Ухвала КЦС ВС № 761/18088/18

Ухвала 27 травня 2021 року місто Київ справа № 761/18088/18 провадження № 61-7289ск21 Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору іпотеки недійсним, за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30 квітня 2021 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити. Касаційну скаргу подано без виконання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). І. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначила те, що: - (1) оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права; - (2) відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Отже, заявником зазначені підстави касаційного оскарження рішення суду, які, на її переконання, відповідають положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Аналіз змісту поданої касаційної скарги дає Верховному Суду підстави для висновку, що наведений заявником другий довід щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах таким, що є неналежно обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих доводів, щодо якої саме норми (норм) права відсутній правовий висновок Верховного Суду. Згадана підстава зазначена заявником формально, без належного обґрунтування, що виключає можливість визначення меж касаційного розгляду та з`ясування підстав касаційного оскарження, який має відповідати вимогам, зокрема пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, які мають відповідати вимогам частини другої статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено. Отже, заявнику необхідно подати виправлену касаційну скаргу, в якій зазначити обґрунтовані підстави подання касаційної скарги, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України. ІІ. На порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ на підтвердження сплати судового збору. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Відповідно до змісту оскаржуваних рішень Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» у травні 2018 року звернулося до суду із позовами про: - визнання недійсним договору іпотеки від 19 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - в рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 549 733, 31 швейцарських франків, що еквівалентно 14 650 705, 51 грн, звернення стягнення на предмет іпотеки. Сума судового збору за подання позовної заяви за вимоги майнового характеру юридичною особою у цій справі становить 1, 5 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762, 00 грн) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (616 700, 00грн), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року, тобто 1 762, 00 грн. Також за подання позовної заяви за вимоги немайнового характеру юридичною особою у цій справі становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762, 00 грн). Відповідно до частини третьої статі 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати (частина друга статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Відповідно до оскаржуваних рішень позивачем за подання позову майнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 95 643, 54 грн, за подання позову немайнового характеру - 1 762, 0 грн. Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. До касаційної скарги додано клопотання, в якому заявник просить звільнити її від сплати судового збору, посилаючись на те, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, перевищує 5 % розміру її річного доходу за 2020 рік. На підтвердження свого майнового стану заявником надано копію довідки про доходи за період з січня 2020 року до грудня 2020 року, відповідно до якої сукупний дохід за зазначений період складає 106 266, 40 грн. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, § 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, § 111). Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частиною третьою статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, ураховуючи відомості про майновий стан заявника за 2020 рік (106 266, 40 грн), Верховний Суд встановив наявність підстав для зменшення розміру належного до сплати судового збору, проте відмовляє у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. У такому висновку Суд виходить з необхідності забезпечення відповідального та добросовісного виконання учасниками розгляду справи своїх процесуальних обов`язків та реалізації наданих процесуальним законом повноважень. Суд зменшує розмір судового збору за подання скарги до суду касаційної інстанції до розміру 5 відсотків розміру річного доходу заявника, що становить 5 313, 32 грн, який заявнику необхідно оплатити у строк, визначений у цій ухвалі суду касаційної інстанції. На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його оплату. Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року ІІІ. За правилами частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Верховний Суд констатує, що ОСОБА_1 30 квітня 2021 року звернулася із касаційною скаргою, зокрема на постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, із пропуском строку на касаційне оскарження. Проте, до касаційної скарги не додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Заявнику необхідно подати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції та надати докази поважності такого пропуску строку. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Суд роз`яснює, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України). Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору іпотеки недійсним, за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишити без руху. Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду. У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний