Постанова 4873 № 911/3215/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" травня 2021 р. Справа№ 911/3215/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20 (суддя Антонова В.М.) за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» про стягнення 8 782 907,60 грн за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (далі - КП Білоцерківської МР «Білоцерківтепломережа», відповідач) про стягнення 8 782 907,60 грн, з яких 6 950 656,95 грн - основного боргу, 1 214 786,22 грн - пені, 317 231,43 грн - 3% річних, 253 807,15 грн - інфляційних втрат та 46 425,85 грн - збитків, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за поставлений природний газ за договором постачання природного газу № 2505/18-КП-17 від 02.10.2018 та укладених до нього додаткових угод. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20 позов задоволено частково, стягнуто з КП Білоцерківської МР «Білоцерківтепломережа» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 6 950 656,95 грн основного боргу, 607 393,11 грн пені, 317 231,43 грн 3% річних, 253 807,15 грн втрат від інфляції, а також 131 047,23 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із наявності та доведеності факту порушення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого природного газу, у зв`язку з чим визнав правомірним нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, однак, враховуючи інтереси сторін та їх майновий стан, на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшив розмір стягуваної з відповідача пені на 50%; відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 46 425,85 грн збитків, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між наявністю факту перевищення обсягу споживання відповідачем природного газу в березні 2019 року за погоджений та понесеними у зв`язку з цим збитками. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, АТ НАК «Нафтогаз України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на те, що суд першої інстанції всупереч ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) не застосував норми спеціального законодавства, зокрема, Закон України «Про ринок природного газу», Правила постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, що регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, зокрема щодо стягнення збитків; суд прийняв необґрунтоване рішення щодо зменшення заявленого розміру пені за відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтверджували неспроможність позивача виконати взяті на себе зобов`язання. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 поновлено АТ НАК «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ НАК «Нафтогаз України» на рішення; призначено розгляд апеляційної скарги на 26.05.2021; встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та зупинено дію оскаржуваного рішення. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу АТ НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін, вказавши, що рішення першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, у відзиві відповідач наголошував на тому, що розрахунки між сторонами за договором №2505/18-КП-17 від 02.10.2018 здійснювались за рахунок коштів, які перераховувались відповідачем постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014; скрутне матеріальне становище, збитковість відповідача об`єктивно підтверджуються балансами та звітами про фінансові результати за 2017-2019 роки; відповідачем реалізується теплова енергія за тарифами, які не покривають вартість енергоносіїв, а стан його розрахунків напряму залежить від виконання зобов`язань споживачами, а тому стягнення з останнього пені у заявленому позивачем розмірі, яка має штрафний, а не компенсаційний характер, призведе до підвищення тарифів на теплопостачання, що матиме негативні соціальні наслідки. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю, вказуючи на їх безпідставність та необгрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вказуючи, що рішення суду першої інстанції було прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 02.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (у тексті договору - постачальник) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (у тексті договору - споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 2505/18-КП-17 (далі - договір). Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. У відповідності до п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями. Згідно п. 1.4 Договору, за цим Договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України). Як передбачено п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 10,0 тис. куб. метрів (десять тисяч куб. метрів). Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2. цього договору. Споживач самостійно визначає планові обсяги, зазначені у пункті 2.1. цього договору і несе відповідальність за правильність їх визначення (п. 2.2 Договору). Відповідно до п. 5.1 Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється Положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4 942,00 гривні за 1000 куб.м. (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 9 488,64 грн (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят вісім грн 64 коп.) (п. 5.2. Договору). Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця постачання природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. Як передбачено п. 8.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. Пунктом 8.2 Договору, сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору). 22.10.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою викладено окремі пункти договору в новій редакції, зокрема, п. 2.1, в якому сторонами погоджено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 26.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 57, 040 тис. куб. метрів (п`ятдесят сім тисяч сорок куб. метрів). 27.10.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою викладено окремі пункти договору в новій редакції, зокрема, п. 2.1, в якому стронами погоджено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 31.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 92,320 тис. куб. метрів (дев`яносто дві тисячі триста двадцять куб. метрів). 31.10.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою викладено окремі пункти договору в новій редакції, зокрема, п. 1.4, відповідно до змісту якого, за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000, власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України); доповнено п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01.11.2018 по 30.11.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 160,717 тис. куб. метрів (сто шістнадцять тисяч сімсот сімнадцять куб. метрів); п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.11.2018 становить 6 235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 7 482,61 грн (сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 61коп.) 26.11.2018 сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою викладено розділи 1-12 цього договору в новій редакції, зокрема: відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу за період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 1061,951 тис. куб. метрів (один мільйон шістдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят один куб. метрів). Згідно п. 4.2 Договору, ціна за 1000 куб.м. газу становить 6 235,51 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% . Усього разом з податком на додану вартість - 7 482,61 грн (сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 61 коп). Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання товару (п. 5.1 договору). Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору). 20.03.2019 сторонами укладено додаткову угоду № 5/6 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018. Додатковою угодою № 6/5 від 20.03.2019 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018 сторони погодили викласти п. 2.1. в наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 923,159 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): жовтень 2018 - 19,019; листопад 2018 - 140,451; грудень 2018 - 200,789; січень 2019 - 244,227; лютий 2019 - 170,406; березень 2019 - 115,250; квітень 2019 - 33,017. 29.03.2019 сторонами укладено Додаткову угоду № 7 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою сторонами погоджено, що по тексту договору замінено назву постачальника з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». 22.04.2019 сторонами укладено Додаткову угоду № 8 до Договору №2505/18-КП-17 від 02.10.2018, якою змінено замовлений обсяг природного газу споживачем у квітні 2019 року на 20,973 тис. куб. метрів. Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач поставив протягом жовтня 2018 - квітня 2019 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 6 950 656,95 грн, доказом чого є акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 за жовтень 2018 року на суму 180 464,45 грн, від 30.11.2018 за листопад 2018 року на суму 1 050 940,34 грн, від 31.12.2018 за грудень 2018 року на суму 1 502 426,18 грн, від 31.01.2019 за січень 2019 на суму 1 827 455,88 грн, від 28.02.2019 за лютий 2019 на суму 1 275 081,98 грн, від 31.03.2019 за березень 2019 на суму 955 222,76 грн, від 30.04.2019 за квітень 2019 на суму 159 065,36 грн. Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача та не спростовано відповідачем, останнім не виконано зобов`язання по оплаті поставленого природного газу у строки та в порядку, передбаченому договором, чим заборгував позивачеві 6 950 656,95 грн вартості спожитого газу. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості поставленого природного газу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 6 950 656,95 грн - основного боргу, 1 214 786,22 грн - пені, 317 231,43 грн - 3% річних, 253 807,15 грн - інфляційних втрат та 46 425,85 грн - збитків. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. На виконання умов договору позивач протягом жовтня 2018 року - квітня 2019 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 6 950 656,95 грн. Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу приписів статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. За змістом статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на невиконання відповідачем грошового зобов`язання за поставлений природний газ, обумовленого п. 6.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 4 п. 5.1 з 01.12.2018), місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування 6 950 656,95 грн - основного боргу, 607 393,11 грн пені, 317 231,43 грн - 3% річних, 253 807,15 грн втрат від інфляції є правомірним. Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні пені у сумі 607 393,11 грн та збитків у сумі 46425,85 грн. Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Стаття 22 ЦК України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Як правильно зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, позивач в ході розгляду справи не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесених ним збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем належного виконання зобов`язань за договором №2505/18-КП-17 постачання природного газу від 02.10.2018. Так, позивачем не було надано доказів на підтвердження реальності вчинення ним витрат на компенсацію Оператору газорозподільних мереж вартості природного газу та недоведення втрат (зменшення майна) позивача у результаті врегулювання небалансу, спричиненого більшим обсягом спожитого відповідачем природного газу. Отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між наявністю факту більшого обсягу споживання відповідачем природного газу в березні 2019 року у порівнянні з погодженим, з понесеними у зв`язку з цим збитками. Крім того, різниця між спожитим та погодженим обсягом природного газу, що становить 12,40900 тис.куб.м., входить в суму стягнення основного зобов`язання, на яку накладено санкції у вигляді 50% пені. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Наведена вище правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи, майновий стан сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19). Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач має нестійкий фінансовий стан, що підтверджується балансами (звітами про фінансовий стан) та звітами про фінансові результати комунального підприємства за період з 2018-2020 років. Крім того, останній не є фактичним кінцевим споживачем газу і такий газ використовується ним для виробництва теплової енергії, яка за умовами договору споживається населенням, які не завжди вчасно розраховуються за спожиту теплову енергію. При цьому, встановлений алгоритм розрахунків передбачає автоматичне перерахування коштів за природний газ з відкритого рахунку відповідача на користь позивача і відповідач фактично не може притримувати отримані від споживачів кошти. Оцінюючи доводи апелянта про безпідставність зменшення місцевим господарським судом розміру пені, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50 %, з дотриманням принципу збалансованості інтересів сторін, а також врахував ту обставину, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у теплопостачанні, отже сплата штрафних санкцій у повному обсязі, в даному випадку, зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а і інші інтереси щодо реальної можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установами бюджетної сфери. Також, доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів також враховує, що в сукупності із об`єктивними обставинами, а саме складною ситуацією в державі та її економічним становищем, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, а отже вбачається наявність підстав для часткового задоволення такого клопотання. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що розмір збитків, який міг понести позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. Таким чином, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу, встановивши обставини збиткової господарської діяльності відповідача, та зважаючи, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань, дотримуючись необхідного балансу інтересів сторін у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %, оскільки зменшення пені на 90% (як просив відповідач) не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін. З огляду на вищенаведене, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги та зазначає, що суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, зробив правильні висновки про можливість зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зважаючи на: ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором; відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань; правовий статус відповідача, основним видом господарської діяльності якого є безперебійне забезпечення тепловою енергією житлового фонду та іншим споживачам, а також те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та її соціальну спрямованість. Крім того, колегія суддів зазначає, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постановах, зокрема, від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 29.04.2020 № 917/693/19, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19, від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20, від 13.04.2021 у справі № 914/883/19. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором постачання природного газу № 2505/18-КП-17 від 02.10.2018 та укладених до нього додаткових угод у розмірі 6 950 656,95 грн основного боргу, 607 393,11 грн пені, 317 231,43 грн 3% річних, 253 807,15 грн втрат від інфляції та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Отже, суд, окрім іншого, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та відповідає сформованій судовій практиці суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ, відтак доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/3215/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі № 911/3215/20.

4. Матеріали справи № 911/3215/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 31.05.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз