотеки № РСL-004/1 55/2005, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за вищезазначеними кредитним та іпотечним договорами. 20 травня 2015 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/404/15-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно, у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 4 квітня 2017 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасоване і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, а саме: звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РСL -004/155/2005 від 22 липня 2005 року, укладеним між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , - квартиру АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки у розмірі 738 232,17 грн. Разом з цим зазначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Постановами державного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. від 03.04.2020 року відкрито виконавче провадження № 61726139 на підставі виконавчого листа № 753/404/15-ц, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 12.05.2017, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , встановлено розмір основної винагороди у сумі 58 114, 11 грн. та загальну суму мінімальних витрат - 3500 грн. 18 травня 2020 року ОСОБА_1 на виконання Угоди про врегулювання боргу за кредитним договором № МL-004/155/2005 від 22.07.2005 року, укладеної між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та скаржником, сплатив 1820 грн. та 95 000 грн., що підтверджується квитанціями. 20 травня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Однак, постанова про закінчення виконавчого провадження не нівелює протиправність винесення постанов про відкриття виконавчого провадження на накладення арешту на майно боржника, оскільки дані постанови створюють правові наслідки для скаржника у вигляді стягнення витрат виконавчого провадження та винагороди приватного виконавця, у зв`язку з чим останній звернувся до суду. Неправомірність постанови про відкриття виконавчого провадження скаржник обґрунтовував тим, що під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зупиняється строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому підстави для відкриття виконавчого провадження були відсутні. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі, посилаючись на її незаконність, порушення та судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам, оскільки виконавче провадження було відкрито щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а погашення заборгованості відбулось шляхом сплати грошових коштів на виконання Угоди про врегулювання боргу за кредитним договором. Предмету іпотеки продано не було. Крім того, погашення заборгованості відбувалось не в рамках виконавчого провадження, не шляхом вчинення виконавцем виконавчих дій та рішень, а шляхом укладення угоди ОСОБА_1 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Приватний виконавець жодної участі в укладенні Угоди про врегулювання боргу не брав. В даній угоді відсутні посилання на виконавче провадження. Також, погашення заборгованості після відкриття виконавчого провадження не свідчить про те, що відкриваючи таке виконавче провадження, приватний виконавець діяв в межах чинного законодавства, тим більше, що погашення заборгованості ОСОБА_1 було вчинено безпосередньо ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а не через приватного виконавця. Посилається на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що в резолютивній частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 квітня 2017 року визначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Враховуючи правову позицію, яку висловлену Верховним Судом та аналіз норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», рішення суду, яким встановлено, що воно не підлягає виконанню протягом дії мораторію, кредитор має право до окремих категорій громадян, на яких поширюється дія мораторію, застосовувати тільки процедури досудового врегулювання заборгованості, надсилати вимоги, подавати позови до суду, отримувати судові рішення, вчиняти нотаріальні написи, та виконувати інші передбачені законом дії, спрямовані на отримання виконавчого документу. Проте сам виконавчий документ не може бути пред`явлено до виконання, оскільки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зупиняється строк його пред`явлення. Отже, органам державної виконавчої служби та їх посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заборонено вживати заходи, спрямовані на виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на період його чинності. За таких обставин, приватному виконавцю слід було повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Оскільки виконавче провадження було відкрито неправомірно, то постанова про арешт майна боржника, в межах неправомірно відкритого виконавчого провадження також підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Лановенко Л.О., вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не досліджує текст рішення, на підставі якого було виданого виконавчий документ, оскільки така дія не передбачена нормами чинного законодавства, що регулюють порядок відкриття виконавчого провадження та вчинення дій приватним виконавцем. При цьому, виконавчий лист №753/404/15-ц від 12.05.2017 року виданий Дарницький районним судом м. Києва не містить тверджень про відстрочення його виконання на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадянУкраїни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано підстави для повернення виконавчого документа без прийняття його до виконання, відсутня така підстава як розповсюдження дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» для повернення виконавчого документа без прийняття його до виконання. Вказує, що розповсюдження дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» відстрочує факт виконання судового рішення, а не пред`явлення самого виконавчого документу до виконання. Крім того, як вказано у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року справі №308/3270/17, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона щодо звернення стягнення на майно боржника стосується заходів примусового виконання рішень конкретних дій, спрямованих державним виконавцем на виконання рішення суду, а не дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження. Відкриття виконавчого провадження засвідчує обставини пред`явлення виконавчого документа довиконання та є юридичним фактом, з яким пов`язується обчислення перебігу строку пред`явлення виконавчих документів до виконання. В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги, просила ухвалу суду скасувати. Приватний виконавець Лановенко Л.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила ухвалу суду залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, що з`явились в судове засідання, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на момент винесення постанови ВП № 61726139 від 03.04.2020 про відкриття виконавчого провадження, врегулювання спірних питань щодо наявної заборгованості між скаржником та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не було проведено, а повне погашення боргу, на виконання укладеної Угоди про врегулювання боргу з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відбулось лише 18.05.2020, тобто після вчинення оспорених скаржником дій та рішень приватного виконавця. Тому суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О., приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження № 61726139 від 03.04.2020, діяв в межах чинного законодавства. У зв`язку із повним фактичним виконанням, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», 20.05.2020 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 753/404/15-ц від 12.05.2017, а тому скарга є безпідставною. Разом з тим, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 року справі №308/3270/17, зазначав, що посилання скаржника на протиправні дії приватного виконавця щодо прийняття постанов у виконавчому провадженні № 61726139, у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд не бере до уваги, з огляду на те, що, у даному випадку, права скаржника постановою про відкриття виконавчого провадження не порушені, оскільки приватний виконавець може здійснювати дії, спрямовані на встановлення, чи підпадає їх майно під дію даного Закону, чи наявне інше майно чи кошти у боржників. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними і обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За змістом ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що дії приватного виконавця Лановенко Л.О. щодо винесення постанови ВП 61726139 від 03 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника є протиправними, оскільки рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року у справі № 753/404/15-ц у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно відмовлено. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 4 квітня 2017 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасоване і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РСL -004/155/2005 від 22 липня 2005 року, укладеним між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , - квартиру АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки у розмірі 738 232 грн. 17 грн. Разом з цим зазначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с. 39-61). 12.05.2017 року на виконання рішення суду Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі № 753/404/15-ц (а. с. 91-92). Даний виконавчий лист №753/404/15-ц від 12.05.2017 року не містить вказівки, зазначеної у рішенні Апеляційного суду м. Києва від 04.04.2017 року, про відстрочення його виконання на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадянУкраїни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 03.04.2020 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Л.О. із заявою про відкриття виконавчого провадження та примусове стягнення суми боргу (а. с. 90). Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 03.04.2020 року, ВП № 61726139, відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом № 753/404/15-ц (а. с. 105). Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 03.04.2020 року, ВП № 61726139, накладено арешт на майно ОСОБА_1 (а. с. 114). Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 03.04.2020 року, ВП № 61726139, про виправлення помилки у процесуальному документі, внесено виправлення до постанови про арешт майна боржника від 03.04.2020, а саме накладено арешт на 1/2 частину квартири, що належить ОСОБА_1 (а. с. 117). Постановами приватного виконавця Лановенко Л.О. від 03.04.2020 року, ВП № 61726139, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження для боржника ( а. с. 111-112) та стягнуто з боржника основну винагороду (а. с. 109). 18 травня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1 укладено Угоду про врегулювання боргу за кредитним договором № МL-004/155/2005 від 22.07.2005 року, відповідно до якої позичальник до 18 травня 2020 року включно зобов`язується погасити боргові зобов`язання в розмірі 95 000 грн. та сплатити витрати кредитора на ведення претензійно-позовної роботи в розмірі 1820 грн. За умов належного виконання позичальником умов даної угоди сторони домовились скасувати всю суму поточної пені, що були нараховані до моменту укладення цієї Угоди; припинити претензійно-позовну роботу по стягненню боргових зобов`язань за кредитним договором, а рішення суду вважати виконаним (а. с. 29). 18 травня 2020 року ОСОБА_1 на виконання зазначеної Угоди сплатив 1820 грн. та 95 000 грн., що підтверджується квитанціями (а.с. 30 - 31) та довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо повного погашення ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору № МL-004/155/2005 від 22.07.2005 року (а.с. 32). 20 травня 2020 року представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернуто до приватного виконавця Лановенко Л.О. заяву про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі № 753/404/15-ц, виданого 12.05.2017 Дарницьким районним судом м. Києва. Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 20.05.2020 року, ВП № 61726139, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 753/404/15-ц, виданого 12.05.2017 Дарницьким районним судом м. Києва, закінчено, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а. с. 152-153). Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено випадки, у яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, а саме: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку. Таким чином, вказаною нормою Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з підстав, зазначених скаржником, а саме - встановленням у рішенні суду відстрочки виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» Відповідно до п. 9 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону:1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку; 2 ) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) певного майна. Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Отже вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) дій на примусове стягнення певного майна окремої категорії боржників на період чинності цього Закону, за наявності та доведеності відповідних умов. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року у справі №753/404/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем проживання іпотекодавців, житлова площа не перевищує межу зазначену в законі, а тому на дані правовідносини поширюються приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Таким чином, застосування у рішенні Апеляційного суду м. Києва відстрочки виконання рішення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою повернення виконавчого документа стягувачу. Разом з тим, положення статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначають підстави повернення стягувачу виконавчого документа, за яким відкрито виконавче провадження. Тобто, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона щодо звернення стягнення на майно боржника стосується заходів примусового виконання рішень (конкретних дій, спрямованих державним виконавцем на виконання рішення суду). Відкриття виконавчого провадження засвідчує обставини пред`явлення виконавчого документа до виконання та є юридичним фактом, з яким пов`язується обчислення перебігу строку пред`явлення виконавчих документів до виконання. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №308/3270/17 з подібних правовідносин. З викладеного вбачається, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлює обмежень щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника, а тому дії приватного виконавця в цій частині є правомірними, оскільки відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, є стадією, яка передує примусовій реалізації майна (стаття 61 Закону України «Про виконавче провадження») та є юридичним фактом, з яким пов`язується обчислення перебігу строку пред`явлення виконавчих документів до виконання. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 620/705/18-ц (провадження № 61-1804св19). За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження № 61726139 від 03.04.2020 року та постанову про арешт майна боржника, діяла в межах чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №308/3270/17 не є аналогічними правовідносинами у даній справі, колегія суддів відхиляє, оскільки спори у цій справі та у справі, що переглядається, стосуються правомірності відкриття виконавчого провадження за наявності заборони виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий документ не може бути пред`явлено до виконання, оскільки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зупиняється строк його пред`явлення суперечать Закону України «Про виконавче провадження», п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, адже Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) певного майна, тобто встановлює відстрочку виконання рішення на час дії Закону. Оскільки відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» відкриття виконавчого провадження та арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, є стадією, яка передує примусовій реалізації майна (стаття 61 Закону України «Про виконавче провадження»), то доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не містять правових обґрунтувань щодо невідповідності дій державного виконавця вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 31 травня 2021 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.