Постанова КЦС ВС № 644/5836/16-ц

Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ справа № 644/5836/16-ц провадження № 61-3379св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2019 року в складі судді Матвієвської Г. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк, банк) про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у АТ «Ощадбанк» йому відкрито пенсійний рахунок по ощадній книжці. У червні 2015 року він не зміг отримати свою пенсію по ощадній книжці у зв'язку із тим, що у порушення вимог чинного законодавства касиром банку ОСОБА_2 відкрито без його згоди картковий рахунок та безпідставно перераховано належну йому пенсію на банківську картку. Він не звертався ні до банку, ні до Пенсійного фонду України із заявою про видачу картки. Банк незаконно припинив укладений з ним договір про перерахунок коштів з ощадної книжки та безпідставно перевів нарахування пенсії на картку. З червня 2015 року він не отримує пенсію та систематично почуває себе приниженим та ображеним. Тривале неотримання пенсії призвело до суттєвих змін його життя, порушення нормальних життєвих зав`язків, накопичення боргів, погіршення здоров`я. Розмір неотриманої пенсії за період з 01 червня 2015 року по 19 червня 2019 року становить 175 002,24 грн, пеня за час її несплати складає 5 068 628,50 грн. Разом із тим йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 180 000,00 грн. За таких обставин позивач просив суд визнати незаконними дії старшого контролера-касира ТВБВ № 10020/0314 ОСОБА_2 з оформлення відкриття карткового рахунку вкладника ТВБВ № 10020/0314 ОСОБА_1 ; зобов`язати АТ «Ощадбанк» виплатити йому матеріальну шкоду за період з 01 червня 2015 року по 19 червня 2019 року у розмірі 175 002,24 грн; стягнути з АТ «Ощадбанк» пеню у розмірі 3 % щоденної пенсії за сорок дев`ять місяців у розмірі 5 068 628,50 грн; стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди по 180 000,00 грн з кожного з відповідачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії старшого контролера-касира ТВБВ №10020/0314 ОСОБА_2 з оформлення відкриття карткового рахунку вкладника ТВБВ №10020/0314 АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн, пеню у розмірі 3 % щоденної пенсії за невиплачені з червня 2015 року по червень 2016 року послуги у розмірі 323 752,30 грн. У іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за результатами службового розслідування в діях старшого контролера-касира банку ОСОБА_2 встановлено склад правопорушення в частині недотримання порядку відкриття карткового рахунку позивача. ОСОБА_1 з червня 2015 року не отримує пенсію, йому спричинено моральну шкоду, а тому, виходячи з вимог справедливості, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 30 000,00 грн (5 000,00 грн та 25 000 грн). Оскільки на час розгляду справи в суді банк виплатив позивачу неотриману пенсію за період з 01 червня 2015 року по 19 червня 2019 року в розмірі 175 002,24 грн, тому відсутні правові підстави для стягнення цієї суми коштів. Розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 323 752,30 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2019 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії старшого контролера-касира ТВБВ № 10020/0314 ОСОБА_2 з оформлення відкриття карткового рахунку вкладника ТВБВ №10020/0314 АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 . Зобов`язано АТ «Ощадбанк» виплатити ОСОБА_1 нараховану йому пенсію у розмірі 175 002,24 грн з банківського рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 3 % пені у розмірі 175 002,24 грн. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при відкритті рахунку позивачу відповідальним виконавцем ОСОБА_2 порушено законодавчо встановлену технологію відкриття карткових рахунків, що підтверджується результатами службового розслідування, а тому позовні вимоги про визнання незаконними дій старшого контролера-касира з оформлення відкриття карткового рахунку вкладника АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 підлягають задоволенню. 22 липня 2019 року на поточний рахунок на ім`я ОСОБА_1 банком перераховано залишок коштів, які на ньому знаходились у сумі 154 413,60 грн. Враховуючи, що позивач не має можливості отримати нараховану йому пенсію, то суд вважав за необхідне зобов`язати АТ «Ощадбанк» виплатити ОСОБА_1 нараховану йому пенсію у розмірі 175 002,24 грн. З червня 2015 року позивач не має можливості отримати нараховані йому грошові кошти, тому згідно із вимогами Закону України «Про захист прав споживачів» з банку на корить позивача підлягає стягненню пеня, виходячи з розміру щомісячної пенсії останнього - 2 521,44 грн, та 3 % від неї.Враховуючи, що розмір пені значно перевищує розмір нарахованої пенсії, щодо якої виник спір, суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити розмір пені до 175 002,00 грн. Виходячи з засад розумності та справедливості та з врахуванням обсягу моральних страждань позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача 3 000,00 грн, з АТ «Ощадбанк» - 50 000,00 грн. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року частково задоволено заяву АТ «Державний ощадний банк України» про виправлення описки в постанові Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року. Виправлено описку в постанові Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та вказано, що правильним є номер банківського рахунку, з якого АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» зобов`язано виплатити ОСОБА_1 нараховану йому пенсію у розмірі 175 002,24 грн № НОМЕР_2 (№ НОМЕР_3 ), замість НОМЕР_1. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи У лютому 2020 року АТ «Ощадбанк» подало касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1790цс15, від 09 листопада 2016 року № 1575цс16, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/15, від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, від 11 липня 2018 року № 470/493/17, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року № 761/26293/16-ц. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме подвійного стягнення однієї і тієї ж заборгованості. Касаційна скарга мотивована тим, що застосування пункту 5 частини першої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» при вирішенні подібного спору можливе лише за умови укладення між сторонами договору банківського вкладу, а не договору банківського рахунку. Таким чином, законодавством передбачена нарахування пені на суму неналежно наданих послуг, а не на суму пенсії. Крім того, законодавством не передбачений обов'язок банку періодично виплачувати пенсію клієнту готівкою. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору в частині стягнення моральної шкоди не врахували, що норми закону не передбачають можливість стягнення моральної шкоди у випадку порушення договірних зобов'язань. Позивач з власної ініціативи не бажає отримувати кошти (пенсію), які були перераховані банком на його рахунок, а тому стягнення цих сум на підставі оскаржуваної постанови суду призведе до подвійного стягнення однієї і тієї ж суми. У березні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, які просив скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказавши, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не взяв до уваги подані заперечення, заяву про збільшення позовних вимог, а також необгрунтовано зменшив суму стягнутої на його користь моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 вказав, що у даній справі та у справі № 644/10697/15-ц за позовом ОСОБА_1 до в. о. керуючого ТВБВ №10020/0327 Коцан І. А., керуючого ТВБВ №10020/0327 Жеребцової Я. І., заступника начальника філії ПАТ «Державний ощадний банк України» Замкова В. І., начальника філії ПАТ «Державний ощадний банк України» Сороколіти О. В. про захист прав споживачів брали участь судді: Овсяннікова А. І. і Сащенко І. С., що на переконання заявника свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 36, 37 ЦПК України. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційного скаргою АТ «Ощадбанк». У березні 2020 року на розгляд до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на судові рішення попередніх інстанцій, яка прийнята до провадження ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року. У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу банку, мотивований незгодою із її доводами. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 перебуває на обліку Пенсійного фонду України. До 14 квітня 2015 року зарахування пенсії позивачу здійснювалось на поточний рахунок ОСОБА_1 за № НОМЕР_2 відкритий в ТВБВ № 10020/0314. Останнє зарахування на рахунок № НОМЕР_2 здійснено 06 травня 2015 року. Остання видаткова операція за рахунком проведена 13 травня 2015 року. 14 квітня 2015 року в ТВБВ № 10020/0314 старшим контролером-касиром ОСОБА_2 відкрито ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_4 , на який з 08 червня 2015 року АТ «Ощадбанк» щомісячно почали здійснювати зарахування пенсії в сумі 2 521,44 грн. При відкритті рахунку № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 здійснено випуск платіжної картки, яка згідно із даними службового розслідування від 12 квітня 2016 року станом на 29 вересня 2015 року клієнтом не отримана та знаходиться в ТВБВ № 10020/0314. За результатами службового розслідування за фактом звернення ОСОБА_1 встановлено, що при відкритті 14 квітня 2015 року рахунку № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 . ОСОБА_2 порушено вимоги підпункту 3.3.1 Порядку № 196, який визначає послідовність дій при відкритті рахунків клієнтам - фізичним особам (без кредиту). Внесення в АБС даних про клієнта, відкриття рахунку, роздрукування договору про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, роздрукування заяви-анкети з БАРС було здійснено ОСОБА_2 вже без присутності клієнта, а не одразу після подання ним копій (як це передбачено Порядком № 196) документів, тобто при відкритті рахунку надання клієнтові договору та анкети для ознайомлення та підпису касиром не здійснювалось. ОСОБА_1 було запропоновано підписати договір вже після того, як картка на його ім`я була випущена, проте він відмовився. Відповідно, внаслідок допущених ОСОБА_2 порушень Порядку № 196 при відкритті рахунку № НОМЕР_4 з клієнтом ОСОБА_1 не було укладено договір про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. Справа з юридичного оформлення рахунку при здійсненні його відкриття ОСОБА_2 не формувалась (в наявності лише копії завірених клієнтом копії паспорта та ідентифікаційного номера клієнта), чим порушено вимоги підпункту 3.3.3. Порядку №

196. Відповідно до меморіального ордеру № 7773718521 від 22 липня 2019 року та меморіального ордеру № 3765593621 від 01 серпня 2019 року, а також копії виписки по картковому рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), ОСОБА_1 було перераховано з рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) залишок коштів, які на ньому знаходились, на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 , 154 467,85 грн. Крім того, згідно із висновком службового розслідування від 12 квітня 2016 року банком було прийнято рішення про перерахування з рахунка № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) залишку коштів, які на ньому знаходились, на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 , в сумі 27 790,32 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційні скарги не підлягають задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) відповідають з таких підстав. Щодо підставності позовних вимог Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) суб`єктами солідарної системи, зокрема, є підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій. Таким чином, виплата пенсії може проводитись підприємствами поштового зв`язку або банківськими установами. Статтею 47 Закону визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Згідно із статтею 1 Закону уповноважений банк - банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду; Відповідно до пунктів 5, 8, 9, 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 159 уповноважені банки проводять операції з відкриття поточних рахунків, зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки і їх виплати відповідно до зобов`язань, визначених додатком до Порядку відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1231, та укладених договорів, передбачених пунктом 3 цього Порядку. Поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті. Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України). Відповідно до пунктів 6.7, 6.9 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція) юридична особа для здійснення деяких видів виплат (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум тощо) має право відкрити поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Установивши, що при відкритті рахунку позивачу відповідальним виконавцем - касиром банку ОСОБА_2 порушено законодавчо встановлену процедуру відкриття карткових рахунків, що підтверджується результатами службового розслідування, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позовні вимоги про визнання незаконними дій старшого контролера-касира з оформлення відкриття карткового рахунку вкладника АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Разом із тим, установивши, що банком було прийнято рішення про перерахування з рахунка № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) залишку коштів, які на ньому знаходились, на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 , суд з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20 травня 2020 року дійшов правильного висновку про зобов'язання банку виплатити ці кошти позивачу. При цьому безпідставними є аргументи касаційної скарги банку щодо подвійного стягнення однієї і тієї ж заборгованості із нього на користь позивача, оскільки оскаржуваною постановою апеляційного суду зобов`язано банк виплатити нараховану позивачу ОСОБА_1 пенсію, а не стягнуто вказану суму коштів на користь останнього як помилково вважає відповідач. Щодо стягнення пені Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Аналогічний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року (справа № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19). Установивши, що з вини банківських працівників позивач ОСОБА_1 як клієнт банку не в змозі отримати належну йому за договором банківського рахунку суму коштів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що вказані дії банку свідчать про невиконання ним своїх зобов`язань та мають наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому, безпідставними є доводи касаційної скарги банку щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року № 761/26293/16-ц, оскільки вказана постанова містить висновки як щодо застосування частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, так і частини третьої статті 551 ЦК України. Разом із тим, суд апеляційної інстанції, враховувавши завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову та керуючись частиною третьою статті 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, вважав за необхідне зменшити розмір пені, стягнутої з банку на користь позивача, визначивши її суму у розмірі аналогічному розміру стягнутої на користь позивача пенсії - 175 002 грн. Такий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц з подібними правовідносинами, а відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , зокрема і щодо необґрунтованості розміру стягнутих на його користь сум є безпідставними. Крім того, не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування судами його заяви від 25 квітня 2019 року про збільшення позовних вимог, оскільки з описової частини оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій відобразили зміст цієї заяви та вирішували спір у справі з її урахуванням. Водночас, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом норм процесуального права у зв'язку із розглядом цієї справи, а також справи № 644/10697/15-ц за позовом ОСОБА_1 до в. о. керуючого ТВБВ №10020/0327 Коцан І. А., керуючого ТВБВ №10020/0327 Жеребцової Я. І., заступника начальника філії ПАТ «Державний ощадний банк України» Замкова В. І., начальника філії ПАТ «Державний ощадний банк України» Сороколіти О. В. про захист прав споживачів, суддями Овсянніковою А. І. і Сащенком І. С., оскільки вказані обставини не свідчать про наявність правових підстав, передбачених статтями 36, 37 ЦПК України, для відводу цих суддів. Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Інші аргументи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявників із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційних скарг заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення першої (у нескасованій апеляційним судом частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2019 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович