Постанова 4809 № 404/1044/20

ПОСТАНОВА Іменем України 05 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/1044/20 провадження № 22-ц/4809/450/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровоград (суддя Варакіна Н. Б.) від 12 листопада 2021 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заяву № б/н від 21 грудня 2010 року з метою отримання банківських послуг. Цією заявою відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку та Пам`яткою клієнта складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Крім того, заявою підтверджується, що відповідач був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. На виконання договору Банк відкрив відповідачу картковий рахунок і встановив на ньому початковий кредитний ліміт 2000 грн, а відповідачу надав платіжну картку. Надалі банк збільшив розмір кредитного ліміту до 2400 грн. Таким чином, Банк свої зобов`язання, які виникли на підставі договору, перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись коштами в межах кредитного ліміту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 30 листопада 2019 року виникла прострочена заборгованість у сумі 38371,79 грн , яка складається із: 2300,63 грн - заборгованість по кредиту, 29250,24 грн заборгованість по процентах за користуванням кредитом; 4517,50 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 грн штраф (фіксована частина). 1803,42 грн штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумарному розмірі 38371,79 грн за кредитним договором № б/н від 21 грудня 2010 року та судові витрати в сумі 2102,00 грн. Короткий зміст рішення суду Заочним рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року позовні вимоги Банку задоволено частково. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором в сумі 2300,63 грн, а вВ задоволені решти позовних вимог відмовив. Крім того, суд вирішив питання про розподіл судового збору. Мотиви рішення суду першої інстанції полягають у тому, що підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку за відсутності домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору. Отже, за висновком суду, позивач не довів досягнення між ним і відповідачем конкретної домовленості про проценти та неустойку, що вказує на безпідставність вимог позивача про їх стягнення. Суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в межах суми кредиту, що становить 2300,63 грн, які відповідач використав, але не повернув. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2020 року в частині відмови у задоволені стягнення з відповідача на користь банку процентів за користування кредитом та неустойки. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції, в частині відмови в задоволені позовних вимог, є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Позивач не погоджується з висновком суду про відсутність домовленості мфж ним і відповідачем про сплату процентів та неустойки з огляду на підписану відповідачем довідку про умови кредитування в якій зазначена базова відсоткова ставка 2,5 % на місяць, що становить 30% річних, розмір штрафу та пені тощо. Однак суд першої інстанції не дав оцінки цьому доказу. Місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту та неустойки, допустивши порушення норм матеріального права. Узагальнені доводи і заперечень інших учасників справи Відповідач правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористався, рішення суду в апеляційному порядку не оскаржував. Суд першої інстанції встановив такі обставини: 21 грудня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (у зв`язку зі зміною типу товариства змінено назву на АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 уклали договір № б/н шляхом підписання відповідачем по справі анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, позичальник в повному обсязі приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua, і які разом із пам`яткою клієнта і тарифами банку складають договір банківського обслуговування. Банк свої зобов`язання за договором виконав: відкрив на ім`я ОСОБА_1 картковий рахунок та встановив кредитний ліміт на ньому, видав йому платіжну картку типу «Універсальна». Відповідач користувалася коштами, які йому надав банк, але не повернула їх банку і має заборгованість за кредитом в сумі 2300,63 грн. Крім того, банк обліковує за відповідачем заборгованість по процентах 29250,24 грн, по пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 4517,50 грн, а також штрафи: 500,00 грн фіксована частина, 1803,42 грн процентна складова. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині вирішення судом позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь банку процентів та неустойки, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту апеляційним судом не перевіряється. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Згідно зі ст. 526, 530 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Натомість за змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов`язання, проведеного належним чином, припиняє його. Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України). Колегія суддів виходить з того, що у справах про відповідальність боржника за невиконання зобов`язання, зокрема грошового, саме позивач зобов`язаний довести наявність невиконаного зобов`язання, підстави його виникнення та розмір. Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування наданим кредитом, позивач посилався, зокрема, на підписану 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періода» (с. 12), яка, серед іншого, містяться відомості про тип кредитної картки, валюту кредитування, процентну ставку у розмірі 2,5 % на місяць з розрахунку 360 днів на рік, розмір мінімального щомісячного платежу 7% від заборгованості, але не менше 50 грн, строк його сплати до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір пені та штрафу за порушення зобов`язання. Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Цих приписів процесуального законодавства суд першої інстанції не дотримався, безпідставно вказавши, що довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періода» не підписана відповідачем, а тому не являється доказом у справі. Фактично ж ця довідка підписана відповідачем в той самий день, що і подана ним банку анкета-заява, тобто 21 грудня 2010 року, це вбачається з посвідченої позивачем світлокопії довідки (с. 12). Зі змісту частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України можна зробити висновок, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Зі змісту статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України вбачається, що кредитний договір є консенсуальним, двостороннім та відплатним. Зобов`язання з кредитного договору передбачає єдиний обов`язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом. При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Надана позивачем анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а саме щодо надання йому кредитної картки типу «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» в поєднанні з підписаною ним же довідкою про умови кредитування з використанням кредити «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», вказують на те, що відповідач погодився на запропоновані банком умови отримання банківської послуги з кредитування, зокрема, він погодився на сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2,5 % на місяць (30 % на рік - суд), також він зобов`язався здійснювати на користь банку щомісячний платіж, який включає в себе плату за користування кредитом, у розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн на місяць, а у випадку несвоєчасної сплати заборгованості сплачувати пеню, яка визначається за формулою: базова процентна ставка/30 + 1%, що становить 1,08% за кожен день прострочення. Позичальник також зобов`язався сплачувати штраф за умови порушення ним строків здійснення платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, який також визначається за формулою: 500 + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту та процентах. Отже, суд неправильно встановив фактичні обставини справи в цій частині, що потягло необгрунтовану відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по процентах та неустойки. Колегія суддів апеляційного суду приймає доводи апеляційної скарги в цій частині, як обґрунтовані. Право позивача вимагати від відповідача сплати процентів за користування кредитом грунтється на нормах статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовах укладеного між сторонами по справі договору, зокрема, тих які містяться в узгодженій сторонами довідці про умови кредитування. Таким чином, починаючи з 26 числа місяця, який наступає за тим у якому позичальник використав надані йому банком кошти і не повернув їх, банк має право на отримання процентів у розмірі 2,5 % на місяць (30 % на рік). Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості (с. 7 10) та випискою по картковому рахунку відповідача (с. 68 71), право на отримання процентів у банка виникло з 26 січня 2011 року. За умови догоовру, які визначають, що розмір щомісячного платежу за кредитом становить 7 % від заборгованості, а процентна ставка за користування кредиту - 2,5 % на місяць, то розмір щомісячного платежу по кредиту становить різницю - 4,5 % від заборгованості. При заборгованості у 2300,63 грн відповідач мав сплачувати щомісячно на погашення кредиту 103,53 грн, а також проценти. Дотримуючись такого графіку відповідач мав повністю сплатити цей борг впродовж наступних 23 місяців, що відповідає періоду кредитування і фактично становить період часу з 26 січня 2011 року по 25 листопада 2013 року. З цього можна зробити висновок, що сторони по справі не визначили тверді межі строку дії договору, але вони фактично узгодили строк кредитування, який починається з момент отримання кредиту до часу внесення останнього платежу, який визначається як частка від суми боргу та розміру щомісячного платежу. За обставин справи, які схожі до обставин цієї справи, яка переглядається в апеляційному порядку, Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування положень статей 1048, 1054 та 1056-1 ЦК України, яка викладена у п. 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, а саме: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У позові банк просить стягнути з відповідача заборгованість по процентах за період з січня 2011 року по 30 листопада 2019 року, тобто поза визначеними договором строком кредитування (згідно з розрахунком заборгованості). З наведених підставі такі вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в межах строку кредитування, тобто до 25 листопада 2013 року. Згідно з наданим позивачем розрахунком на вказану дату борг відповідача за процентами становив 1962,24 грн. Вимоги позивача про сплату процентів після 25 листопада 2013 року за процентною ставкою, яка визначена на період кредитування, є безпідставними. З інших правових підстав вимог про сплату процентів позивач не заявляв. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив вимогу позивача про стягнення неустойки, не взявши до уваги підписану відповідачем довідку про умови кредитування. У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Оскільки, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача і пеню, і штраф посилаючись на невиконання ним грошового зобов`язання у визначений договором строк, то суд, встановивши наявність підстав для стягнення неустойки, повинен сам визначити вид застосовуваної відповідальності боржника (пеню або штраф). Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість і розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру. Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі ЄУН: 664/2784/15-ц. Беручи до уваги, що відповідач допускав прострочення виконання зобов`язання, але при цьому сума боргу становить 4262,87 грн (2300,63 грн борг по кредиту та 1962,24 грн борг по процентах за користування кредитом), тому з урахуванням стимулюючої ролі неустойки, справедливим і розумним буде стягнення саме штрафу, який визначається за формулою, яка вказана у довідці про умови кредитування, а саме: 500 грн + 5 % суми заборгованості, що становить 4262,87 х 5% + 500 = 713,14 грн, а не пені, яка значно перевищує цю суму та фактично подвоює реальну суму боргу. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, закріплених у ЦПК України, не перевірив доводів позивача в частині його вимог про стягнення процентів та неустойки, неправильно встановив обставини справи, які мають значення для вирішення таких вимог, неправильно визначив правовідносини сторін в цих частинах та позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог про проценти та неустойку. Про судові витрати За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з частковим задоволенням вимог позивача з відповідача на його користь підлягає стягненню компенсація сплаченого ним судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: за подання до суду позовної заяви - 233,00 грн, за подання до суду апеляційної скарги 350,00 грн, всього 583,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів неустойки і розподілу судових витрат скасувати та ухвалити щодо цих вимог нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код юридичної особи: 14360570, місцезнаходження: вулиця Грушевського, будинок 1 Д, м. Київ, 01001) заборгованість за процентами в сумі 1962,24 грн(одну тисячу дев`ятсот шістдесят дві гривні двадцять чотири копійки) та 713,14 грн(сімсот тринадцять гривень чотирнадцять копійок) штрафу. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код юридичної особи: 14360570, місцезнаходження: вулиця Грушевського, будинок 1 Д, м. Київ, 01001) 583,00 (п`ятсот вісімдесят три гривні) судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 квітня 2021 року. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України. Головуючий О. Л. Карпенко Судді А. М. Головань С. І. Мурашко