Постанова 4873 № 910/12043/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" травня 2021 р. Справа№ 910/12043/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Майданевича А.Г. Гаврилюка О.М. при секретарі судового засідання : Кубей В.І. за участю представників сторін: від позивача: Мастюгін Д.І. від відповідача: Литвин А.В. від третьої особи 1: не прибув; від третьої особи 2: не прибув, розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення: Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 року (повний текст складено 09.03.2021 року) у справі №910/12043/20 (суддя: Підченко Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" 2.Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції про зобов`язання вчинити дії 106 777, 12 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі третя особа 1), Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі - третя особа 2) про: - визнання протиправним повернення Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020 року, № 53314543/17 від 08.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року; - заборону Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подані в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що причиною неможливості повного виконання рішень у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 в межах зведеного виконавчого провадження є протиправні дії Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", оскільки він щонайменше чотири рази неправомірно повертав державному виконавцю платіжні вимоги про стягнення грошових коштів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" задоволено частково. Визнано протиправними повернення Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020 року, № 53314543/17 від 08.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року в частині задоволених позовних вимог у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема не застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 15.05.2020 року № 904/5697/18, відповідно до якої Верховний Суд підтвердив неможливість здійснення виконавчих дій щодо грошових коштів визначених об`єктів права державної власності, окрім випадку, коли такі грошові кошти були передані в заставу за кредитним договором. Крім того, скаржник зазначив, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 року не містить заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів. Водночас, скаржник вказав, що основою вищезазначеного положення Закону є необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до відповідних переліків, у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки, з метою запобігти безконтрольному відчуженню державного майна. Так, за твердженням скаржника Банком були правомірно повернуті без виконання платіжні вимоги від 31.03.2020 року, 08.04.2020 року, 15.04.2020 року до органу державної виконавчої служби після набрання законної сили вищевказаним Законом, що передбачає заборону вчинення виконавчих дій щодо низки об`єктів права державної власності, в тому числі Акціонерного товариства "Українська залізниця". Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу № 910/12043/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року у справі №910/12043/20 своєю ухвалою від 05.04.221 року. 23.04.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що доводи скаржника про існування мораторію на примусове стягнення грошових коштів з Акціонерне товариство "Українська залізниця" є необґрунтованими. До того ж, за твердженням представника позивача, в апеляційній скарзі відповідачем наведено суперечливі відомості. Відповідач наголошує на існування заборони на примусове стягнення грошових коштів з Акціонерного товариства "Українська залізниця". В той же час, самостійно наголошує на позиції Верховного Суд, встановленій у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/12809/19, відповідно до якої вказаної заборони не існує. Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року у справі 910/12043/16. Представники позивача у судовому засіданні 25.05.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва - залишити без змін. Представники третіх осіб у судове засідання 25.05.2021 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 року. Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" існувала низка спорів майнового характеру. Такі спори вирішено в судовому порядку в Господарському суді міста Києва у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19. Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2019 року у справі № 910/10669/19, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 189 067, 76 грн, а саме: 155 354, 22 грн пені, 17 973, 25 грн інфляційних втрат, 12 946, 18 грн 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 794, 11 грн. Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 року у справі № 910/12338/19, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до Акціонерного товариствва "Українська залізниця" задоволено повністю. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 157 495, 32 грн, а саме: пеню в розмірі 111 952, 62 грн, 3% річних у розмірі 9 329, 38 грн, інфляційні втрати в розмірі 33 885, 80 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 327, 52 грн. На виконання вказаних рішень Господарським судом були видані відповідні накази від 06.12.2019 року № 910/10669/19 та від 09.12.2019 року № 910/12338/19. Так, за твердженням позивача, останній звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявами про примусове виконання рішень у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19. Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме: - від 18.12.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60895200 на виконання рішення за наказом від 06.12.2019 року № 910/10669/19; - від 18.12.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60895077 на виконання рішення за наказом від 09.12.2019 року № 910/12338/19. Відповідно до постанов від 20.12.2019 року державним виконавцем Коваль Л.І. вказані вище виконавчі провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53314543. Проте, як вказує позивач, в межах зведеного виконавчого провадження рішення у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 виконані частково. Так, із загальної суми в розмірі 189 067, 76 грн, присудженої до стягнення згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10669/19 з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" було стягнуто 130 788, 15 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9449 від 26.03.2020 року, № 16469 від 15.05.2020 року. Із загальної суми в розмірі 157495, 32 грн, присудженої до стягнення відповідно до рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12338/19 з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" було стягнуто 108 997, 81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9486 від 26.03.2020 року та № 16476 від 15.05.2020 року. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на зворотному боці платіжних вимог відповідач зазначав: "Платіжна вимога повертається без виконання - відповідно до п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ №22". Проте, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на відмову від виконання вищевказаних платіжних вимог державного виконавця, відповідач здійснював перерахування грошових коштів за іншою платіжною вимогою від 05.12.2019 № 53314543 в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. У рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 року у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку. Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 року у справі "Агрокомплекс проти України"). Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Статтею 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до ста. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню. Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме: виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою ст. 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа; у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. 20.10.2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ). З аналізу пункту 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що передані у заставу. Аналогічне тлумачення вказаних норм наведене у листі Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України вих. №3336-11.4.3-19 від 24.12.2019 року. Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказаним пунктом законодавства не передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави, оскільки за змістом положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/12809/19. З урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Тобто, положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" були відсутні підстави для повернення без виконання платіжних вимог Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020 року, № 53314543/17 від 08.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 року не містить заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів. Водночас, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що основою вищезазначеного положення Закону є необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до відповідних переліків, у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки, з метою запобігти безконтрольному відчуженню державного майна, проте дані твердження не спростовують висновків суду. Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 15.05.2020 року у справі № 904/5697/18 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом вже після подій, які стали предметом спору, з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Разом з цим, колегія суддів відзначає, що від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №904/5697/18 було відступлено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду , що викладено у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/12809/19, висновки якої були покладені в основу оскаржуваного рішення. З огляду на викладене та враховуючи доведеність порушеного законного інтересу позивача відповідачем та факт протиправності дій Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з повернення без виконання спірних платіжних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним повернення Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020 року, № 53314543/17 від 08.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року, № 53314543/17 від 15.04.2020 року. Щодо позовних вимог в часині заборони Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених в п. 3 Розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. Однак, з наявних у матеріалах справи фактичних даних неможливо достеменно встановити, які ще рішення судів виконуються у зведеному виконавчому провадженні № 53314543 та чи охоплюються всі виконавчі документи у вказаному виконавчому провадженні предметом спору та доказовою базою у справі № 910/12043/20. Більше того, не виключено, що до зведеного виконавчого провадження можуть бути приєднанні й інші виконавчі провадження. Водночас, колегія суддів відзначає, що суд у своєму рішенні не може зобов`язувати чи забороняти вчиняти певні дії на майбутнє та робити припущення щодо можливості подальшого порушення права позивача відповідачем. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог повністю. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року у справі №910/12043/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року у справі №910/12043/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/12043/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді А.Г. Майданевич О.М. Гаврилюк Дата складення повного тексту 01.06.2021 року.