Постанова 4872 № 916/3072/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3072/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів головуючого судді Лавриненко Л.В. суддів Аленіна О.Ю., Мишкіної М.А. розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСКРАНСЕРВІС, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 р. по справі № 916/3072/20 за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСКРАНСЕРВІС, м. Одеса про стягнення 173 644,26 грн. суддя суду першої інстанції: Д`яченко Т.Г. час та місце ухвалення рішення: 25.02.2021 р., м. Одеса, пр. - т Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області за участю: прокурора: Врублевська О.О. представників сторін: від Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСКРАНСЕРВІС, м. Одеса: Майков І.В. Ухвалою Південно західного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСКРАНСЕРВІС, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 р. у справі № 916/3072/20 та призначено її до розгляду. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. В жовтні 2020 р. заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 173 644,26 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 р. у справі № 916/3072/20 позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 задоволено у повному обсязі. Судове рішенням мотивоване тим, що в силу вимог Правил дорожнього руху, Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, Закону України «Про автомобільні дороги» та Закону України «Про автомобільний транспорт» рух транспортного засобу - автокрану марки Liebherr, який перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса, мав здійснюватися на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданого уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 р. у справі № 916/3072/20, Товариство з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса оскаржило його до Південно західного апеляційного господарського суду. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що нормативно правові акти, на які послався місцевий господарський суд в оскарженому рішенні, поширюються виключно на вітчизняних та іноземних перевізників, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів територією України, проте кран на спец шасі автомобільного типу Liebherr за своїм цільовим призначенням та конструктивно для перевезення пасажирів та (або) вантажу не призначений. Товариство з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса зауважує також на тому, що додані до позовної заяви прокурора акт № 048086 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 01.11.2019 р., акт № 0005172 про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 01.11.2019 р. та довідка про результати здійснення габаритно вагового контролю від 01.11.2019 р. містять ознаки виправлень, внесення додаткових відомостей та інформації, що не відповідає дійсності. Так, в графі «Найменування та тип вантажу» актів зазначено: «мобільний телескопічний автокран», проте кран на спецшасі автомобільного типу Liebherr LTM 1200 не здійснював перевезення вантажу, а тому ці відомості не відповідають дійсності. Крім того, у вказаних актах зазначено маршрут руху транспортного засобу: «Львів - Одеса», що документально не підтверджено. Разом із тим, транспортний засіб рухався до м. Ізмаїл для оформлення митного режиму тимчасового ввезення і ця обставина підтверджується даними електронної декларації, в якій вказано код митного посту UA500480. Відповідач зазначає також про те, що зважування автокрану представниками Укртрансбезепеки не здійснювалось, а місцевий господарський суд належної правової оцінки доводам представника відповідача з цього приводу не надав. Товариство з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса наполягає на тому, що наведені обставини свідчать про необґрунтованість рішення суду першої інстанції через невідповідність викладених в цьому рішенні висновків фактичним обставинам справи. Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури м. Одеса у наданому до матеріалів справи відзиві на апеляційну скаргу проти доводів відповідача заперечив. 19.05.2021 р. до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса надійшли доповнення до апеляційної скарги, які протокольною ухвалою від 19.05.2021 р. залишені судом без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України внаслідок порушення відповідачем строку, встановленого ч. 1 ст. 266 ГПК України. Розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини. 01.11.2019 р. в ході проведення рейдової перевірки транспортних засобів працівниками Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області на автомобільній ділянці Тернопільська обл. а/д М-12 км 161 було зупинено транспортний засіб автокран марки LIEBHERR, модель LTM 1200, номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до договору оперативного лізингу від 09.08.2019 р. № 09/08-2019/1 перебував у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса. Під час перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса вимог п. 22.5. Правил дорожнього руху, яке полягало в тому, що рух транспортного засобу - автокрану марки LIEBHERR, маса якого складала 72 т (при нормативно допустимій масі 40 т), а ширина 3 м (при нормативно допустимій ширині 2,6 м), здійснювався без відповідного дозволу. За результатами проведення габаритно - вагового контролю складено акти: - про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 01.11.2019 р. № 048086; - про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 01.11.2019 р. № 0005172. Відповідно до складеного Управлінням Укртрансбезпеки у Тернопільській області розрахунку плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів від 01.11.2019 р. № 2 до актів від 01.11.2019 р. № 048086 та № 0005172 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових/габаритних параметрів плата за проїзд великовагового транспортного засобу склала 6 272,55 євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.11.2019 р. становило 173 644,26 грн. 07.11.2019 р. Управлінням Укртрансбезпеки у Тернопільській області на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса було направлено вимогу про перерахування плати за проїзд великовагового транспортного засобу в сумі 173 644,26 грн., яку товариством проігноровано. Листом від 17.07.2020 р. № 52991/36/24-20 Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області повідомило Прокуратуру Одеської області про наявність судової практики, яка містить висновки про відсутність у органів Укртрансбезпеки повноважень на звернення до суду з позовами до внесення відповідних змін до Закону України «Про транспорт». 26.10.2020 р. Одеською місцевою прокуратурою № 4 на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті було направлено повідомлення № 16.04-52-7325ВИХ-20 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортними засобами, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 173 644,26 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008 зазначено, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. № 1401-VIII, Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч. 3 - ч. 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (зі змінами та доповненнями). За приписами цієї норми представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень. Відповідно до правових висновків, які містяться у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17: - з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено; - прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ста. 129 Конституції України); - участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (ч. 3 та ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»); - щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду; - підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді: - бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; - звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; - невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; - прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим; - ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. На підтвердження наявності підстав для представництва, прокурором до матеріалів справи надано лист Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області від 17.07.2020 р. № 52991/36/24-20, в якому управління стверджує про відсутність у нього передбачених законом повноважень на звернення до суду з позовом, а також відсутність асигнувань для сплати судового збору у 2020 р. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає про наступне. Згідно з вимогами п. 26 Порядку здійснення габаритно - вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 24-2, п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, належить до джерел формування державного дорожнього фонду в складі доходів спеціального фонду Державного бюджету України. Згідно зі ст. ст. 11, 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» плата за проїзд є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України та передбачає її цільове використання. Частиною 3 статті 24-2 Бюджетного кодексу України визначено, що кошти державного дорожнього фонду спрямовуються на: 1) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та інших заходів, визначених п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»; 2) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам); 3) виконання боргових зобов`язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування; 4) фінансове забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм. Враховуючи наведені положення законодавства, прокурор правомірно зазначає про те, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у ненадходженні до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування великоваговими та великогабаритними транспортними засобами, що ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2018-2022 роки, метою якої є відновлення і розвиток автомобільних доріг загального користування державного значення для інтеграції їх до європейської транспортної системи та підвищення на них рівня безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень. Отже, визначена контролюючим органом плата за проїзд, що несплачена перевізником добровільно в установлені строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України, а її несплата у визначені строки суттєво порушує інтереси держави. Також суд враховує доводи прокурора про те, що доцільність застосування ним представницьких повноважень у даній справі обумовлена актуальністю питань щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, збереження автомобільних доріг, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 4 ГПК України в випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури та який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. п. 2, 5, 15, 27 Положення (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 320, які набрали чинності 03.05.2018), Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування та вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Відповідно до п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Таким чином, Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу, а крім того, вживають заходи стосовно стягнення відповідної плати. Отже, в силу зазначених вище нормативно - правових актів, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження в спірних правовідносинах. Однак, з матеріалів справи вбачається, що Укртрансбезпекою та її територіальним органом з часу нарахування відповідачеві плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом (з листопада 2019 року) заходів щодо стягнення такої плати не вжито. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність правових підстав для представництва інтересів держави у вказаних правовідносинах. Щодо правових підстав стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса суд апеляційної інстанції зазначає про наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ (зі змінами та доповненнями) автомобільний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. Транспортним засобом спеціального призначення є транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо). Великоваговий транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України допустиму максимальну масу чи осьове навантаження. Великогабаритним транспортним засобом є транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри. Згідно з п. 2 та п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним та/або великоваговим, якщо його габарити та/або максимальна маса або осьова маса перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Відповідно до п. 22.5. Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (зі змінами та доповненнями) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. В силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами. Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що автокран марки LIEBHERR, модель LTM 1200, номерний знак НОМЕР_1 у розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» є транспортним засобом спеціального призначення, вагові та габаритні показники якого перевищують нормативи, встановлені п. 22.5. Правил дорожнього руху, і ці обставини підтверджено належними доказами: наявними в матеріалах справи актами про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 01.11.2019 р. № 048086 та про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 01.11.2019 р. № 0005172. Суд не приймає до уваги доводи представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса про те, що працівниками Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області не проводилось фактичного зважування транспортного засобу - автокрану марки LIEBHERR, модель LTM 1200, номерний знак НОМЕР_1 , оскільки, виклавши ці доводи, представник відповідача при цьому визнає, що фактична вага автокрану складає саме 72 т. Суд не приймає до уваги посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса на недоліки актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 01.11.2019 р. № 048086 та про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 01.11.2019 р. № 0005172, оскільки перелічені відповідачем недоліки жодним чином не впливають на правильність висновків працівників Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області щодо виявленого порушення та особи, яка його вчинила. Не приймаються судом апеляційної інстанції і твердження відповідача про невірно визначений працівниками Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області маршрут руху транспортного засобу: замість маршруту Львів Ізмаїл в розрахунку плати за проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу зазначено Львів Одеса. В цьому питанні суд виходить з того, що відстань між м. Львів та м. Ізмаїл складає 1 042 км, а між м. Львів та м. Одеса 797 км, отже розмір плати при правильному визначенні маршруту мав складати більше, ніж 6 272,55 євро, проте вказана обставина не є підставою для звільнення відповідача від плати за проїзд великовагового та великогабаритного транспортного засобу взагалі, оскільки заявлена до стягнення сума є меншою, ніж та, яку належало б розрахувати та стягнути у випадку правильного визначення маршруту. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на рішення Нижньосірогодського районного суду Херсонської області від 05.05.2020 р. у справі № 659/199/20, оскільки в силу вимог ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як вбачається зі змісту цього рішення, Нижньосірогодський районний суд Херсонської області задовольнив позов водія вантажного автокрану марки LIEBHERR, модель LTM 1200, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення через не надання відповідачем належних та допустимих доказів факту порушення водієм Правил проїзду великовагових транспортних засобів та не надання відомостей про те, яким чином здійснювалось вимірювання ваги транспортного засобу. Отже, вказане рішення не містить висновків про правові наслідки дій чи бездіяльності ОСОБА_1 , а тому не були обов`язковими для місцевого господарського суду під час вирішення ним спору у справі № 916/3072/20. Не приймаються судом і посилання відповідача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 р. у справі № 420/2342/20, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи № 420/2342/20 Одеським окружним адміністративним судом надавалась правова оцінка правомірності накладення на відповідача адміністративно господарського штрафу, передбаченого ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», проте, в межах справи № 916/3072/20 вирішується питання стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс», м. Одеса плати за проїзд великовагового та великогабаритного транспортного засобу. Отже, вказані судові рішення жодним чином не впливають на правильність висновків місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового та великогабаритного транспортного засобу в сумі 173 644,26 грн., а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 р. у справі № 916/3072/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСКРАНСЕРВІС, м. Одеса без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ГПК України. Повний текст складено та підписано 31.05.2021 р. Головуючий суддя : Л.В. Лавриненко Судді: О.Ю. Аленін М.А. Мишкіна