Постанова 4875 № 922/3944/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" травня 2021 р. Справа № 922/3944/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1255 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021, постановлену суддею Ольшанченком В.І. у приміщенні господарського суду Харківської області 29.03.2021 о 12:37 годині (повний текст складено та підписано 05.04.2021) у справі № 922/3944/19 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №5, м. Харків, до 1) Харківської міської ради, м. Харків, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 3) Фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни, м. Харків, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернення майна, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 задоволено заяви відповідачів ФОП Дудки В.І. та Харківської міської ради про залишення позову без розгляду. Позов керівника Харківської місцевої прокуратури №5 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернення майна залишено без розгляду. Вказана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що прокурором при поданні позову не доведено наявність законних підстав для представництва інтересів держави, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. При цьому, суд першої інстанції з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, виходив з того, що прокурором не обґрунтовано та не доведено неможливість здійснення або неналежне здійснення Харківською міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та територіальної громади міста Харкова в цих правовідносинах; не дотримано вимог щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду; не доведено наявність виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, заступник керівника Харківської обласної прокуратури, в межах установленого законом строку, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 у справі №922/3944/19 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема, прокурор вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що предметом спору, а отже, і предметом доказування є питання додержання вимог законодавства у сфері приватизації під час відчуження спірного майна органом місцевого самоврядування - Харківською міською радою, як органом уповноваженим територіальною громадою міста здійснювати від її імені функції розпорядника майна комунальної власності. Зазначає про виключність даного випадку для представництва інтересів держави в суді у розумінні положень ст. 131-1 Конституції України з огляду на поєднання в одній особі органу, який реалізує права територіальної громади, та особи, яка порушила вимоги законодавства. Вказує на те, що положеннями статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено два взаємовиключних випадки, а саме: звернення прокурора до суду в інтересах відповідного органу, який набуває статусу позивача, та подання позову прокурором самостійно в якості позивача, що обґрунтовано відсутністю уповноваженого органу чи відсутністю у нього повноважень щодо звернення до суду. А отже, передбачена абз.3-4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" процедура застосовується лише до встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, а відсутність уповноваженого органу свідчить про відсутність суб`єкта владних повноважень, якого слід повідомляти у порядку абз.3-4 ст.23 цього Закону. Посилаючись на практику Верховного Суду прокурор вказує на те, що правомірним є звернення прокурора до суду та визначення Харківської міської ради відповідачем, оскільки саме цей орган вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси територіальної громади. У зв`язку з цим у даній справі відсутній суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а отже, й обов`язок прокурора направляти відповідне повідомлення. Таким чином, вказує на дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3, 4 Закону України "Про прокуратуру". Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 у справі №922/3944/19; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 25 травня 2021 року, в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України. 20.05.2021 до апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5778), в якому відповідач-1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1255 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 29.03.2021, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів вказує на те, що матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до уповноважених органів до подання позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав стверджувати, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах. А тому, вважає, що прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави. На підтвердження своєї правової позиції посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 16.12.2020 у справі № 922/534/19. Також, 20.05.2021 до суду апеляційної інстанції від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №5799), в якому відповідач-2 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 - без змін. За твердженням відповідача-2, прокурором не надано доказів, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснюю захист інтересів держави та доказів звернення до уповноваженого органу до подання позовної заяви. 25.05.2021 до апеляційного господарського суду від представника ФОП Дудки В.І., у межах встановленого судом строку, надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №5999), в якому відповідач-3 також просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін. В обґрунтування своєї правової позиції, відповідач-3 вказує на недотримання прокурором при зверненні до господарського суду в якості позивача процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки в даному випадку Харківська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а тому вважає, що відсутні підстави для набуття прокурором статусу позивача у даних правовідносинах. Вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в даному випадку прокурором не підтверджено правових підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки не доведено бездіяльність уповноваженого органу та не надано доказів попереднього повідомлення такого органу, В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 25.05.2021 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Присутній представник відповідача-3, заперечуючи проти доводів прокурора з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, зазначив про законність та обґрунтованість висновків місцевого господарського суду, а тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін. Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.3, а.с.68, 70). Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 2 статті 273 цього Кодексу, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників відповідача-1 та відповідача-2. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача-3, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. 29.11.2019 (згідно відмітки на поштовому конверті) до Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернувся керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни (надалі - відповідачі), в якій просив: 1) визнати незаконним та скасувати пункт 36 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5572-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Дудкою Валентиною Іванівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №115 та скасувати записи про проведену державну реєстрацію права власності 26900134 від 18.06.2019 та 27026636 від 11.07.2018; 3) зобов`язати фізичну особу-підприємця Дудку Валентину Іванівну (код НОМЕР_1 ) повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №ХІІІ, 18, 27 загальною площею 62,9 кв.м та 32/100 частки у праві власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №26, 26б площею 8,4 кв.м загальною площею 71,3 кв.м в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, вул. Валдайська, 24, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18 в частині пункту 36 додатку 1 до рішення є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Прокурором наголошено на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального Харківської міської ради має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві товариства з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містили б інформацію про невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. За твердженням прокурора, обраний спосіб приватизації є незаконним і суперечить інтересам держави та територіальної громади. За вказаних обставин, прокурор вважає, що рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню. Також, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна від 31.05.2018 №5572-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Дудкою В.І., скасуванню запис про державну реєстрацію права власності, а відчужений в порушення вимог чинного законодавства об`єкт нерухомості має бути повернуто територіальній громаді. В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив про те, що відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Водночас, з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно звернувся до суду з даним позовом. Як зазначив прокурор у позовній заяві, звернення з даним позовом до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. При цьому, вказано, що заходи досудового врегулювання спору не вживались. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2019, зокрема, прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вказана ухвала мотивована тим, що місцевий господарський суд визнав достатніми матеріали позовної заяви для прийняття цієї заяви до розгляду та відкриття провадження у справі (т.1, а.с. 95-97). В подальшому, ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 зупинено провадження у справі №922/3944/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 (т.1, а.с.98-101). У відзиві на позовну заяву (вх. №814) ФОП Дудка В.І. заперечувала проти позовних вимог, зазначивши про те, що прокурор не набуває статусу позивача у цьому провадженні, оскільки у Харківської міської ради наявні повноваження щодо звернення до суду з вимогою про повернення спірного майна (т., 1, а.с.106-120). Також, відповідач-3 звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про залишення позову без розгляду на підставі п.1 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Вказане клопотання мотивоване тим, що в позовній заяві прокурором не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з даним позовом, оскільки не доведено нездійснення або неналежним чином здійснення Харківською міською радою, як суб`єктом владних повноважень, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, своїх повноважень щодо захисту інтересів держави або територіальної громади, а тому відсутні підстави представництва інтересів держави в суді (т.1, а.с.155-161). До суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву від Харківської міської ради, в якому відповідач-1 зазначив про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки належними та допустимими доказами не доведено порушення інтересів держави та суспільства, нездійснення або неналежне здійснення захисту цих інтересів органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; порушення інтересів держави під час відчуження комунального майна. Також, відповідач-1 вказав на недотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду. На підтвердження зазначеного додано лист Департаменту діловодства Харківської міської ради від 13.12.2019 № 1171/0/26-19, відповідно до якого у період з 01.01.2018 по 13.12.2019 повідомлення Харківської місцевої прокуратури № 5 про намір звернутися до суду до Харківської міської ради не надходило (т.1, а.с.197-206, 214). У зв`язку з закінченням розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 поновлено провадження у даній справі (т.1, а.с.237-238). 02.11.2020 до суду першої інстанції від представника відповідача-3 надійшла клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні підставі для представництва прокурором інтересів держави в суді у даних правовідносинах. Зокрема, відповідач-3 зазначив, що відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор набуває статусу позивача виключно у разі відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, або відсутності у відповідного органу повноважень щодо звернення до суду. Проте, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, у відповідності до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування", а тому, на думку відповідача-3, у даному випадку відсутні підстави для набуття прокурором статусу позивача та не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді (т.2, а.с.1-7). Також, Харківська міська рада звернулась до суду першої інстанції із заявою про залишення позову без розгляду з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. В обґрунтування своїх доводів щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та самостійного звернення в якості позивача відповідач-1 вказував на таке: уповноваженими органами здійснювати функції у спірних правовідносинах є Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради; відсутні докази попереднього звернення прокурора до уповноважених органів з повідомленням про звернення до суду; недоведеність нездійснення чи неналежним чином здійснення Харківською міською радою або її виконавчими органами своїх повноважень щодо захисту інтересів держави (т.2, а.с. 8-10). У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив про те, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в суді та самостійного звернення до суду, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень п.2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (т.2, а.с.21-28). У письмових поясненнях від 13.11.2020, відповіді на відзив від 13.11.2020, запереченнях на заяви про залишення позову без розгляду від 13.11.2019 прокурор надав пояснення щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді. Крім того, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначив про те, що передбачена абз. 3 та 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедура застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює уповноважений орган. Також зазначив про те, що у даному випадку порушення інтересів держави (національного, суспільного) відбулось внаслідок ігнорування учасниками цих відносин встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження комунальним майном, а тому звернення з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання щодо законності розпорядження комунальним майном (т.2, а.с.56-60, 62-67,73-77). У письмових поясненнях від 12.03.2021 на виконання ухвал суду першої інстанції від 26.10.2020 та 04.03.2021 прокурором зазначено про те, що у справі №912/2385/12 вирішувались питання щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний уповноважений орган. Водночас, посилаючись на те, що в даному випадку прокурор заявив позов з підстав відсутності органу (оскільки такі органи визначено в якості відповідачів у справі), то вважає, що не потребує доведеності бездіяльність такого компетентного органу та попереднього повідомлення про звернення до суду з таким позовом (т.1, а.с. 162-166). У запереченнях на заяву представника відповідача-3 про залишення позову без розгляду прокурор вказував на те, що ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України передбачено два взаємовиключних випадку звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого органу або самостійно в якості позивача, що зумовлено відсутністю такого органу. При цьому, відсутність уповноваженого органу означає відсутність суб`єкта владних повноважень, якого слід повідомляти (т.2, а.с.195-202). 29.03.2021 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (т.2, а.с. 215-219). Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 36 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5572-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Дудкою В.І.; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності; зобов`язання повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нежитлове приміщення. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої). Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру". (Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 913/152/19, від 02.09.2020 у справі № 911/980/18). Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27). Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави" (постанови Верховного Суду від 16.04.2021 у справі № 906/927/18, від 17.03.2021 у справі №904/31/19). З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частина друга статті 129 Конституції України). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18. Як вже було зазначено, з позовом у даній справі до суду першої інстанції звернувся керівник Харківської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в порядку статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що обраний спосіб приватизації - продаж комунального майна на неконкурентних засадах - є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спрямований на фактичне уникнення проведення законодавчо встановленої процедури продажу спірних об`єктів нерухомого майна шляхом аукціону або конкурсу, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації, визначеним зокрема статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна". Також зазначив, що відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства впливає на матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно зі статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Прокурор вважає, що недотримання під час приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до статті 3 Конституції України. При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з даним позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з цим позовом до суду. Прокурор зазначив, що з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, він самостійно подає вказаний позов. Перевіривши доводи сторін щодо наявності (відсутності) повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, судова колегія зазначає таке. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Частинами 6-8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. З огляду на приписи статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі вирішують питання щодо їх відчуження з метою економічного розвитку територіальної громади. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Відтак, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Отже, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада, яка, маючи делеговані повноваження щодо здійснення права власності від імені територіальної громади м. Харкова, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15. Звертаючись до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави, з урахуванням обставин цієї справи, прокурором визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які, на його думку, розпорядилися спірним майном в порушення вимог чинного законодавства. Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада. Проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18. Натомість прокурор при зверненні з даним позовом вказав, що є позивачем, бо Харківська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави. З урахуванням предмету і підстав позову, наданих до нього документів та обґрунтованим визначенням відповідачами у цій справі Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися майном, яке є майном територіальної громади, зважаючи на відсутність законодавчо визначеного органу, який би здійснював перевірку дій відповідачів та встановлював факт наявності або відсутності порушення при здійсненні органами місцевого самоврядування своїх повноважень, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави. Оскільки прокурор оскаржив рішення Харківської міської ради, в результаті чого визначив її співвідповідачем, він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (територіальної громади міста), тому висновки місцевого господарського суду про те, що прокурор у цій справі не міг набути статусу позивача, захищаючи інтереси територіальної громади міста без визначення органу місцевого самоврядування, є помилковими. (Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19 з подібних правовідносин). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку прокурор належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач. Колегія суддів вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду із постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, оскільки вони стосуються саме випадку, коли прокурор звертається з позовом в інтересах держави через те, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в той же час у даній справі позов заявлено прокурором самостійно у зв`язку з тим, що міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами України (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18). Також, у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20 викладено такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: "Позов прокурора подано на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста від порушень, допущених саме органом місцевого самоврядування, який відчужив комунальне майно всупереч встановленим вимогам. У такому випадку, дотримання чи недотримання порядку повідомлення відповідного органу про намір подати вказаний позов проти нього ж, не спростовує підстав для представництва інтересів держави. У такому випадку правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки причиною виникнення даного спору стало не неналежне виконання радою своїх обов`язків із захисту інтересів громади, а саме порушення спірним рішенням та договором вказаних інтересів". Враховуючи, що прокурор самостійно подав позов в інтересах держави у даній справі, обґрунтувавши це відсутністю органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, підтвердження підстав такого представництва не потребує дотримання прокурором вимог, які встановлені для підтвердження підстав представництва у випадку звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, якщо цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, а саме: вимог щодо обґрунтування прокурором бездіяльності компетентного органу та переднього повідомлення такого суб`єкта про намір звернутися з позовом в інтересах держави. За наведених обставин, є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про недотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо підстав та порядку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу (Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі 922/708/19). Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування пунктів додатку до рішень цього органу, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач. Отже, висновок місцевого господарського суду про непідтвердження прокурором підстав для такого представництва суперечать нормам процесуального права. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суду у складі Касаційного господарського суду в постановах від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2444/19. Окрім того, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом розглянуто значну кількість справ за аналогічними позовами прокурорів у подібних правовідносинах, під час вирішення яких встановлено дотримання прокурором вимог статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та підтвердження підстави для представництва інтересів держави у цих справах та правомірного звернення до суду в якості позивача, а саме: постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, у справі від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 31.03.2021 у справі 922/3272/18, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). Так, на відміну від цієї справи, у господарських справах № 914/1844/18 та № 922/534/19, на які посилаються 1-ий та 2-ий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 922/3944/19 та у справах № 914/1844/18 та № 922/534/19, що виключає підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення цього спору. Отже, посилання Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на правові висновки Верховного Суду у справах №914/1844/18, №922/534/19 є необґрунтованими, з огляду на те, що фактичні обставини у наведених справах, які сформували зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, не є подібними до тих фактичних обставин, що склалися між сторонами у справі № 922/3944/19, яка розглядається. При цьому, матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі, установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишив. При цьому судами встановлено, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, тобто виконав вимогу частини 5 статті 162 ГПК. Крім того, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, та вчинення дій для виправлення ситуації, зокрема подання позову. Матеріали справи свідчать про те, що провадження у даній справі відкрито з 23.12.2019 (тобто позов прокурора розглядається більше ніж 14 місяців), однак за цей час ні Харківською міською радою, ні Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради не здійснено дій щодо подання позову чи підтримання цих позовних вимог, а навпаки, які заперечують факт недотримання вимог чинного законодавства при реалізації майна. Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 по справі №1-9/2009 зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №1-зп від 13.05.1997 щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Оскільки рішення Харківської міської ради №1008/18 від 21.02.2018 в частині пункту 36 додатку 1 до нього є ненормативним правовим актом одноразового застосування, а на його виконання між Харківською міською радою та ФОП Дудкою В.І. виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією Харківською міською радою прав власника спірних нежитлових приміщень, перший відповідач не має повноважень в силу приписів Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" скасувати рішення №1008/18 від 21.02.2018 в частині пункту 36 додатку 1 до нього. За таких обставин, у разі коли прокурор у позовній заяві визначив Харківську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними та скасування її рішення, помилковими є висновки суду першої інстанції про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які він заявив, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (цей орган не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем). За таких обставин, доводи прокурора про неправильне застосування місцевим господарським судом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та неврахування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №587/430/16-ц, є обґрунтованими. Враховуючи викладене, а також встановлення судом апеляційної інстанції обставин щодо дотримання прокурором у цьому випадку порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру, з огляду на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали місцевого суду про залишення позову прокурора без розгляду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Частиною 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, апеляційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1255 Х/2) підлягає задоволенню, ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 у справі №922/3944/19 слід скасувати як таку, що прийнята з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального законодавства, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Оскільки справа передається до суду першої інстанції, то відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України питання розподілу судових витрат має бути вирішене при ухваленні рішення. Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, п. 6 ч.1 ст. 275, ст. 280, 282, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу господарського суду Харківської області від 29.03.2021 у справі №922/3944/19 скасувати. Справу №922/3944/19 передати на розгляд Господарського суду Харківської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 31.05.2021. Головуючий суддя О.В. Шевель Суддя О.О. Крестьянінов Суддя В.О. Фоміна