Постанова Харківський апеляційний суд № 638/1741/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Харків справа №638/1741/20 провадження № 22-ц/818/930/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач завідувач централізованим патологоанатомічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР Шарапанюк Сергій Андрійович, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до завідувача централізованим патологоанатомічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР Шарапанюка Сергія Андрійовича про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Семіряд І.В., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : 06.02.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого зазначено, що з вини завідувача патологоанатомічним відділенням ОСОБА_2 вже пройшов восьмий місць як тіло її чоловіка , який помер, ОСОБА_3 знаходиться в морзі Харківського обласного бюро судових експертиз і вона не може його поховати. З вини завідувача і без її дозволу було почато патологоанатомічне дослідження трупу ОСОБА_3 , зроблене грубе втручання в труп та службове підроблення на користь колег, було закамуфльовано насильницьким шляхом стерилізацію (кастрацію) її чоловіка ОСОБА_3 , що стало підставою для закриття кримінального провадження, яке стосувалось вбивства її чоловіка. У зв`язку з чим ОСОБА_1 , після уточнення позовних вимог просить стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції , та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме протоколу патологоанатомічного дослідження № 556 від 10 червня 2019 року. Посилається на те, що вказаний доказ написаний власноруч відповідачем та його текст неможливо прочитати. Просила суд викликати відповідача в судове засідання для роз`яснення вказаного документа. Вказує, що в протоколі було скрито вбивство ОСОБА_3 . Відповідач завідувач централізованим патологоанатомічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР Шарапанюк С.А. надав до суду відзив на апеляційну скаргу та просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу вчинення відповідачем дій, які б могли спричинити настання наслідків завданих неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистими немайновими правами фізичної особи. Вказує, що за вказаними подіями були проведені численні перевірки та вини відповідача не було встановлено. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, а клопотання про його заміну не заявляв. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 10.06.2019 о 10-50 год. відповідачем було розпочато патологоанатомічне дослідження трупу ОСОБА_3 та , на підставі поданої ОСОБА_1 заяви, цього ж дня о 11-20 проведення патологоанатомічного розтину зупинено та тіло померлого ОСОБА_3 передано до відділення №1 відділу судово- медичної експертизи трупів КЗОЗ Харківське обласне бюро судово- медичної експертизи трупів. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. (Ст. 48 ЦПК України). Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. (Ст. 50 ЦПК України). Згідно вимог ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Пунктом 8 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 N 2 роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 звертає саме до ОСОБА_2 та просить стягнути з нього моральну шкоду, посилаючись на те, що саме з вини завідувача патологоанатомічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР ОСОБА_2 було розпочато дослідження та було втручання в труп її чоловіка, через що вона позбавлена можливості поховати свого чоловіка. Так, ОСОБА_1 письмово уточнила, що вона звернулася до суду із позовом до фізичної особи ОСОБА_2 та просила компенсувати нанесену їй моральну шкоду саме за його рахунок. Таку саме позицію ОСОБА_1 підтримала і в судовому засіданні апеляційного суду. Зокрема пояснила, що ОСОБА_2 вчинив дії, на які його Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР не уповноважувала, як то втручання у черепну коробку її чоловіка та інше. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України). Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992р., зазначено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. За змістом п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29.12.1992р., за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов`язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов`язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров`ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства. А за п. 20 цієї постанови № 14: право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на момент здійснення патологоанатомічного дослідження трупу ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР та займав посаду завідувач централізованого патологоанатомічного відділення. Доказів того, що дії, які були вчинені ОСОБА_2 під час здійснення патологоанатомічного дослідження трупу ОСОБА_3 не входили до його посадових обов`язків позивачем не надано. Також позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 під час здійснення патологоанатомічного дослідження трупу ОСОБА_3 вчиняв дії, на які його Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР не уповноважувала. Більш ніж необхідний, як на думку позивача, обсяг патологоанатомічного дослідження трупу ОСОБА_3 про наведене не свідчить. З тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що позивачу було роз`яснено її право щодо заявлення клопотання про залучення належного відповідача. Однак позивач таким правом не скористалася. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач пред`явив позов до завідувача централізованим патологоанатомічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР ОСОБА_2 , який є неналежним відповідачем, з клопотанням щодо залучення до участі у справі належного відповідача, тобто закладу, у якому працює ОСОБА_2 позивач не зверталася. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 січня 2020 року у справі № 344/13973/17 пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П.Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна