Постанова 4811 № 451/824/19

Справа № 451/824/19 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З. Провадження № 22-ц/811/666/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. з участю: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області № 18 від 09.06.2009 року «Про оформлення права власності на церкву будинок АДРЕСА_1 » оформлено право власності на церкву по АДРЕСА_1 за релігійною громадою Української православної церкви Київського патріархату в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Вважає, що у виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області не було повноважень на прийняття вищезазначеного рішення, а тому таке прийнято з порушенням законодавства, оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних державних адміністрацій, а на час прийняття виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області рішення № 18 від 09.06.2009 року «Про оформлення права власності на церкву будинок АДРЕСА_1 » не було жодного рішення чи розпорядження Львівської обласної державної адміністрації стосовно передачі безоплатно у власність релігійній громаді Української православної церкви Київського патріархату в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області будівлі церкви по АДРЕСА_1 , яка з часу своєї побудови належала Українській греко-католицькій церкві. Вважає, що рішення щодо відчуження та приватизації майна, яке перебуває у комунальній власності, приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради і не належить до компетенції її виконавчого комітету, до відання якого належить лише підготовка та внесення на розгляд відповідної ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна. З наведених підстав просить: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області № 18 від 09.06.2009 року. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що кожному гарантовано право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Зазначає, що є членом релігійної громади Української греко-католицької церкви в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, оскільки є уродженкою даного села, має тут батьківську хату, яку регулярно відвідує на вихідних, а також є помічником голови парафіяльної ради. Вказує, що рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області № 18 від 09.06.2009 року «Про оформлення права власності на церкву будинок АДРЕСА_1 » обмежено її право як члена релігійної спільного УГКЦ на можливість відправляти релігійні обряди згідно канонів УГКЦ в церкві Воздвиження Чесного Хреста у с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, яка споконвіку належала релігійній громаді Української греко-католицької церкви та незаконно, на думку апелянта, передана релігійній громаді Української православної церкви Київського патріархату в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Вважає, що передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива лише за умови, що в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї ж конфесії або віросповідної приналежності, якій належала будівля на момент її переходу. Наголошує, що виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, приймаючи оскаржуване рішення, перевищив свої повноваження, оскільки будівля церкви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста в с. Дмитрів перебувала у державній власності і тільки держава могла передати цю культову будівлю у власність релігійній громаді на підставі рішення Львівської обласної державної адміністрації. На думку апелянта, суд неправомірно стягнув з неї судовий збір, оскільки в ухвалі про відкриття провадження у справі прийшов до висновку про наявність підстав для звільнення її від сплати судового збору. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулася до суду з позовними вимогами щодо незаконності рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, яким оформлено право власності на культову споруду в с. Дмитрів, як фізична особа, та не довела факту порушення прийнятим відповідачем рішенням її прав та охоронюваних законом інтересів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Частинами першою та другою ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 року № 987-XII передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Згідно зі ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 року № 987-XII релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Таким чином, культові будівлі та майно передаються у власність чи користування релігійним організаціям, а не окремим членам релігійної громади. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області №18 від 09.06.2009 «Про оформлення права власності на церкву будинок АДРЕСА_1 » оформлено право власності на церкву по АДРЕСА_1 за релігійною громадою Української православної церкви Київського патріархату в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Архівною довідкою № М-84 від 27.05.2013 року, виданою Центральним державним історичним архівом України, м. Львів підтверджується, що у селі Дмитрів Радехівського повіту Львівського воєводства станом на 1931-1932 роки була греко-католицька церква Воздвиження Чесного Хреста. Будівля церкви мурована, зведена у 1877 році. У власності церкви була земля (поле 21 гектар 54 арів 61 метр квадратний, сіножаті 13 гектарів 21 ар 15 метрів квадратних, пасовиська 21 гектар 9 арів 61 метр квадратний, необроблена земля 6 гектарів 47 арів 52 метри квадратних, город 59 арів 89 метрів квадратних), дровітня і мурований будинок. Зі змісту позовної заяви, з пояснень ОСОБА_1 , вбачається, шо позов подано ОСОБА_1 , як фізичною особою, вона звернулася до суду за захистом саме своїх прав та законних інтересів, оскільки вважає, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 09.06.2009 № 18 «Про оформлення права власності на церкву будинок АДРЕСА_1 » порушено її права та законні інтереси, як члена релігійної громади УГКЦ с. Дмитрів, на користування культовою спорудою; що з позовом до суду про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області №18 від 09.06.2009 року, ОСОБА_1 , як представник релігійної громади УГКЦ с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, і в інтересах цієї громади, вона не зверталася. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги та порушення своїх прав та законних інтересів оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 09.06.2009 № 18, апелянт покликається на те, що є уродженкою села Дмитрів Радехівського району Львівської області, має тут батьківську хату, яку регулярно відвідує на вихідних, та є членом релігійної громади Української греко-католицької церкви в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Разом з тим, позивачка, обгрунтовуючи підстави позову порушенням її прав та законних інтересів, як члена релігійної громади Української греко-католицької церкви в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, на користування культовою спорудою церквою Воздвиження Чесного Хреста, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не долучила до позову, та не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження її членства в релігійній громаді УГКЦ с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, доказів державної реєстрації релігійної організації УГКЦ с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, копію зареєстрованого у встановленому законом порядку статуту УГКЦ с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Довідкою про склад сім`ї і прописки № 596 від 10 листопада 2015 року, виданою ЛКП «Дім», підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_2 . На підтвердження доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 долучила до неї протокол № 4 загальних зборів релігійної громади (парафії) Української Греко-Католицької Церкви Воздвиження Чесного хреста у с. Дмитрів Радехівського району Львівської області від 20 липня 2018 року, яким підтверджується, що її обрали помічником голови парафіяльної ради та довіреність від 18 грудня 2019 року, дійсну до 31.12.2020 року на представлення інтересів релігійної громади Української греко-католицької церкви в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, в тому числі і в судових органах, зазначені письмові докази позивач не подавала до суду першої інстанції, такі не досліджувалися судом, такі не могли бути враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Враховуючи те, що долучені до апеляційної скарги протокол № 4 загальних зборів релігійної громади (парафії) Української Греко-Католицької Церкви Воздвиження Чесного хреста у с. Дмитрів Радехівського району Львівської області від 20 липня 2018 року та довіреність від 18 грудня 2019 року, не були надані суду першої інстанції, а ОСОБА_1 не надала доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, колегія суддів вважає, що такі не можуть прийматися до уваги. Не спростовує висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову долучена до апеляційної скарги довіреність, видана 23.07. 2018 року керівником РО РГ УГКЦ с. Дмитрів о. ОСОБА_2 на представництво ОСОБА_1 інтересів релігійної громади УГКЦ с. Дмитрів, оскільки позов подано ОСОБА_1 , як фізичною особою, в своїх інтересах, а не в інтересах релігійної громади УГКЦ с. Дмитрів Радехівського району Львівської області. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Культові будівлі і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною ходою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Частина 2 ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення), тобто, право на отримання у власність або у користування культових споруд належить релігійній організації, як юридичній особі, а не окремим членам релігійної громади. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, приймаючи рішення №18 від 09.06.2099 року, перевищив свої повноваження, таке рішення прийняте всупереч положенням ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Слід зазначити, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 09.06.2009 № 18, не вирішувалось питання щодо передачі церкви ОСОБА_3 у с. Дмитрів релігійній громаді УПЦ КП с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, оскаржуваним рішенням виконкому вирішено оформити право власності на спірну культову споруду церкву за релігійною громадою УПК КЦ с. Дмитрів, що свідчить про відсутність порушень прав та законних інтересів позивачки, як фізичної особи, які, як стверджує позивачка полягали у незаконній передачі виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області культової споруди релігійній громаді УПЦ КП с. Дмитрів. Оскільки культові будівлі надаються у власність або у користування релігійним громадам на підставі рішення уповноваженого органу, такі будівлі не можуть надаватися окремим фізичним особам, враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх особистих прав та інтересів, як фізична особа, а не як представник в інтересах релігійної громади Української греко-католицької церкви в с. Дмитрів Радехівського району Львівської області, враховуючи відсутність порушення її особистих прав чи законних інтересів рішенням Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області №18 від 09.06.2009 року, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 09.06.2009 № 18, безпосередньо особисті права та законні інтереси ОСОБА_1 не порушуються, а відтак правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 31.05.2021 року. Головуючий: Шеремета Н.О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.