Постанова 4824 № 753/16700/17

Справа № 753/16700/17 Головуючий 1 інстанція- Цимбал І.К. Провадження № 22-ц/824/6457/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 27 травня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У вересні 2017 року ПАТ «Енергобанк» звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивований тим, що 17 вересня 2012 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00-032540-03 про видачу та обслуговування кредитної міжнародної пластикової картки «Visa», за умовами якого банк зобов`язався відкрити держателю картковий рахунок № НОМЕР_1 в гривнях, випустити кредитну картку типу «Visa Classic» з розміром кредитного ліміту 7000 грн. та здійснювати розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використаннм кредитної картки, а відповідачка зобов`язалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Вказував, що банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачці грошові кошти, однак, остання в порушення умов договору, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, має прострочену заборгованість, яка станом на 24 серпня 2017 року становить 69457,91 грн, з яких 10875,37 грн. - прострочений борг за кредитом, 10297,36 грн. - борг за нарахованими процентами,23899,19 грн. - борг за штрафами за виникнення простроченої заборгованості; 9351,10 грн. - борг за штрафами за виникнення прострочених процентів по кредиту; 8734,89 грн. - борг за штрафами за несанкціонований овердрафт; 6300 грн. - борг за штрафами за виникнення простроченої заборгованості. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 69457,91 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 24 січня 2018 року позов задоволено. Стягнуто із відповідачки ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» борг за кредитним договором в розмірі 69457 грн. 91 коп., з яких: 10875,37 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 10297,36 грн. - заборгованість за нарахованими процентами,23899,19 грн. - заборгованість за штрафами за виникнення простроченої заборгованості; - 2 - 9351,10 грн. - заборгованість за штрафами за виникнення прострочених процентів по кредиту; 8734,89 грн. - заборгованість за штрафами за несанкціонований овердрафт; 6300 грн. - заборгованість за штрафами за виникнення простроченої заборгованості, а також стягнуто судовий збір у розмірі 1600 грн. Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 23 липня 2018 року заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволена, замінено стягувача ПАТ «Енергобанк» його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 29 січня 2021 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 січня 2018 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування сдом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що справа розглянута у її відсутність і без належного повідомлення про дату і час розгляду, що позбавило її можливості висловити свої заперечення та аргументи проти позову, в тому числі заявити про застосування позовної давності. Вважає, що з урахуванням п.2.6 договору, яким встановлено строк кредитної лінії тривалістю один рік, та з урахуванням строку дії виданої їй кредитної картки з 17 вересня 2012 року по 17 вересня 2013 року, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду виникло з 18 вересня 2013 року, а позов подано банком лише у вересні 2017 року. Додані до позову виписки позивача про начебто надання їй кредиту 28 листопада 2014 року та 31 грудня 2014 року на погашення процентів не відповідають дійсності, оскільки договір закінчив свою дію 17 вересня 2013 року, як і кредитна картка, яка діяла по вересень 2013 року включно, а тому витрачати будь-які кошти або проводити розрахунки, в тому числі знімати кошти, за відсутності кредитної картки вона не мала змоги, а нова картка їй не видавалася. Стягнуті судом штрафні санкції в сім разів перевищують заборгованість та є неспівмірними із розміром боргу, що дає підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦК України і зменшення неустойки. Суд не звернув уваги, що штраф нарахований після закінчення строку кредитної лінії, а усі штрафні санкції заявлені поза межами спеціального річного строку позовної давності. Правонаступник ПАТ «Енергобанк» - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 69457,91 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що - 3 - апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Дана справа розглянута судом у відкритому судовому засіданні із викликом сторін в порядку спрощеного позовного провадження. З огляду на неявку відповідачки судом ухвалене заочне рішення. Згідно п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про дату і час розгляду справи, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Зокрема направлена відповідачці судова повістка про розгляд справи 24 січня 2018 року о 14 год. 30 хв. повернута поштою із відміткою за терміном зберігання (а.с.77),що згідно положень процесуального закону не може вважатися належним повідомленням учасника про час розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц). Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (п.31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не повідомлена належним чином про дату, час і місце засідання суду і яка обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами. Також, колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд - 4 - справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв`язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідачку висунути свої заперечення і доводи проти позову банку, в тому числі заявити про застосування строку позовної давності до вимог позивача, що є істотним в даній справі. Окрім того, вирішуючи спір, суд допустив наступні порушення норм матеріального права. Стягуючи із відповідачки борг за процентами в розмірі 10297,36 грн. та неустойку (штрафи) за несвоєчасне виконання зобов`язань, суд погодився із їх нарахуванням, здійсненим позивачем за період по 23 серпня 2017 року, хоча строк дії кредитної лінії згідно п.2.6 договору закінчися 17 вересня 2013 року, оскільки на цей момент відповідачка мала прострочену заборгованість, на яку банком нараховано штрафи і кредитна лінія не підлягала продовженню (а.с.5-6). При цьому суд не врахував, що право банку нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом 17 вересня 2013 року строку кредитування, а нарахування процентів поза межами строку дії договору (строку кредитування) суперечить закону, зокрема ст.1048 ЦК України. Це ж стосується неустойки (штраф, пеня), під якою згідно ч.1 ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов`язання За змістом ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України неустойка за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору. Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року усправі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), де Велика Палата вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц. Отже, суд невірно застосував положення ст.ст.546, 549, 550, 551,1048 ЦК України. Зазначені порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності рішення в частині стягуваних процентів, проте, перевіряючи законність судового рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів керується наступним. - 5 - Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Отже, дана норма покладає на суд прямий обов`язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги. Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч.1 ст.1048 ЦК України, колегія суддів застосовує приписиг ч.4 ст.367 ЦПК України. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 вересня 2012 року між ПАТ «Енергобанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00-032540-03 про видачу та обслуговування кредитної міжнародної пластикової картки «Visa», згідно якого банк зобов`язався відкрити держателю картковий рахунок № НОМЕР_1 з розміром кредитного ліміту 7000 грн., випустити кредитну картку типу «Visa Classic» та здійснювати розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використаннм кредитної картки, а відповідачка зобов`язалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Згідно п.2.5 цього договору та п.9 Правил користування кредитною карткою «Visa» кредитна картка випускається на один рік і є дійсною до останньго дня вказаного на ній місяця і року. Згідно п.2.6 цього договору строк дії кредитної лінії становить один рік з моменту підписання сторонами цього договору. Якщо не пізніше ніж за 45 днів до закінчення терміну дії кредитної лінії за умови відсутності у держателя картки простроченої заборгованості за кредитом та по обслуговуванню рахунку, термін дії кредитної лінії продовжується на той же строк і на тих же умовах. Відповідно до п.5.4 цього договору держатель зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня строку дії платіжного періоду та за умови, що сума мінімального платежу перевищує розмір пільгової частини мінімального платежу, а також в інших випадках, передбачених правилами, щомісяця погашати в повному обсязі суму мінімального платежу, розмір якого визначається в звіті рахунку. Також судом встановлено, що 20 вересня 2012 року відповідачка отримала платіжну картку «Visa» із вказаним на картці строком її дії - вересень 2013 року та активувала її за допомогою коду. Як вбачається із розрахунку заборгованості, доданого банком до позовної заяви, відповідачка користувався кредитними коштами і здійснювала погашення кредиту. - 6 - Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не в повному обсязі виконувала обов`язки по щомісячному поверненню кредитних коштів, на момент закінчення строку дії кредитної лінії 17 вересня 2013 року кредитні кошти в повному обсязі не повернула, має заборгованість, останній платіж на погашення кредиту здійснила 11 листопада 2013 року в розмірі 116,75 грн., після чого оплати на погашення кредиту відповідачкою не проводилися, що стверджується наданим банком розрахунком (а.с.10). Наведене у свою чергу свідчить про порушення прав правонаступника позивача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Проте, колегія суддів прийшла до висновку, що права правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» захисту не підлягають з огляду на пропуск строку звернення до суду за захистом свого права. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України). Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де Велика Палата зазначила, що встановлення у договорі окремих зобов`язань, які деталізують обов`язок - 7 - відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування (п.63). Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах щодо користування платіжною карткою за участю ПриватБанку сформовано Верховним Судом у ряді постанов: від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17 та від 15 січня 2021 року у справі № 494/366/19, де залишаючи без змін судові рішення про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності, Верховний Суд зазначив, що перебіг позовної давності у випадку отримання платіжної картки починається з моменту сплати позичальником останнього платежу по кредиту. З матеріалів справи вбачається, що повернення відповідачкою ОСОБА_1 як тіла кредиту, так і процентів мало здійснюватися шляхом внесення мінімального щомісячного платежу, останній платіж на погашення кредиту відповідачка здійснила 11 листопада 2013 року в розмірі 116,75 грн., після чого оплати на погашення кредиту відповідачкою не проводилися (а.с.10). Строк дії кредитної лінії закінчився 17 вересня 2013 року згідно п.2.6 кредитного договору, оскільки на цей момент відповідачка мала прострочену заборгованість, на яку банком нараховано штрафи, що стверджується наданим банком розрахунком боргу(а.с.5-6). Також, строк дії платіжної картки «Visa» закінчився в останній день вересня 2013 року, що обумовлено вказаною на картці датою та відповідає п.9 Правил користування кредитною карткою (а.с.42 зворот). Даний позов пред`явлено ПАТ «Енергобанк» до суду у вересні 2017 року, що стверджується датою реєстрації позову в суді, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності, як від закінчення строку дії платіжної картки - 30 вересня 2013 року, так і від дати останнього платежу 11 листопада 2013 року. Клопотання про його поновлення до суду першої інстанції позивач не подавав. У справі, яка є предметом перегляду, відповідачка ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення, просить застосувати позовну давність, поскільки вона була позбавлена можливості заявити про це в суді першої інстанції, як того вимагає ч.3 ст.267 ЦК України. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має забезпечуватися судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Колегія суддів вважає за можливе прийняти дану заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, оскільки відповідачка не була повідомлена про розгляд справи, а відтак була позбавлена можливості здійснити свої процесуальні права сторони, передбачені ст.43 ЦПК України, в тому числі заявити в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності. Допущене судом порушення норм процесуального права не повинне призводити до обмеження прав ОСОБА_1 здійснити свої права в суді апеляційної інстанції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, де Велика Палата зазначила, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце - 8 - розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (п.74). За таких обставин з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про повернення кредитних коштів, про поновлення якого заявлено не було, а також враховуючи заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, суд застосовує позовну давність і відмовляє у позові з цих підстав. Доводи відзиву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14 перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору, не спростовують висновок апеляційного суду про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності. Відхилючи дані доводи, колегія суддів звертає увагу на те, що незалежно від способу обрахування початку перебігу позовної давності, зокрема від закінчення строку дії платіжної картки - 30 вересня 2013 року, чи від строку здійснення останнього платежу - 11 листопада 2013 року, позовну давність пропущено з огляду на подання позову через чотири роки у вересні 2017 року. Доводи відзиву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про те, що, подаючи апеляційну скаргу, відповідачка зловживає процесуальними правами, оскільки у скаржниці була можливість дізнатися про судовий розгляд справи та надати відповідні докази із заявою про перегляд заочного рішення, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка не отримала як судову повістку про розгляд справи (а.с.77), так і судове рішення (а.с.83), а тому подання апеляційної скарги з огляду на незадоволення її заяви про перегляд заочного рішення неможливо визнати зловживанням правом. При цьому колегія суддів враховує, що право на апеляційне оскарження судового рішення належить до фундаментальних прав учасника процесу і гарантоване Конституцією України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Цивільним процесуальним кодексом України. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги і скасуванням рішення відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на позивача судові витрати відповідачки по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 - 9 - ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Стягнути із Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, оф.32, код ЄДРПОУ 38750239) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2400 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: