Постанова КЦС ВС № 488/1449/16-ц

Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ справа № 488/1449/16-ц провадження № 61-9308св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва, у складі судді Лазаревої Г. М., від 06 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В., від 14 травня 2020 року, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позов мотивовано тим, що 20 вересня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та отримав кредитну картку «Універсальна» (у січні 2013 року переоформлено на картку «Універсальну GOLD»), за якою отримав 17 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, підтвердивши своїм підписом, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 29 лютого 2016 року виникла заборгованість у розмірі 27 770,89 грн, з яких: 16 073,67 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 214,70 грн - проценти, 683,91 грн - пеня, штрафи: 500 грн (фіксована частина) та 1 298, 61 грн (процентна складова), яку банк просив стягнути з ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та подав зустрічний позов, у якому просив встановити нікчемність кредитного договору від 20 вересня 2010 року в частині збільшення процентної ставки з 01 вересня 2014 року з 30 % до 32,4 % та з 01 квітня 2015 року до 42 %, у зв`язку із тим, що у справі відсутні докази підписання кредитного договору сторонами в частині збільшення процентної ставки, що вказує на недодержання вимог щодо письмової форми правочину та його нікчемність. У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 16 073, 67 грн заборгованості за тілом кредиту. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, наявні підстави для стягнення з нього на користь банку вказаної заборгованості. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача на користь банку заборгованості за пенею, процентами та штрафами, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з Умов розумів відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Строк позовної давності не сплив, а тому подана відповідачем заява про її застосування - безпідставна. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2020 року частково задоволено апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Змінено рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2019 року, збільшено стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» з 16 073,67 грн до 20 988, 98 грн., та зменшено стягнення судового збору з 1 378 грн до 1 041 грн. В іншій частині судове рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 поряд із заборгованістю за тілом кредиту в розмірі 16 073, 67 грн має невиконані зобов`язання станом на 29 лютого 2016 року щодо сплати процентів у розмірі 4 915,31 грн, які підлягають стягненню відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України. Розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені з ОСОБА_1 на час підписання ним довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року, які були надані банком до суду апеляційної інстанції. Здійснення позичальником у серпні 2015 року платежу в розмірі 770 грн з метою погашення заборгованості перериває позовну давність, про застосування наслідків спливу якої безпідставно заявлено останнім. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи 17 червня 2020 року, засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, в якій просить судові рішення скасувати частково, ухвалити нове рішення, змінивши мотивувальну частину рішення щодо позовної давності до вимог про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, та резолютивну частину рішення, зменшивши суму стягнення з 20 988,98 грн до 4 801,53 грн. Крім того, заявник вказав, що суд застосував положення статті 254 ЦК України до спірних правовідносин без врахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження №14-224цс18), в якій зазначено, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором строк пред`явлення кредитором вимог про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Білоконь О. В. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 20 вересня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну картку «Універсальна» (у січні 2013 року переоформлено на картку «Універсальну GOLD»), за якою отримав 17 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 29 лютого 2016 року виникла заборгованість у розмірі 27 770,89 грн, з яких: 16 073,67 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 214,70 грн - проценти, 683,91 грн - пеня, штрафи: 500 грн (фіксована частина) та 1 298, 61 грн (процентна складова).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 20 серпня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 серпня 2010 року, посилався на Тарифи по престижним картам Visa та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів по престижним картам Visa та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності підстав для висновку про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку у частині стягнення процентів, пені та штрафів. При цьому місцевий суд підставно узяв до уваги, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Вирішуючи спір у цій справі та надаючи оцінку доводам та відповідній заяві ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що здійснення позичальником у серпні 2015 року платежу в розмірі 770 грн з метою погашення заборгованості перериває позовну давність, про застосування наслідків спливу якої безпідставно заявлено останнім. Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 . Водночас, суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені з ОСОБА_1 на час підписання ним довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи 07 квітня 2020 року (а.с. 139-151). При цьому позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина перша статті 83 ЦПК України). Крім того, відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим. Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги, задовольнити її частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і з огляду на положення статті 413 ЦПК України залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 2 756 грн, які в силу положень статті 141 ЦПК України підлягають стягненню на його користь з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 645,45 грн. Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2020 року скасувати, залишити в силі рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2019 року. Стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 645,45 гривень. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович