Постанова 4857 № 500/1420/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1420/21 пров. № А/857/8085/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (постановлену головуючим суддею Чепенюк О.В. у м. Тернопіль) про відмову в забезпеченні позову у справі № 500/1420/21 за адміністративним позовом Державне підприємство «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України до Чортківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування 98 постанов про арешт майна (рухомого та нерухомого майна, коштів). Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить забезпечити позов шляхом: зупинення дії актів індивідуального характеру, а саме постанов Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про арешт майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України згідно переліку, що додається (98 (дев`яносто вісім) постанов); заборони Чортківському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), будь-яким іншим третім особам вчиняти дії щодо реалізації (відчуження) арештованого майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України; зупинення стягнення на підставі виконавчих документів (98 (дев`яносто вісім) постанов про арешт майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України) - зведене виконавче провадження № 62932383, де боржником є Державне підприємство «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, яке знаходиться на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). В обґрунтування заяви зазначено, що державними виконавцями Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) за період 2020-2021 років винесено 98 постанов про арешт майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України. Мова йде про арешт нерухомого та рухомого майна, в тому числі коштів. Оскаржуваними постановами вчинено дії, наслідком яких може бути протиправне відчуження об`єкта права державної власності - майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України. Це негативно вплине на його діяльність, заблокує роботу Підприємства, завдасть шкоди матеріальному становищу та може призвести до його ліквідації. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що не вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, позаяк відсутні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення та докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та винести ухвалу про забезпечення позову. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуваними постановами вчинено дії, наслідком яких може бути протиправне відчуження об`єкта права державної власності майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, та які негативно впливають на його діяльність, заблокують роботу даного підприємства, завдають непоправної шкоди матеріальному становищу та можуть призвести до його ліквідації. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті. Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Також, колегія суддів зазначає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Крім цього, відповідно до абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Разом з цим, відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім цього, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Разом з цим заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи заявника переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Як зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність 98 постанов державних виконавців Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), які виносилися протягом періоду з жовтня 2020 по січень 2021 року про арешт майна Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, в одному випадку про арешт коштів боржника. Протягом тривалого часу, з жовтня 2020 року заявник не оскаржував дій та рішень державних виконавців і лише 24.03.2021 (цією датою позов здано на пошту) звернувся до суду. За відомостями доданими до заяви зведене виконавче провадження щодо Підприємства передане до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII). Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Разом з цим суд першої інстанції вірно зауважив, що накладення арешту на майно не означає відразу його реалізацію, на що звертає увагу заявник. В свою чергу, заявником в поданій заяві про забезпечення позову не доведено, підстав небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, як і того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення позивачам необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Окрім цього, суд зазначає, що оцінка аргументів заявника про наявність ознак протиправності оскаржуваних постанов, здійснюватиметься в межах розгляду адміністративної справи, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову Таким чином заявником не доведено наявності у поданій заяві хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених КАС України, для постановлення судом ухвали про забезпечення позову. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов правильного висновку, що заява про забезпечення позову не містить достатніх даних про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 500/1420/21 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року